8 березня — це один з небагатьох факторів, що підрізає паперові ніжки моєї споконвічної мрії хоч колись, хоч у наступних життях стати чоловіком. Чоловіки пізніше старіють, вони сильні, амбіційні, нахабні, наділені більшим простором, куди вміщаються радощі життя, вільніші від суспільної моралі й обдаровані Богом правом негендерної ініціативи. Жінки чекають на свою долю, чоловіки її роблять. Жінки печуть, чоловіки поїдають. Жінки сподіваються, чоловіки просто беруть. Несправедливо ж, Господи!..
Дорога до нездійсненної мрії принесла не найкращі здобутки — з чоловічих звичок у мені прижилися тільки курити й інколи коротко, емоційно лаятися по-російськи і по-англійськи. Обговорювати нічого — результат невтішний. Попри це, одного ранку, з екзистенційним смутком дивлячись на свого bel ami, я меланхолійно прорікла:
— Як шкода, що я не чоловік!
Він глянув розчаровуюче і трохи здивовано, як дивляться на людей, котрі ні чорта не тямлять у цьому житті, і зневажливо сказав:
— Ну і що б ти зробила?..
— Не зробила, а ЗРОБИВ, — виправила я. — Я б...
Я озирнулася — тобто озирнувся — довкола, наче шукаючи, що б таки й справді зробити корисного. Простір для чоловічих вчинків звівся до гантелей у кутку кімнати. Рояль на підігнутих ногах дрімав під шаром тритижневої пилюки, на старезному стільці з пошарпаною оббивкою мовчазним докором зводилася гора невипрасуваних шкарпеток, футболок і рушників, стіл соромився покиданих на нього недоїдків. Я перевела — тобто перевів — погляд на нього і сказав уже не так упевнено:
— Що б зробив? Ну женився б на тобі, — і чомусь додала, тобто додав, — такій неохайній.
Я замислилася — тобто замислився. Мо, погарячкував? Чи я б на ній женився? Думати треба, перш ніж стрибати. Лежить дилда довжиною метр дев'яносто, здоровенна, самовпевнена аж до противного. Ручища, як граблі, порозкидала по подушках, оченятами своїми лупає очікувально — компліментів, схоже, жде. М-да, грубувата дєвочка... Неврівноважена, поривчаста, ледача, багато і жадібно їсть, може сплюнути посеред вулиці, може матом покрити голубів, які гніздяться у неї на підвіконні, може бути лагідною, а може й міліціонера на перехресті кулаком увалити. З ким вона була раніше, вона когось любила, вона вміє плакати? Чому вона мовчить, мабуть, щось приховує — теж мені «фамм фаталь». Навіщо їй гантелі? Що я взагалі в ній знайшов, чорт забирай?! Вона не вирощує квітів, ненавидить котів, полюбляє до півночі засиджуватися в чоловічих компаніях. Ну добре, вона розумна, романтична, їсти непогано готує — вчора до мого приїзду капусту з шинкою тушкувала, втім нічого дивного — вона ж холостячка, а я дорогий гість... Чи ж мені доведеться до останнього «алілуя» заробляти на сім'ю, а вона перебиватиметься дрібними гонорарами, аби мати можливість купити фарби і малювати море?! О Господи!..
— Знаєш, — сказав — тобто сказала — я. — Мабуть, я б на тобі не женився...
Дивно, але я навіть не знайшла — тобто не знайшов — у собі жодного почуття незручності від цього досадного вердикту.
— Чому? — обурено спитав він.
А я не відповіла — тобто не відповів. Хочуть-таки, щоб на них женилися, кози мічурінські. А хай мучаться, хай вдосконалюються, хай духовно зростають, щоб на них хотілося женитися. Я встав і пішов годувати голубів. А назло.
І яким би я був, якби був чоловіком? — роздумувалося далі. З моїм зростом — недомірком, китайцем, комплекснутим наполеончиком, розкішні жінки ховали б мене у несесери, рятуючись від приходу законного «супруга». А ця моя любов до квітів, дрібних вазочок, а це естетство, яке б вказувало на підозрілу орієнтацію не менше, ніж накладні нігті і ніжно-лілова зачіска... Мене б називали ідіотом, а бабусі на базарі хрестилися б, дивлячись мені услід... О Боже, невже б я був голубим? А навіть якщо «натуралом», то що, мені би теж довелося ходити на футбол, розбиратися в занудній автомобільній моді, або — не приведи, Боже, — навіть грати в доміно, цмудлити пиво, яке я в принципі не люблю?! Я б ніколи, ніколи в житті не вдягнув би обалдєнні червоні бюстгальтери! Та нехай, можна і без бюстгальтерів прожити, але я б ніколи не завагітнів і не народив дитину... О Господи, твоя воля...
Голуби, апологети непорочного зачаття, радісно видзьобували хлібні крихти. Сеанс самоідентифікації благополучно підходив до розв'язки.
Саша ЯНЦЗИ.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
