«Весна прийде, весна вгамує» — хіт Скрипки актуальний ще й досі, тільки чи вгамує? Більше скидається на те, що весна тільки розпалює бажання, у тому числі й бажання рядитися в нові строї, оновлювати життя і гардероб, кавовий маршрут і супутників-співрозмовників. Якщо восени сезонні дефіле слугують більше за терапію, то навесні намагання «змінити шкіру» — це звичайне дитяче мавпування природи. Торгова марка VD-one поспішила першою відкрити модний сезон-2004, і влаштувала в клубі «Сейф» вечірку-показ нової колекції чоловічого одягу. Звичайно, ті, хто не потрапили на показ, втратили багато — насамперед задоволення від блискучого шоу, поставленого хореографом Дмитром Коляденком і показаного хлопцями із балету «Арт-класік», але з точки зору прагматичності ніхто не постраждав — нова колекція уже висить у фірмових магазинах.

Виставу «На кожного мудреця доволі глупоти» («На всякого мудреца довольно простоты») за п'єсою Олександра Островського у постановці Олега Табакова привезли у Київ лише на один вечір. І цей вечір зібрав повний зал Жовтневого палацу. І, незважаючи на те, що найдешевший квиток на виставу коштував сто гривень, а найдорожчий — шістсот, питання: «Чи немає у вас зайвого квитка?» можна було почути від найближчої станції метро. Враховуючи всі плюси вистави, подібне видовище все ж не для такої великої сцени, як кін Жовтневого палацу. Все найкраще, що має вистава, вона втрачає, коли її «розташовують» на подібному сценічному полігоні. Зрозуміло, що організатори гастролей заробляють гроші, щоб оплатити гонорар гастролерів, оренду приміщення та й самим заробити на життя. Але таким чином губиться все, чим цінне драматичне мистецтво — дрібниці акторської гри, жива розмова, хвилини проживання, нюанси дії, все це поглинає прірва великого залу. Вистава захоплювала вишуканими акторськими роботами, смакуванням тексту відомої п'єси. Безумовно, побачити це пощастило всім тим, хто купив квитки у партер та перші ряди амфітеатру, хоча з амфітеатру вже був потрібен театральний бінокль.

«Я нє буду об'яснять вам всю сістєму, но для нас главноє — стопроцентная наполнєнность зала», — так сказала двом «УМникам» дівчина-розпорядник поміж рядів у глядацькій залі Національного (спробуємо підкреслити) палацу «Україна», коли їй було пред'явлено пару 8-березневих квитків на VIP-місця. Концерт Михайла Михайловича Поплавського, а точніше, судячи з розкішної глянцевої листівки зі словами «маю честь запросити...», — «гранд-шоу», вже мало б надцять хвилин як тривати, але найспівочіший ректор і чи не найнайтихіший народний депутат витримував звичну для зірок екстра-калібру «рекламну паузу». По сцені, оздобленій 16 малими та 10 великими екранами-телевізорами (плюс два найбільших — по боках), ширяли промені лазерного шоу, а не знати навіщо «ощасливлені» Мих Михом журналісти «України молодої» подалися спочатку по пиво (щоб веселіше), а потім на балкон — лише там були вільні місця.