Візок — як повезе...

Зустрічаючи на вулиці інваліда на візку, хтось ховає погляд і похапцем прямує далі, інший — пропонує допомогу, аби здолати пандус (якщо, звісно, місто подбало про таку необхідну для цих людей річ) чи перейти дорогу. Однак про те, чи зручно людині пересуватися у візку, зазвичай думати не прийнято. Принаймні серед тих, чий рух не обмежують фізичні проблеми, таке запитання навряд чи виникне. Або здасться неетичним. Допіру в Україні цю тему практично не порушували, а поза тим вона гостро хвилює щонайменше десять відсотків наших співгромадян. Візки, без яких людям з особливими фізичними потребами неможливо дістатися до жодного соціально важливого об’єкта, виявляється, можуть бути не лише незручними, практично не пристосованими для нормального функціонування, а й навіть... руйнувати життя. Пробити «стіну мовчання» вирішили учасники проекту «Безпека та комфорт інвалідних візків», оприлюднивши дані незалежного тестування якості такої продукції. Результати — невтішні. Але надія є...

«Нам не потрібні карети!»

Раїса Панасюк не ходить із дитинства. Тож уявити себе без «механічного помічника» на колесах голові Вінницької обласної організації людей з обмеженими можливостями «Гармонія» просто не може. Однак останні 15 років жінка користується тільки імпортними візками. Каже, їй щастить із гуманітарною допомогою: іноді з трьох різних зразків вдається зібрати один — той, в якому почувається найбільш комфортно. «Я маленького зросту, і мені потрібен індивідувальний візок, а серед вітчизняних зразків продукції такого просто немає, — ділиться вона. — Візок, який мені, скажімо, намагалися вручити в соцзабезі, величезний, з трьома колесами. Мало того, що габаритний, нагадує... карету і пересуватися в ньому фактично неможливо, проблема ще й у тому — де його зберігати? Для цього треба жити в селі й мати велике подвір’я. А візок — це моє життя...»

Думку Раїси Панасюк поділяє чимало її колег. Держава, забезпечуючи інваліда безкоштовним візком, не надто переймається питанням зручності й комфорту: людина отримує ту продукцію, яка є на складі фонду соцзабезу, і про якісь варіанти навіть говорити не доводиться. Тому інвалід часто за власні кошти, заощаджуючи скромну пенсію, намагається придбати імпортний візок — більш зручний і функціональний.

«Ми постійно стикаємося з цією проблемою, — зізнається Іван Марусевич, керівник центру реабілітації інвалідів–спинальників «Відродження–АРС». — Майже в усіх наших колег — візки імпортного виробництва. І річ не в тому, що ми не патріоти. Навпаки! Але що вдієш, якщо закордонні — зручніші, оскільки їх виготовляють із залученням самих інвалідів».

Пан Марусевич, певен: така ситуація зберігатиметься, доки потенційний споживач буде вилучений з процесу замовлення продукції. «Мабуть, ви бачили знімки, на яких Ленін в останні місяці свого життя сидів в інвалідному кріслі. Так от — візки, які нам зараз пропонують, мало чим відрізняються від тієї «історичної» моделі, хоч як дивно це звучить. Тому ми просимо — і наше профільне міністерство, і всі структури, від кого це залежить, — змінити ситуацію».

Але, чи є якісь шанси зробити це найближчим часом, риторично запитує Ма­русевич, якщо Кабмін своєю постановою рекомендує під час економічної кризи державні кошти спрямовувати лише на державного виробника. «Але хай вони просто повернуться до нас обличчям і роблять продукцію, яка нам справді потрібна», — додає він.

Візок у квартирі, але син — у в’язниці...

Про яку ж продукцію йдеться? Відповідь спробували знайти учасники експертизи, організованої спільно Прог­рамою Розвитку ООН «Спільнота споживачів та громадські об’єднання», ЄС, Інститутом незалеж­них­ споживчих експертиз «Тест» та Вінницькою облас­ною громадською організацією людей з обмеженими можливостями «Гармонія». До речі, тестування в цій сфері рідко проводиться навіть у країнах Євросоюзу. Організувати комплексну експертизу взялися допомогти сім громадських організацій із різних регіонів України, оцінювали продукцію самі люди з особливими потребами. Вони мали сказати своє слово про комфортабельність, зручність, маневреність візків, аби визначити співвідношення ціни та якості, безпеки та зручності. Адже важливі не лише розміри візка, а й такі нюанси, як можливість регулювати його під індивідуальні особливості користувача, система гальмування, статична стійкість, зусилля під час руху тощо. «Піддослідними» стали десять зразків інвалідних візків, із них три — вітчизняного виробництва, п’ять — продукція європейських виробників, по одному візку з Китаю і Тайваню. «Найгірший імідж мають візки китайського виробництва, — розповідає Валентин Безрукий, президент національного дослідного центру незалежних споживчих експертиз «Тест». — Але вітчизняні не набагато попереду. Продукція запорізького заводу «Іскра» пройшла тест, але сам візок — важкий. Здивувало, що найдорожча продукція львівського заводу. Якщо візок, не надто зручний і комфортний, коштує 4000 тисячі гривень, а поруч іспанська модель, — значно досконаліша — яку можна придбати за половину цієї вартості, то якому виробу віддасть перевагу споживач?»

До речі, торік вперше на український ринок потрапили візки іноземного виробництва: два з 60 мільйонів гривень держава таки виділила на імпортну продукцію. Для експерименту. В управлінні соціального захисту Миколаєва їх розібрали за тиждень. «На складах нині постійно залишаються лише візки вітчизняного виробництва, — наголошує Іван Марусевич. — Отож ми просимо — не робіть для нас без нас! Ви ж не доручаєте сусіду купити вам взуття? Адже його треба поміряти, уважно роздивитися, так? А нам наше «взуття», наші «ноги» купують, навіть не поцікавившись нашими побажаннями. Мій знайомий три роки сидів у чотирьох стінах тільки тому, що візок мав не просто незручний, — габаритний, на півкімнати. Соромився в такому виїхати з дому. Отримав імпортний, хай і такий, що був у вжитку, — і людину не впізнати. Нині це активний хлопець — навчається у ВНЗ, у нього з’явилася жага до життя».

Пан Марусевич розповідає про кричущий випадок, який стався недавно в одному з обласних центрів. Інвалід упродовж років не міг отримати візок потрібної конфігурації. Намучившись у незручній моделі, доведений до відчаю чоловік зчинив стрілянину в приміщенні суду. «Мати, зрештою, добилася, аби потрібний візок доставили, нині він стоїть у квартирі, але син, покараний за той інцидент, — на три роки опинився за ґратами...»

У черзі... на цвинтар?

Які наслідки матимуть результати тестування і чи прислухаються до думки користувачів візків основні фігуранти — підприємство «Укрпротез», що розробляє зразки продукції, і Міністерство праці й соціальної політики? Керівник спільного проекту «Безпека та комфорт інвалідних візків» Клавдія Максименко сподівається, що ситуацію таки вдасться зрушити з місця. «Велике значення має сила громади, — переконана Раїса Панасюк. — У Вінниці до нас, інвалідів, почали дослухатися — після того, як побачили нас активними людьми, що не сидять склавши руки. Навіть архітектори, які проектують пандуси, тепер насамперед цікавляться нашою думкою, а раніше про таке годі було мріяти».

В ідеалі, вважає Іван Марусевич, інвалід мав би звертатися з сертифікатом безпосередньо до виробника. Аби відразу виготовляти візок з урахуванням індивідуальних потреб людини. Така практика діє в багатьох країнах. «У нас, на жаль, коли йдеться про розподіл державних коштів, ніхто не випустить свого з рук, — резюмує директор центру реабілітації «Відродження АРС». — Цього року бюджетом передбачено 68 мільйонів гривень. Укотре всі вони підуть на вітчизняні візки. А нам залишиться й далі заощаджувати на імпортні. Але ми не збираємося сидіти склавши руки. Нині розпочинаємо цілеспрямовану роботу, аби змінити ситуацію на краще. Звертатимемося в усі інстанції, якщо треба — дійдемо до прокурати. Знайома з Бородянки на Київщині розповідала, що в їхньому місті сформувалася черга інвалідів, що... чекають на зручні візки від людей, які помирають. Жахливо, але це стає альтернативою безкоштовного державного забезпечення. Не можна допустити, аби така ситуація перетворилася на норму нашого життя».