Дехто прогнозував, що вже в четвер у Верховній Раді розглядатимуть кандидатури нових міністрів. Але замість цього в парламенті ширяться не біографії претендентів, а проекти постанов про відставки. Учора настала черга міністра закордонних справ Володимира Огризка: «регіонали» зібралися вручити йому «чорну мітку» за наїзд на посла Росії Віктора Черномирдіна.

Людство так стрімко переселяється в інтернет, що який–небудь 2050–й рік усі, мабуть, зустрічатимуть вдома перед моніторами. Звісно, комп’ютерне олів’є і віртуальний бутерброд з ікрою — це лише жартівливий замінник реальної смакоти. Принаймні поки що, бо хтозна, куди зайде технічний прогрес. Але мільйони користувачів «Скайпу», «Аськи» та інших інтернетних способів спілкування, оздоблених можливістю відеотрансляції, вже зараз заміняють дружні посиденьки за столом, цокаючись келихами з шампанським в екран комп’ютера. Дедалі менше сучасних людей мають уявлення про те, як без інтернету придбати квитки на літак, дізнатися про розклад сеансів у найближчому кінотеатрі або вилікувати від «бігунки» улюблену кицю. Зрештою, саме всесвітнє павутиння дає нам можливість «в реалі» поспілкуватися з родичами за океаном або друзями з сусіднього міста, не чекаючи тижнями на листа, похованого десь у надрах бідної на кадри пошти.

Той факт, що за розвинене почуття національної гідності «регіонали» прагнуть позбавити портфеля міністра закордонних справ — чи не єдину людину, яка на міністерській посаді має мужність справді захищати національні інтереси, виглядає цілком природним. Бо цілком відповідає вивісці «проросійської, антинатовської й шахтаролюбної» Партії регіонів. Звісно, насправді у лавах і передусім керівництві ПР сидять переважно вельми далекі від шахтарів за матеріальним статусом люди, свідомі того, що збирати електоральний ужинок на гучних гаслах і реально прагнути їхнього втілення в життя — це «дві великі різниці».

Дика тиснява на двох «пропускних пунктах» у мерії — на вході та перед сесійною залою — обіцяла шоу. Дарма, що в мініатюрних кулуарах Київради і так ніде стати. Вчора туди набилася й купа журналістів, й охоронно–помічницький супровід мера. Власне кажучи, коли Черновецький виходив на вулицю, а відтак повертався до зали, побачити можна було тільки жирні загривки його бодігардів. Поки мер віщав зі сходинок Київради, «УМ» намагалась поспілкуватися з учасниками мітингу на його підтримку. Як не дивно, але всі вони були настроєні брутально й агресивно. (Значно легше довіритись невидимому вуху журналіста і нашептати у слухавку, як тебе виганяють на мітинг під загрозою звільнення, ніж спілкуватися з мас–медіа «наживо»). Словом, поки пікетувальники з прапорами Блоку Черновецького зривали злість на пресі, «реальний космонавт» намагався підняти «бабусь» на революцію, а події в залі починали «температурити».

Володимир В’язівський є одним із 18 депутатів, які ввійшли в депутатську групу «За Україну!». Вона об’єднала політиків із фракції «Наша Україна — Народна самооборона», які, з одного боку, не увійшли в коаліцію, а з іншого — не допускали собі оригінальної позиції на кшталт «Єдиного центру». Якби не комуністи, можна було б сказати, що «заукраїнцям» належить «золота акція», яка дозволяє коаліції отримати більшість під час деяких голосувань. Однак погляди «кириленківців» і коаліції збігаються нечасто — тоді коаліціянти шукають підтримки в протилежному боці сесійної зали, у Компартії. От і зараз юридична більшість, а фактична меншість намагається заручитися підтримкою КПУ для проведення ротацій в уряді. Комуністи поки що не погоджуються. А щодо групи «За Україну!», то до них, як каже В’язівський, ніхто і не звертався.