За нас і вас не спав «Трансгаз»

...Біля сходової клітки — маленький коридорчик–«апендикс», що закінчується непримітними білими дверима, а над ними — погашене табло «Обережно: газ!». У цьому місці, в тупику акуратного офісного коридору, воно виглядає трохи дивно. Звичайно, якщо не зважати, що йдеться про вхід у святая святих — диспетчерський пункт «Укртрансгазу». Сюди, де мовчазні хлопці з технічною освітою керують вітчизняною газотранспортною системою, раніше ніколи не пускали сторонніх.

Утім, перший місяць нинішнього року вніс зміни у звичний уклад життя. «У нас тут стільки людей побувало!» — керівник об’єднаного диспетчерського управління (ОДУ) «Укртрансгазу» Андрій Дацюк махає рукою, дозволяючи журналістам увійти всередину. Коли Україна стала однією із сторін «газової війни» і керівникам галузі доводилося переконувати світ у своїй правоті, це відомство вимушено було стати прозорим.

Через три роки на цьому ж місці

Від палиці, яку готували для нас, постраждали інші. У перші дні нового року болгарські, словацькі, боснійські, македонські громадяни з жахом заходили до своїх помешкань, відчуваючи у квартирах температуру нижче нуля та спостерігаючи розірвані батареї центрального опалення. Українці, мабуть, тільки здогадувалися, що були за крок від такого життя. Закручуючи вентиль на кордоні, «Газпром» був дуже здивований, коли наша держава обійшлася легким переляком. Газовики (і українські, і російські) ще у листопаді—початку грудня були одностайні: якщо «трубу» перекриють, перейти на споживання газу зі сховищ технічно неможливо. Принаймні такі заяви поширювалися у пресі.

Утім, у компанії «Укртрансгаз» — оператора вітчизняної газотранспортної системи — вже тоді готувалися до найгіршого. «Серце» компанії — об’єднане диспетчерське управління, де безпосередньо прораховують усі параметри роботи ГТС: від кожної точки входу, підземних сховищ — і аж до останньої компресорної станції, що веде до Європи. Саме тут була розроблена схема зворотного перекачування газу. Автори та безпосередні виконавці унікального технічного рішення — керівник ОДУ Андрій Дацюк та четверо його підлеглих: Вадим Фролов, Валерій Коваленко, Сергій Гладун, Юрій Зябченко.

«Ми знали, що газові угоди не підписані, і тому готувалися, — згадує «гарячий» січень Сергій Гладун. — Допускали, звичайно, що «Газпром» може перекрити вентиль — тим паче, що останній такий прецедент був зовсім недавно, у 2006–му. Але, чесно кажучи, у нас майже ніхто не вірив, що Москва наважиться зупинити подачу палива своїм західним партнерам. Адже контракти Європа укладала саме з «Газпромом», не з нами. А невиконання таких угод — це ж величезні штрафи!».

План дій «Газпрому» в 2009 році практично повторював схему 2006–го, але був значно радикальнішим. Тоді росіяни скоротили постачання 100 мільйонів кубометрів газу і також намагалися залишити без тепла східні регіони. Втім, «війна» у 2006–му тривала тільки неповних чотири дні.

Як це було

Вранці 1.01.2009 року «Газпром» повідомив диспетчерів «Укртрансгазу» про скорочення постачання палива для українських споживачів. Одразу ж на третину впав тиск на компресорній станції «Суджа 1400», зменшилася подача на «Валуйках», зовсім припинилася подача через «Сохранівку» та «Суджу 1200». Але на вихід наша газотранспортна система працювала на повну потужність. Європа поки що спостерігає за ходом українсько–російського конфлікту.

2.01.2009 — тиск повільно падає.

3.01.2009 — перша серйозна «наступальна операція» «Газпрому».

«Українці вам не друзі!»

«У перші числа січня представники газового холдингу та російської влади постійно звинувачували Україну, буцімто вона краде газ, — розповідає Юрій Зябченко. — Аби це не виглядало голослівно, треба було якось проілюструвати свої твердження. І «Газпром» влаштував першу провокацію».

Мовою газовиків це називається «перекидка потоків». Із станції «Писарівка» росіяни «зняли» 55 мільйонів кубів газу. І «перекинули» їх на станцію «Суджа 1400». Обсяг газу, що надходить в Україну, залишився стабільним, але він пішов іншим шляхом. «Щоб його транспортувати, ми були змушені збільшити тиск у системі. Вони фактично змусили нас взяти цей газ, а вже наступної доби заявили: Україна знову вкрала наш газ!» — пояснює Сергій Гладун.

Ще одна «тактична перевага» внаслідок цієї задумки: «Газпром» суттєво дестабілізував роботу однієї з головних транзитних ліній — газогону «Союз», який пролягає через «Писарівку». Адже його проектна потужність — 90 мільйонів кубометрів щодоби. А росіяни змусили перекачувати всього лише 15. Підтримувати за таких умов газопровід у робочому стані — дуже важке завдання.

Як це було

05.01.2009 — офіційний представник «Газпрому» Сергій Купріянов заявив: «Ми вперше не отримали від України підтвердження транзиту газу до Європи. Це безпрецедентна ситуація!».

У диспетчерському управлінні «Укртрансгазу» показують технологічну карту того дня: в 09.55 повністю зупинено газопровід «Союз», на «Писарівці» — нуль. В 10.55 припинена подача газу на «Платово».

«Платово» забезпечує подачу газу в південний промисловий вузол. Саме у цей день, коли Україна потерпала від сильних морозів, за задумом росіян, мав повністю (!) зникнути газ у Бердянську та індустріальному Маріуполі. У багатолітніх взаєминах з «Газпромом» це була й справді безпрецедентна ситуація.

...По тому боці службової телефонної лінії диспетчерського управління «Укртрансгазу» — Центральний виробничо–диспетчерський департамент «Газпрому». Колеги–диспетчери з українського й російського боку працюють по змінах, причому ці зміни переважно збігаються. Тож за довгі роки, повідомляючи один одному в телефонну трубку технічні деталі, люди встигли потоваришувати. «Нормальні стосунки, відпрацьований механізм роботи, правильне рішення завжди обирали спільно, — каже Андрій Дацюк. — Начальники змін навіть разом відпочивали: то в Україні, то в Росії».

На початку січня спілкування обрівали. З головного офісу «Газпрому» прийшла пряма команда своєму диспетчерському персоналу: з українцями не контактувати! Технічні умови, які завжди розробляли спільно, відтепер росіяни просто повідомляли українським колегам — в односторонньому порядку. «Якщо раніше про будь–які зміни ми завжди домовлялися заздалегідь — аби встигнути підготуватися до них, то у перші числа січня нам просто казали: «Ми десять хвилин тому здійснили такі ось переключення, тож за двадцять хвилин у вас будуть такі–то зміни, — каже Юрій Зябченко. — Причому як справжні професіонали російські диспетчери розуміли, наскільки неправильною та небезпеченою є така вказівка».

Та незважаючи на це, персонал «Укртрансгазу» мусив діяти блискавично, реагувати на зміни схеми у пожежному режимі.

Змінити напрямок — непросте завдання

«Через таку поведінку росіян нам доводилося міняти параметри роботи системи, як кажуть, «на льоту», — стверджує Сергій Гладун. — Аби не бути «сліпими», доводилося сідати й намагатися прогнозувати дії «Газпрому»: передбачити, що вони можуть зробити завтра, моделювати ситуацію. Скажімо, якщо перекриють цю лінію частково, то що ми робитимемо? А якщо повністю? Кожен варіант негайно ж переводили у цифри, мали на кожен крок «Газпрому» кілька можливих варіантів».

Коли звичайна, буденна робота перетворилася на мозковий штурм, керівників відділів диспетчерського управління перевели на фактично цілодобовий режим роботи. «Інколи відпускали поспати дві–три години, а інколи й ні», — каже Андрій Дацюк.

Як це було

Пізно ввечері на 06.01.2009 без попередження зупинилися «Валуйки». Це «газові ворота» східного промислового регіону. Трохи пізніше, вночі, на дві третини впав тиск газу на «Суджі–великій».

...Людський фактор має свої особливості: найважче ухвалювати складні рішення в нічні години, коли організм навіть загартованої людини живе за своїм біологічним годинником. Ми не знаємо, спеціально це чи ні, але найважчі відключення «Газпром» здійснював саме вночі — без попередження.

У ніч на шосте січня мав замерзнути вже не тільки південний схід, а й весь Донбас, Луганськ, Запоріжжя. Тієї ж ночі стало зрозумілим: якщо не буде реверсу, українське Лівобережжя зазнає катастрофи — газосховища, у яких таки зуміли накопичити достатньо газу, розташовані на заході держави. Втім, звучне слово «реверс» придумали не газовики, а журналісти. І вже значно пізніше. В диспетчерському управлінні вживали простий термін — «переключення». На нічній нараді серед інших варіантів, як може повести себе «Газпром» найближчим часом, хлопці проробляли можливість, що зупиняться «Валуйки».

«Наша газотранспортна система є достатньо розгалуженою і тому дає змогу проводити суттєві переключення, — каже Юрій Зябченко. — П’ятого числа ми вже були готові до цього».

І не тільки теоретично. Адже перший «точковий» реверс «Укртрансгаз» організував ще 3 січня: з компресорної станції «Бар» (Вінницька область) у напрямку Кременчука (Полтавщина). «Тут, поблизу Бара, сходяться дві лінії газогону, — пояснює Сергій Гладун. — Маючи три газопроводи і перемичку, можна змінювати напрям руху газу». Завдяки цьому рішенню вже вранці четвертого січня газ отримали Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська області. Вранці 6 січня реверс починав ставати глобальним.

«Композитор створює мелодію, користуючись сімома нотами, письменник — свої твори, використовуючи 32 літери. Ми ж маємо 72 компресорні станції, — посміхається Сергій Гладун. — Вони й стали нашим інструментом. Велику допомогу надав Львівський математичний центр, який розробляє нам програмні продукти. Зокрема, програмний комплекс, який дозволяє прораховувати гідравліку експортних магістральних газопроводів. Аналога цьому продукту у світі немає. Завдяки цим обрахункам ми могли втілити свою ідею — забезпечити реверсну подачу. Прорахувати і подивитися, яким буде результат».

...Команди на переключення давали у Києві. А на всіх сімдесяти двох компресорних станціях на своїх робочих місцях стояли працівники, які за командою оператора коригували роботу апаратури. І не шкодували себе. Коли на Долинській компресорній станції (Івано–Франківська область) виникли технічні проблеми, начальник відділу «Прикарпаттрансгазу» Богдан Добровольський уночі з поламаною рукою сів за кермо власної автівки й поїхав на станцію. «Люди виконували свою роботу добросовісно. Завдяки їм ми змогли організувати цю подачу на схід і південь: аби не повторився Алчевськ у масштабах країни», — додає Андрій Яцюк.

Як це було

07.01.2009 — «Газпром» звинуватив Україну в тому, що вона припинила постачати газ до Європи. О 14.00 прем’єр РФ Володимир Путін зустрічається з керівником «Газпрому» й одержує «звіт»: російський газ, мовляв, і далі прямує в Україну. Але чомусь не доходить на Захід. Насправді ж уже станом на 07.45 всі газогони до України стояли на позначці «нуль», і споживачам не надходило жодного кубометра.

Без реверсу гуманітарна катастрофа спіткала би вже не тільки схід, а й, за невеликим винятком, цілу Україну. «Схема зворотного газопостачання виглядала так: максимальний відбір газу з підземних сховищ на Львівщині та Прикарпатті, через КС «Долина» вони надходили до «Богородчан». Звідти, маючи три нитки і перемички, ми гнали газ на схід. Задіяли КС «Гусятин», «Бар». 31 млн. газу надходив у Кременчук, 75 млн. — у провід «Уренгой–Ужгород», але у зворотному його напрямку. Цим газогоном ми гнали паливо майже до нашої границі», — пояснює Юрій Зябченко.

«Антиреверсний їжак»

Москва до останнього не вірила, що «Укртрансгаз» зуміє організувати реверс. Втім навіть самі газовики нині дивуються, що вони зуміли виконати цю титанічну роботу — а надто, коли градусник показував мінус 16, мінус 25 градусів. Головний інженер диспетчерського управління Богдан Бабій у газовій галузі працює 50 років. Він, ознайомишись з документами, сказав колегам, що сам «при здоровому глузді» не зміг би придумати таку схему. «Ситуація спонукала нас до певних кроків, — каже Андрій Дацюк. — І ми бачимо: якщо все прораховано добре, результат отримуємо відповідний».

Як це було

12.01.2009 «Газпром» подав заявку — він, мовляв, погоджується дати газ західним споживачам, але вимагає прокачати його за маршрутом «Суджа–Орлівка».

«Вони сказали — це пробний пуск, — згадує Сергій Гладун. — І наголосили: якщо Україна знову вкраде газ, ми одразу ж закриємо цей шлях!» Було очевидно — маємо чергову провокацію! Мета: примусити нас відмовитися від реверсу».

Працівники «Газпрому», розповідають в «Укртрансгазі», розробили класичну маніпуляцію: запросили журналістів на станцію «Суджа». З нашого боку крани закриті, з їхнього — також. Але між двома — українською й російською — компресорними станціями, які будувалися як єдине ціле, пролягає «нічийна» труба. Її росіяни й вирішили показово наповнити газом. «Вони відкрили одну трубу і почали подавати газ на закритий кран. Прилад показує, що пальне пішло. Диспетчери, скільки змогли, пустили у шматок нейтральної труби — і все. Показали «пуск» на камери, і подали команду: «Прєкратіть подачу!», — розповідає Сергій Гладун. — А потім запропонували нам — візьміть газ з цієї труби».

В «Укртрансгазі» зрозуміли, чим загрожує така схема: за одну добу дотранспортувати його до Орлівки неможливо. Відстань між двома пунктами — понад 900 кілометрів, а швидкість руху газу — щонайбільше 30 кілометрів за годину. «За цей час вони би сказали, що Україна знову вкрала їхній газ, — додає Андрій Дацюк. — А якщо «вкрали», то — вони ж попереджали! — на «законній» основі можна знову перекрити «трубу». Там же працюють хороші спеціалісти — ми разом будували газогін — вони чудово знали, як «ходить» газ».

Шлях «Суджа–Орлівка» з точки зору фахівця викликає принаймні подив: пріоритетним напрямом подачі пального на Захід завжди був «Ужгород». Звідки взявся такий дивний маршрут? Тим паче, показувати по телебаченню, як сильно вони хочуть дати нам газ. «Я написав їм відкритий лист! Усім моїм колегам з «Газпрому», — згадує «буремний» січень Богдан Бабій. — Бо мене дуже обурила ця ситуація. Я ж пам’ятаю, як ми пускали в 70–х роках газопровід із Шебелинки (Харківська область) на Ужгород (Закарпаття, кордон із тодішньою Чехословаччиною). Ми вночі гріли труби, тремтіли — не дай Бог, щоби в Європу хоча би на краплю зменшилася подача газу! Пальне йшло цим газогоном — спочатку те, що видобуто в Україні, потім з Росії — упродовж сорока років: день в день, секунда в секунду. І раптом такий шок: повністю перекрили постачання на Захід!».

Але карту — в архів!

«Коли наші люди не спали кілька діб, найобразливіше було чути коментарі «аналітиків», які бачили газ тільки на комфорці, давали свої далеко не фахові оцінки, — вимушено виправдовується Андрій Дацюк. — Але ж ми працювали з обов’язковим дотриманням правил експлуатації та безпеки. Всі параметри зберігалися у межах проектних величин, ніде не було жодних обмежень тиску — система працювала у нормальному режимі».

Диспетчери «Укртрансгазу» натякають на вислів лідера комуністрів Петра Симоненка — «Моглі взорвать всю Украіну!». Невідомо чому, але говорив політик зі злістю.

«Те, що ми зробили, фахівці оцінять, — кажуть диспетчери. — Ми заодно показали можливості української ГТС та побороли чутки про її нібито неналежний технічний стан. Може, й ціна питання від цього зросте...».

... — Але цю карту, із зеленими стрілками (детальна схема роботи ГТС у реверсному режимі. — Авт.), краще не публікуйте — хай вона залишиться тільки для архіву, — в кінці нашої розмови попросив Сергій Гладун. — І нікому її не показуйте. Мало що! Не факт, що «Газпром» не спробує повторити свій задум ще раз».

Вони не виступали на телеекранах

Дацюк Андрій Володимирович

Директор ОДУ ДК «Укртрансгаз». Закінчив Івано–Франківський інститут нафти і газу у 1997 році. Стаж роботи в газовій галузі — 12 років (загальний стаж роботи — 16 років).

Фролов Вадим Анатолійович

Перший заступник директора ОДУ ДК «Укртрансгаз». Закінчив Київський політехнічний інститут у 1992 році. Стаж роботи в газовій галузі — 15 років (загальний стаж роботи — 25 років).

Коваленко Валерій Олександрович

Заступник директора ОДУ ДК «Укртрансгаз». Закінчив Донецький політехнічний інститут у 1977 році. Стаж роботи в газовій галузі — 26 років (загальний стаж роботи — 32 роки).

Гладун Сергій Валентинович

Начальник відділу оптимізації режимів транспорту газу ОДУ ДК «Укртрансгаз». Закінчив Івано–Франківський інститут нафти і газу у 1991 році. Стаж роботи в газовій галузі — 17 років (загальний стаж роботи — 17 років).

Зябченко Юрій Дмитрович

Заступник начальника відділу оптимізації режимів транспорту газу ОДУ ДК «Укртрансгаз». Закінчив Івано–Франківський інститут нафти і газу у 2002 році. Стаж роботи в газовій галузі — 9 років (загальний стаж роботи — 13 років).