Марія Матіос: полювання за Часом

14.02.2009
Марія Матіос: полювання за Часом

Читаю нещодавно на сайті «Буквоїд» хвацьку статтю Тетяни Трофименко про минулий літературний сезон. Починається так: «Якби мене запитали, яка книжка була знаковою для 2008 року, я би, не вагаючись, обрала монографію Тамари Гундорової «Кітч і література». Під таким потужним упливом усі торішні твори рецензентка сприймає виключно як різновиди кітчу: «Отож книжка Матіос «Москалиця. Мама Маріца — дружина Христофора Колумба» представляє собою той тип кітчу, котрий склався в українській літературі в добу романтизму з його замилуванням у фольклорі, демонічних образах та трагічній роздвоєності внутрішнього світу персонажа».

Справді, член–кореспондент Академії наук Т. Гундорова доказово стверджує, що «національна українська література ХІХ століття послідовно програмувалася як популярна література» (Кітч і література. Травестії. — К.: Факт, 2008). Але вона не ставить аксіоматичний знак рівняння між популярною літературою і кітчем та аж ніяк не вважає всю сучасну літературу за несмак. Більш за те, вона не ставить знак «дорівнює» між несмаком і кітчем. Для неї кітч — це психологічний та соціологічний феномен, що далеко виходить за рамці гастрономічного сприйняття літератури: подобається/не подобається. Висвітлюючи цей феномен під різними ракурсами, дослідниця пише, зокрема, й таке: «Коли говорити про психоідеологію кітчу, то вона пов’язана з комфортом, задоволенням, колекціонуванням вражень–сувенірів і фетишів–об’єктів, а також із відчуттям «свята, яке завжди з тобою». Спробуймо докласти це до творчості Марії Матіос.

Навряд чи хтось пов’язує сюжети М. Матіос зі «святом, яке завжди з тобою» — вони завжди екзистенційні, а сутність буття мало асоціюється з веселощами. Відтак про комфорт і задоволення від оповіданих письменницею історій говорити не випадає. Фетиші–об’єкти у творах М. Матіос знайти не важко — так само як і в будь–якого письменника. Але чи є ці сюжети — що завжди завершуються смертю — «враженнями–сувенірами»? Тож клеїти наліпку «кітч» на прозу М. Матіос принаймні непрофесійно. Блискуча інтелектуальна новинка від Тамари Гундорової дійсно здатна засліпити до нездатності чути, як оце у випадку з нашою рецензенткою–«буквоїдкою». Тож їй можна відповісти фразою з самої «Москалиці»: «Але хіба годен щось розумне розказати тому, хто не має наміру слухати?»

Претензії до прози М. Матіос мають і поважніші читачі. Як–от науковий співробітник академічного Інституту літератури Роксана Харчук. У своїй книжці «Сучасна українська проза: Постмодерний період» (К.: Академія, 2008) авторка закидає письменниці, що «стихією прози М. Матіос насправді є не трагедія, як це намагається довести більшість критиків, а мелодрама». Тут сперечатися важко, бо антична трагедія за два тисячоріччя літературного розвитку обтяжена такою низкою «винятків», що дотримати чистоти жанру просто неможливо: маємо й «оптимістичну трагедію», і те, про що писав Станіслав Єжи Лец — «Пережив трагедію, написав комедію» (Незачесані думки. — К.: Дух і Літера, 2006). Що ж до терміну «мелодрама», то коли його не вживати, яко лайку, то можна знайти безліч високолітературних прикладів, що цілком відповідають цьому поняттю. До всього, мелодрама — це, по суті справи, незавершена трагедія.

Р. Харчук пише, що проза М. Ма­тіос «переважно належить до масової літератури» і що вона «пише ефектно, але не ефективно». Якщо продаж 100 тисяч копій «Солодкої Дарусі» (найвищий письменницький показник за останні десять років) — це не ефективність, то що ж тоді? І якщо серйозна «ефектна» література стає масово витребуваною, варто гукнути «Ура!»

Чи все вище викладене означає, що дві нові повісті Марії Матіос під однією обкладинкою (Москалиця; Мама Маріца — дружина Христофора Колумба. — Л.: Піраміда) є «недоторканими»? Звісно, ні. Власне, це дві маленькі повісті, які й не претендують конкурувати із «Солодкою Дарусею» (до речі, чомусь усі зосереджені саме на цьому романі й не зауважують на інший полюс Матіосового репертуару — «Щоденник страченої». А саме до цього полюсу — фемінної психоаналітики — стремить «Мама Маріца...»).

«Москалиця» переважає «Со­лод­ку Дарусю» хіба в одному — у більш вивершеній стилістиці викладу. Хоча тут варто погодитися і з Р. Харчук: усе ще місцями трапляється багатослів’я та нагла агресія сьогоденного політичного дискурсу (від чого вільні лише два твори М. Матіос — згаданий «Щоденник страченої» та «Бульварний роман»). Гадаю, цього можна було б уникнути, якби нова книжка мала фахового редактора. А так, в «авторській редакції» (як зазначено на титулі), ми натикаємося на яскравий фразеологізм «в кліп ока»... аж тричі на 100–сторінкову книжку.

Направду «Москалиця» — як і всі твори М. Матіос, — не «про нашу історію», а про Час. Час, що для людей є Долею. У своїх сімейних сагах письменниця намагається побачити, відчути на дотик, збагнути — що таке Час. Своїми творами вона, власне, полює за Часом. І тут вона дуже близька до Валерія Шевчука, який також пробує налаштувати себе на ритм часу — сприймати світ «зі швидкістю трави і в ритмі серця». «Жінка просто лежала, не склеплюючи очей ні вдень, ні вночі, й незмигно дивилася в стелю», — нотує М. Матіос. Вдумайтеся, скільки у цій фразі справжньої трагедії.

Як казав Станіслав Єжи Лец, «час залишається людожером».

 

КОРОТКІ СПИСКИ: НОМІНАЦІЯ «КРАСНЕ ПИСЬМЕНСТВО»

Сучасна українська проза / есеїстика / драматургія

Тарас АНТИПОВИЧ. Тіло і доля. Сер. «Exceptis excipiendis». – К.: Факт, 160 с.(п)

Михайло БРИНИХ. Шахмати для дибілів. Роман–посібник. – К.: Факт, 144 с.(п)

Олександр ЖОВНА. Її тіло пахло зимовими яблуками. Сер. «Приватна колекція». – Л.: Піраміда, 388 с.(п)

ІЗДРИК. Флешка. – Івано–Франківськ: Лілея–НВ, 148 с.(о)

Маріанна КІЯНОВСЬКА. Стежка вздовж ріки. – К.: Факт, 240 с.(п)

Леонід КОНОНОВИЧ. Повернення. – Л.: Кальварія, 128 с.

Марія МАТІОС. Москалиця; Мама Маріца – дружина Христофора Колумба. – Л.: Піраміда, 112 с.(п)

 

Жанрова література
(детектив / пригоди / фантастика / любовний роман / молодіжна проза)

Люко ДАШВАР. Молоко з кров’ю. – Х.: Книжковий «Клуб сімейного дозвілля», 272 с.(п)

Марина та Сергій ДЯЧЕНКИ. Крило. Сер. «Українська майстерня фантастики». – К.: Грані–Т, 232 с.(п)

Ірена КАРПА. Супермаркет самотності; Добло і Зло. – Х.: Книжковий «Клуб сімейного дозвілля», 272+320 с.(п)

Василь КОЖЕЛЯНКО. Чужий. – Л.: Кальварія, 176 (о)

Андрій КОКОТЮХА. Живий звук. – Х.: Фоліо, 282 с.(п)

Проект «Ґотика»: «Четвер», вип.30. – Л.: Піраміда, 368 с.(о)

Василь ШКЛЯР. Ключ. – Л.: Кальварія, 192 с.(о)

 

Сучасна зарубіжна проза / драматургія

Чарльз БУКОВСКІ. Поштамт. Сер. «Перекладено українською». – К.: Факт, 240 с.(п)

Збіґнєв ГЕРБЕРТ. Варвар у саду; Лабіринт біля моря; Натюрморт з вудилом. – К.: Дух і Літера, 236+216+164 с.(о)

Ґюнтер ҐРАСС. Кіт і миша. Сер. «Література». – Х.: Фоліо, 187 с.(п)

Стівен КІНҐ. Острів Дума. – Х.: Книжковий «Клуб сімейного дозвілля», 688 с.(п)

Данило КІШ. Книга любові і смерті. Сер. «Приватна колекція». – Л.: Піраміда, 300 с.(п)

Марина ЛЕВИЦЬКА. Два фургони. Сер. «Перекладено українською». – К.: Факт, 424 с.(п)

Іен МАК‘ЮЕН. Спокута. Сер. «BRITISH MAINSTREAM in UKRAINE». – Л.: Кальварія, 344 с.

 

Сучасна поезія / афористика

Іван АНДРУСЯК. Писати мисліте. – К.: Факт, 128 с.(п)

В іншому світлі. Антологія української літератури в англомовних перекладах Вірляни Ткач і Ванди Фиппс та в театральних дійствах мистецької групи «Яра». – Л.: Срібне слово, 792 с.(п)

Дивоовид. Антологія української поезії ХХ століття; Літургія кохання; Біла книга кохання. – Тернопіль: Навчальна книга–Богдан, 784+728+288 с.(п)

Александр КАБАНОВ. Весь. Сер. «Сафарі». –– Х.: Фоліо, 185 с.(п)

Маріанна КІЯНОВСЬКА. Дещо щоденне. – К.: Факт, 64 с.(о)

Петро МІДЯНКА. Ярмінок. Сер. «Зона Овідія». – К.: Факт, 128 с.(п)

Борис МОЗОЛЕВСЬКИЙ. Поезії. –– К.: Темпора, 584 с.(п)

 

А СУДДІ ХТО?

Експерти номінації «Красне письменство»

1. Іван АНДРУСЯК – Поет, літературний критик

2. Тарас АНТИПОВИЧ – Письменник, заступник головного редактора журналу «Сучасність»

3. Наталка БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ – Поет, редактор відділу журналу «Українська культура»

4. Станіслав БОНДАРЕНКО – Поет, книжковий оглядач газети «Киевские ведомости»

5. Ігор БОНДАР–ТЕРЕЩЕНКО – Літературний критик

6. Михайло БРИНИХ – Літературний критик, письменник

7. Юрій ВОЛОДАРСЬКИЙ – Книжковий оглядач журналу «ШО»

8. –Василь ГАБОР – Письменник, літературознавець

9. Юка ГАВРИЛОВА – Журналіст, літагент

10. Володимир ДАНИЛЕНКО – Письменник, літературний критик

11. Юрій ЗАВГОРОДНІЙ –Літератор

12. Валентина КЛИМЕНКО – Заступник редактора газети «Україна молода»

13. Юрій КОВАЛЬСЬКИЙ – Головний редактор журналу «Радуга»

14. Андрій КОКОТЮХА – Письменник, журналіст

15. Тетяна ЛОГУШ – Президент міжнародного благодійного фонду «Мистецька скарбниця»

16. Костянтин РОДИК – Президент Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року»

17. Ростислав СЕМКІВ – Доцент кафедри філології Києво–Могилянської академії

18. Дмитро СТУС – Головний редактор журналу «Київська Русь»

19. Людмила ТАРАН – Поет, оглядач журналу «Українська культура»

20. Тарас ФЕДЮК – Поет, віце–президент Асоціації українських письменників

21. Роксана ХАРЧУК –Науковий працівник Інституту літератури НАНУ