Теоретик еволюції

Ця подія приурочена до написання ним у 1859 році «наукового хіта», який сколихнув усю світову природничу думку, — книги «Походження видів шляхом природного відбору». Вже й Ватикан визнав його теорію еволюції, але перед Дарвіном не вибачився... Подекуди навіть лунають вимоги заборонити викладання його теорії — мовляв, учнів позбавляють права на вільний вибір уявлень про виникнення людини. А з часів появи «Походження видів» його воістину революційний внесок у світову науку оцінювався не інакше, як месіанське одкровення. Наразі дарвінізму протистоять лише традиційні, вже «підтоптані» релігії. Утім не все так просто й однозначно у його поглядах навіть для «правовірних» еволюціоністів. Адже сам Дарвін — водночас сміливий учений, що відкидав релігійні догми, і добропорядний віруючий.

Кому відкриваються загадки буття?

Чарльз Роберт Дарвін, онук відомого вченого Еразма Дарвіна, народився 12 лютого 1809 року в Шрусбері. Нащадка благородного британського роду чекала традиційна для тодішньої аристократичної спільноти доля. За умови, що сам він не стане висуватися з відполірованих традиціями норм цього середовища... Вже у вісім років Чарльз долучився до природничої історії та колекціонування. А в 17 років разом із братом Еразмом вивчає медицину в Единбурзькому університеті. Але невдовзі впевнюється, що лекції надто вже нудні, як на його смак. І починає вивчати таксідермію (майстерність створення опудал тварин) і природничу історію, цікавиться творами радикальних матеріалістів. Теорію Ламарка, одного з попередників еволюційних уявлень, він знав і перед тим за працями свого діда...

На вимогу батька, який довідався, що син нехтує вивченням медицини, у 1828 році він вступив до Кембриджського християнського коледжу, який також невдовзі покинув.

1831 року Чарльз відбуває на судні королівського флоту «Бігл» («Гончак») у п’ятирічну навколосвітню подорож. Дарвін записує свої спостереження і теоретичні висновки, шле замітки до Кембриджу. За час подорожі він зробив низку описів геології різних районів, зібрав колекцію тварин. Повернувшись до Англії, Дарвін став секретарем Лондонського геологічного товариства, одружився зі своєю кузиною Еммою Вежвуд і переїхав у Даун, графство Кент, де вів усамітнене, розмірене життя вченого. У Дарвінів було десятеро дітей, троє з яких померли в ранньому віці. Багато хто з його дітей та онуків досяг значних успіхів.

...Свого часу в Кембриджі він вивчав теологію, щоб стати пастором. Його віра зазнала хитань під час подорожі на «Бігл». Тоді Дарвін звично покладався на авторитет Біблії. Однак врешті прийшов до переконання, що історія творення в тому вигляді, як вона викладена у «Старому заповіті», не заслуговує довіри. Смерть дочки Енні в 1851 році остаточно відвернула його від ідеї «всеблагого» Бога. У написаній ним біографії діда, Еразма Дарвіна, Чарльз згадав про неправдиві чутки, за якими Еразм закликав до Господа на смертному одрі. Подібні ж легенди супроводжували кончину самого Чарльза.

Думка, висловлена дуже вчасно

У 1838 році Дарвін ознайомився з роботою Томаса Мальтуса «Про народонаселення». І вже тоді в нього виникла ідея про походження видів шляхом природного відбору. У 1859 році Дарвін опублікував працю «Походження видів шляхом природного відбору, чи Збереження сприятливих порід у боротьбі за життя», де назвав головні фактори еволюції органічного світу, показав природне походження рослин і тварин від більш ранніх видів. Головною рушійною силою еволюції він назвав природний відбір, ввів основне поняття своєї теорії еволюції — «боротьба за існування».

Теорію еволюції визнали більшість учених ще за життя Дарвіна, тоді як його теорія природного відбору як головне пояснення еволюції стала загальновизнаною лише у 1930–х роках. Хоча ще в 1856 році був розкопаний перший неандертальський череп, і ці останки ранньої людини сприяли прийняттю еволюціонізму. Також варто віддати належне давньогрецьким філософам Демокриту й атомістам, котрим уже була знайома концепція еволюції. Дарвінівські ж ідеї сформували підвалини всеохопної, «синтетичної теорії» еволюції і складають основу сучасної біології.

1871 року з’являється ще одна важлива праця Дарвіна — «Походження людини і статевий відбір», у якій Дарвін висунув гіпотезу походження людини від мавпоподібних предків. А в ХХ столітті, з появою психоаналізу, народилася «здогадка», буцімто вся історія зі статевим відбором була лише наслідком... боязкого ставлення Чарльза Дарвіна до жінок: недарма ж він одружився зі своєю кузиною — не треба було знайомитися, «надувати щоки» і страждати. Що тут скажеш — шляхи геніальної думки незбагненні...

Корінь, що дав могутні паростки

Найгострішою проблемою, що випливала з визнання дарвінівських ідей еволюції, стало питання про походження життя на планеті. У 1862 році премію Французької академії наук за намір по–новому (на відміну від біблійної версії) осмислити зародження життя одержав засновник сучасної мікробіології Луї Пастер. Він вважав, що життя виникло на Землі абіогенним шляхом. А у поточний час живе може мати лише біогенне походження (породжується живим). 1865 року німецький лікар Г. Ріхтер висунув гіпотезу космозоїв (космічних зародків): життя є вічним, і зародки, які населяють світовий простір, можуть переноситися з однієї планети на іншу. Подібну гіпотезу — «панспермії» — у 1907 році висунув шведський учений С. Арреніус.

Антропологія як самостійна наука сформувалася у середині XIX століття. Революційну роль у вченні про антропогенез відіграли саме ідеї Дарвіна. Але вчений не знав механізму, за допомогою якого відбуваються генетичні зміни. І от 1865 року монах Ґреґор Мендель довів, що дискретні задатки спадкуються у вигляді часток, які нині називаються хромосомами. Одиниця спадкової інформації, ділянка молекули ДНК цієї хромосоми, відповідальна за формування окремої ознаки, у 1909 році датчанином В. Йогансеном була названа геном. Виникла й наука про механізм спадковості — генетика. 1920–ті — роки «синтезу» дарвінівської теорії еволюції та генетики (С. Четвериков, Р. Фішер, Дж. Холдейн). А у 1953 році Ф. Криком і Д. Уотсоном була розшифрована структура ДНК.

Наприкінці XIX століття вельми модними були ідеї Герберта Спенсера — соціальний дарвінізм. Спираючись на уявлення Ламарка про успадкування набутих ознак, він застосував принципи природного відбору до суспільства. За їх допомогою виправдовувались війни — як один із видів конкуренції, що веде до виникнення сильніших рас.

Часом генетика має вихід у соціальну, політичну та етичну сфери. Приклад тому — можливість використання її досягнень з метою «покращення людської породи». У Німеччині в 1930–х роках нацисти посилено розробляли расову теорію, залучаючи відданих біологів. А в СРСР у 1920–ті роки проводили взаємне переливання крові між старими й молодими — щоб «омолодити» перших і... передати молоді цінний ідейний досвід старших. Тоді в країні широко розповсюдилася «антропотехніка», впевненість у тому, що людський організм може стати суттєво іншим під впливом зовнішнього середовища — «об’єктивних» умов чи дій педагогів і представників влади. Виникла мода на її побічний наслідок — омолодження, зміну статі.

Соціобіологічний підхід, що втілився в радянську євгеніку (передача у спадок ознак, які створені цілеспрямованим зовнішнім впливом) був надалі взятий на озброєння «народним академіком» Лисенком. У ті роки в СРСР, на біостанції в Сухумі, І. Іванов, «радянський Франкенштейн», проводив досліди зі схрещування мавпи і людини шляхом штучного запліднення. Влада вирішила тоді створити нову «радянську расу», здатну оволодіти комуністичними ідеями. Сталін мріяв про армію гуманоїдів, що володіють неймовірною силою і недорозвиненим мозком, невибагливих до їжі й нечутливих до болю. Крім того, перш ніж розпочати масові депортації та організувати ГУЛАГ, Сталін намагався знайти невичерпне джерело робочої сили. У 1926 році Академія наук отримала від партії доручення вивчити питання про створення «живої воєнної машини». Ідея про те, що природу можна й треба переробляти за наказом партії та уряду, наплювавши на закони єства, вельми імпонувала радянському керівництву. Ці погляди відомі під назвою «радянського творчого дарвінізму», чи то пак «мічуринського вчення».

...Отож за наше сьогоднішнє відставання в біотехнологіях — спасибі сталінському режиму, що освятив саме поняття «ідейно правильної біології». А от Дарвіна нам ніяк не обійти «респектом», віддаючи йому данину поваги за те, що він ствердив за людиною саме право шукати своє коріння не там, куди вказує вища влада чи «доцільність моменту»...

ЦІКАВО

Племінник Дарвіна, засновник соціометрії, англійський антрополог Френсіс Гальтон у книзі «Спадковість генія», стверджує, що Чарльз Дарвін є нащадком київської княжни Анни Ярославни. Френсіс Гальтон пояснював мудрість британського природознавця тим, що Дарвін походить від найрозумнішої жінки свого часу — королеви Анни, доньки Ярослава Мудрого.