Портнову не минеться

19.03.2009

Тиждень тому наша газета повідомляла, що, за даними джерел у Генпрокуратурі, як робочу версію розслідування загибелі дніпропетровського прокурора Володимира Шуби правоохоронці розглядають можливу причетність до цієї трагедії народного депутата від фракції БЮТ Андрія Портнова. Наступного дня нардеп спростував викладене в публікації, а згодом спростування офіційно підтвердив устами заступника Генпрокурора Віктора Кудрявцева й наглядовий орган держави. Опублікована інформація викликала настільки бурхливу реакцію не лише самого «героя», а й офіційної прес–служби Блоку Юлії Тимошенко, що ми вирішили повернутися до теми, тим більше з огляду на звинувачення журналістів «УМ» у заангажованості, які пролунали від політсили, очолюваної Прем’єром.

 

Чиє б кричало — чиє б мовчало

«Секретаріат Президента «замовив» журналістам «поливати брудом» народних депутатів БЮТ, зокрема, Андрія Портнова», — те, як палко Блок Юлії Тимошенко відреагував на нашу публікацію, народ називає «на злодієві шапка горить». Однак одна справа захищати свого колегу по ідеології, зовсім інша, даруйте, — зводити наклепи на журналістів. «Звертаємося до тих журналістів, які, на відміну від головного редактора «України молодої» і «хоружівського кума» Президента Михайла Дорошенка, ще мають честь, сумління та професійну гордість: не перетворюйтеся на «шакалів» та «стерв’ятників Банкової», — не добираючи слів, розповсюдили повідомлення співробітники прес–служби.

Відтак «УМ» хоче розставити раз і назавжди крапки над «і», а тому інформуємо БЮТівську прес–службу, що редактор газети Михайло Дорошенко не доводиться чинному главі держави кумом. Більше того, можемо запевнити з усією відповідальністю, що публікація «Право на безмір» не була замовленою секретаріатом Президента, а головний редактор не втручався у зміст журналістського матеріалу. Утім відповідати на образи Блоку Юлії Тимошенко означало б діяти за принципом «сам дурний».

Повчати наших колег, які оприлюднюють відверто непрофесійні заяви, ми не будемо. Однак зауважимо, що, на відміну від нас, у прес–службі БЮТ добре знаються на «замовних» матеріалах. Воно й не дивно, зважаючи на загальновідомий факт про існування у БЮТі цілої групи людей, які сидять на форумах популярних інтернет–видань і масово «штампують» коментарі, читаючи які, задумуєшся, кому ще слід повчитися моралі і не переступати межу. Натомість «УМ» вирішила відповісти конкретними аргументами і доказами, маючи надію, що і БЮТ не буде голослівним і доведе правдивість своїх заяв про «замовлення секретаріату».

За професією правник, за фахом — рейдер

Згідно з оприлюдненою днями статистикою Антирейдерського союзу підприємців України, в минулому році в нашій державі відбулося 2500 (!) рейдерських захоплень. У 2004 році Валерій Шматуха був власником 40 відсотків акцій Відкритого акціонерного товариства «Столичний». Причому об’єкти, які перебували у власності ВАТ, розташовувалися у самому серці столиці — на Хрещатику та за стадіоном «Динамо». Відтак стали ласим шматком для рейдерів. «Усе зробили в кращих традиціях рейдерства, — згадує ті часи наш співрозмовник. — Позивач подав позов до Харківського райсуду, який замість того, щоб стягнути з ВАТ «Столичний» відшкодування збитків та вивчити претензії, просто фактично забрав у мене акції, які є правом власності. Звісно ж, про суд мене навіть ніхто не попередив».

А далі до складу правління ВАТ, завдяки рішенню Феміди, увійшла людина, з ініціативи якої, в першу чергу, було змінено керівництво товариства. «Другим рішенням став продаж об’єктів нерухомості за адресою: Хрещатик, 5–д і 5–є. Згодом зі «Столичного» звільнилися понад сто людей. А через рік–півтора підприємство оголосили банкрутом», — веде далі Валерій Шматуха. За його словами, оборудкою займалися саме ті, хто входив до юридичної фірми «Портнов і партнери». Зокрема, інтереси позивача в суді представляв Іван Гранцев — один із трьох власників вищезгаданої структури. «Більше того, пан Гранцев працював з Андрієм Портновим у Державній комісії фондового ринку та цінних паперів. Відтак це дає мені підстави вважати, що саме нинішній нардеп від фракції БЮТ причетний до тієї рейдерської атаки, — переконує Шматуха. Можу сказати, що ці люди і потім неодноразово доклали рук до знищення господарської діяльності різних підприємств на території України».

Политий брудом чи правдою?

Не зайве зупинитися на діяльності Андрія Портнова в ті часи, коли вона була особливо бурхливою. Йдеться про роботу депутата саме в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку. «Ніколи в житті я не проходив звинуваченим по жодній справі», — заявив Андрій Портнов у коментарі газеті «Сєгодня» у відповідь на публікацію в «УМ» «Право на безмір». І тут мусимо не погодитися з нардепом, якого БЮТівська прес–служба вважає «политим брудом». «УМ» має у своєму розпорядженні копії документів на підтвердж­ення висновків нашої попередньої публікації, які, з огляду на намір пана Портнова подати позов, ми оприлюднюємо в суді. Ці документи, зокрема, свідчать, що прокуратура проводила перевірку за зверненням колишнього начальника юридичного відділу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку Оксани Сахнацької, яка заявила, що Андрій Портнов при свідках їй погрожував. Більше того, документ свідчить, що прокуратура Голосіївського району навіть порушила кримінальну справу за статтею 129 Кримінального кодексу України, оскільки в ході перевірки слова Сахнацької підтвердилися.

«За результатами перевірки прокуратурою району 05.01.2004 року порушено кримінальну справу № 51–843 за фактом погрози вбивством Сахнацькій О. А.», йдеться у листі до Генпрокуратури, підписаному заступником прокурора Голосіївського району міста Києва Сергієм Горупою. У цьому ж документі прокурор зазначає наступне: «Опитана Сахнацька пояснила, що з часу її призначення на посаду начальника юридичного управління ДКЦПФР вона виявила суттєві порушення в діяльності підпорядкованих їй працівників. Після цього за виявленими порушеннями було розпочате службове розслідування стосовно окремих працівників, зокрема Глушко Г. В., яка перебувала у дружніх стосунках із Портновим А. В. і претендувала на посаду начальника юридичного управління комісії. Після того, як було розпочато службове розслідування, 09.12.2004 року до неї у службовий кабінет прийшов Портнов А. В., який погрожував їй та її сім’ї у присутності 12 (!) людей фізичним та моральним насильством, у разі якщо вона не звільниться з комісії».

На уточнююче запитання, що мав на увазі пан Портнов, погрожуючи, — «у відповідь він сказав, що знищить її та її сім’ю фізично (!)». Сказане Сахнацькою правоохоронцям підтвердили і свідки, які в той момент перебували в її кабінеті. А прокуратура згодом підтвердила висновки Сахнацької, що Ганна Глушко, не будучи уповноваженою на такі дії, вчиняла незаконні дії стосовно підприємства «Пирятинський сирзавод» (чи не тому пан Портнов захищав пані Глушко, що й у випадку з сирзаводом йшлося про рейдерство? — Авт.).

А прокурори — хто?

Ще одним джерелом, яке палко спростовувало інформацію «УМ» про робочу версію правоохоронців, за якою до загибелі Володимира Шуби може бути причетним БЮТівець Портнов, стала... сама Генпрокуратура. У цьому немає нічого дивного, якби не кілька «але». Перш за все варто згадати, що настільки оперативно наглядовий орган не реагує навіть на журналістські запити. Утім, якщо врахувати, хто із заступників Генпрокурора спростував інформацію, все стає на свої місця. Свого часу саме Віктор Кудрявцев, який, що добре відомо у юридичних колах, плідно співпрацював з Віктором Медведчуком, «відмазував» пана Портнова від звинувачень Сахнацької. І цього разу слова «Андрій Портнов не мав і не має стосунку до вбивства Шуби» сказав не хто інший, як пан Кудрявцев. Відтак складається враження, що один із заступників Генпрокурора не випадково виступає на захист БЮТівця. За інформацією «УМ», після виходу матеріалу «Право на безмір» Андрій Портнов завітав у Генпрокуратуру. З ким саме зустрічався нардеп, достеменно не відомо. Однак «УМ» спробувала проаналізувати, що може об’єднувати згаданих громадян.

Аби зробити це, нам доведеться згадати ще одне рейдерство, до якого, вважає власник кафе «Край» по вулиці Кутузова, 12 Гагік Варданян, причетний і пан Кудрявцев. Принаймні документально. Якщо коротко, то пан Варданян виступив інвестором реконструкції закладу харчування і навколишньої території й, оформивши необхідні документи на право власності та отримавши всі дозволи столичних інстанцій, вклав чималі гроші в упорядкування навколишньої території. Однак згодом до нього звернулися невідомі, які запропонували... продати бізнес. Після відмови до суду почали звертатися нібито співвласники багатоквартирного будинку такого собі ОСББ «АРС–3», які звинуватили ТОВ «Край» у нібито привласненні земельної ділянки площею 0,01 гектара. І це при тому, що столична влада погодила передачу ділянки інвестору для подальшого її впорядкування. «Що найцікавіше, — розповів «УМ» пан Варданян, — за адресою, вказаною позивачами–співвласниками, просто не можуть жити люди, оскільки приміщення належить... «Київпастрансу», про що свідчить офіційна відповідь від комунального підприємства».

Однак на суди це мало справило враження, як і наявні дозвільні документи на ведення бізнесу. «Щоразу судове рішення блокувало діяльність, а це — страшенні збитки, адже я взяв на роботу понад сто осіб. Відтак працювати нормально практично неможливо». Утім коли власник ТОВ «Край» нарешті добився правди (кримінальну справу, особисто вивчивши матеріали слідства, закрив в.о. Генпрокурора (!) Сергій Винокуров. — Авт.), з’явився інший документ, який має у своєму розпорядженні «УМ», за підписом Віктора Кудрявцева — постанова про... порушення кримінальної справи стосовно незаконних дій службових осіб ТОВ «Край». Чи діяв пан Кудрявцев в інтересах третіх осіб? Питання риторичне, адже сумнівно, що заступник Генпрокурора займається роботою міської прокуратури з благих намірів. Однак цей приклад яскраво характеризує, чого варті спростування, в яких відчувається неприхований лобізм певних інтересів.

Водночас «УМ» стало відомо, що Генпрокуратура відпрацьовує робочу версію про причетність пана Портнова до загибелі прокурора Володимира Шуби у зв’язку з рапортами загиблого. «У них він інформував керівництво про хід розслідування подій навколо ринку «Озерка», а також висловив побоювання за власне життя. Погрози, згідно з написаним, йшли від представників певної зацікавленої бізнесової групи», — повідомило нам власне джерело. Подробиці резонансної справи «УМ» має намір повідомити вже найближчим часом.

  • Бізнес на безробітті

    Арешт директора Державного центру зайнятості Володимира Галицького та його дружків і вилучення у них за один раз валюти, коштовностей і золотих злитків на 7 млн. доларів наробив великого галасу. Цю подію восени 2011 року висвітлили чи не всі ЗМІ України. Наприкінці року завершилася ревізія КРУ всіх центрів зайнятості України та Фонду загальнообов’язково­го державного соціального страхування на випадок безробіття, через який вони фінансуються. Чогось серйозного ревізори КРУ не виявили, бо всі оборудки мають вміло побудоване юридичне прикриття. Як це робиться, можна легко простежити у будь–якому міському чи районному центрі зайнятості. Візьмемо для прикладу Бродівський районний центр зайнятості (РЦЗ) на Львівщині. >>

  • Геть із пляжу! «Прокурорського»...

    Влітку полтавці здавна заздрять мешканцям села Петрівка, що за якийсь десяток кілометрів від обласного центру. Ще б пак! Якщо спільна для всіх Ворскла протікає через місто добряче забрудненою відходами, то розташоване «під боком» у нього, але вище за течією село розкошує біля чистої води. Тож саме сюди, у Петрівку, сусідні Кротенки та інші довколишні села, у спеку щодня вирушають сотні чи навіть тисячі полтавців. Пляжі тут вважаються найчистішими. Тож ця місцина ще з радянських часів обростала базами відпочинку, «дачами» і «дачниками», відсоток яких у порівнянні з аборигенами зараз лише збільшується. Тож лист до «УМ», підписаний 33 жителями Петрівки, тамтешніми «дачниками», їхніми дітьми та внуками, на перший погляд, видається парадоксальним. Адже йдеться про фактичну втрату їхнього головного «козиря» — річки... >>

  • Цвинтарні війни

    Жити нині нелегко, але й відійти на той світ часто–густо теж непросто. У тому розумінні, що багато кому на цьому так і хочеться по­гріти руки. У Кривому Розі людей допекли настільки, що іншого виходу вони не бачать, як ініціювати всеукраїнський рух проти монополізації ринку ритуальних послуг. Бо де монополізація, там і цінова сваволя. Певна річ, відбувається це не без протекції з боку влади. >>

  • Утопія «закритого типу»

    Місто Ірпінь на Київщині ставало «героєм» публікацій «УМ» уже неодноразово. На жаль, йшлося не про досягнення тамтешньої владної верхівки, яка руками представників провладної партії міцно тримає штурвал колись мальовничого населеного пункту за курсом «роздай, що залишилося». Цього разу нашу увагу привернули не розбиті круглий рік дороги, посипати які взимку влада, схоже, просто не бачить потреби. І навіть не безкарний дерибан сакральних для міста земель — ділянки в районі парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів. Ідеться про місцеву загальноосвітню школу №3. Точніше про частину її приміщення в центрі міста, яке дивним чином відділили від цілісного майнового комплексу навчального закладу і передали у приватні руки. Причина, як завжди, банальна: у бюджеті немає коштів на ремонт чималої частини школи з надбудовою під дитячий басейн. >>

  • Земля мерців і землекрадів

    Навіть герої вже пішли «по руках», а корінні ірпінцi й досі виборюють право стати законними власниками декількох соток міської землі. Нещодавній скандал із розбитими на ділянки і розданими невідомим людям землями навколо святого для міста місця — парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів, сколихнув широку спільноту. >>

  • Чи є життя на «острові невезіння»?

    Місяць тому «УМ» розповіла про проблеми мешканців донецького «острова невезіння», оточеного залізничними коліями. За кілька днів ми отримали роз’яснення від прес–служби ДП «Донецька залізниця» із запевненням, що підприємство не усунулося від проблем мешканців цих будинків. Відтак кореспондент «УМ» вирішив на власні очі подивитися, як живеться мешканцям так званих колійних казарм.

    Із Донецького залізничного вокзалу переходжу підземним переходом на протилежний бік. До «острова невезіння» вирішую йти пішки. «Тут недалеко — приблизно кілометр», — на диво досконалою українською підказує один з аборигенів. За якихось десять хвилин повз мене пролітає кілька вантажних ешелонів, шокуючи як швидкістю пересування, так і висотою децибел. Аж ось помічаю три будинки, що виглядають із–за бетонного паркану. Поруч одразу 12(!) колій, причому з обох боків. >>