Національна бібліотека Польщі, де сьогодні зберігається Львівське Євангеліє. (Фото з сайту Національної бібліотеки Польщі. Варшава.)
У квітні 1943 року гестапо обшукало приміщення Вірменського кафедрального собору Львова. Львівська газета «Вільна Україна» за 25 серпня 1944 року про це писала: «1943 р. у Львові пішло систематичне грабування — вилучення найцінніших книг, рукописів, стародруків. Вивезено 5113 рукописів, 3139 стародруків, 2346 рідкісних гравюр. Зникли всі рукописи великих польських письменників Міцкевича і Словацького, всі книгиунікуми XVI сторіччя, рідкісні книги з колишніх королівських бібліотек...».
Таємницю зникнення вірменської святині — Еванглія зі Скеври — було розкрито лише через півстоліття. Святе Письмо опинилося у фондах Національної бібліотеки Польщі.
Під час Другої світової війни нацисти створили управління архівами та музеями, яке очолив досвідчений фахівець з культури доктор Генріх Вінтер. До його відомства входили «трофейні» підрозділи, що вистежували та конфісковували найцінніші твори світового та національного мистецтва. За роки окупації нацисти планомірно вивезли сотні тисяч культурних цінностей з музеїв та бібліотек України. Не уникли пограбування й вірменські цінності. Окрім картин, нацисти вивезли до Німеччини книжкові фонди Бібліотеки АН УРСР і КиєвоПечерської лаври, серед стародавніх книг якої були вірменські манускрипти. Доля багатьох із вилучених раритетів невідома. Лише одна з вірменських рукописних книг — вірменське Євангеліє XVIII століття — повернулась до Києва і зберігається у фондах Інституту рукописів Національної бібліотеки ім. Вернадського НАНУ.
Наприкінці 1943 року нацисти планували «евакуацію» культурних цінностей Галичини, тобто пограбування та вивезення до Німеччини всіх найцінніших експонатів із музеїв і бібліотек Львова. Керівництво Вірменського собору побоювалося за долю своїх реліквій. При соборі ще з 1932 року діяв церковний музей, у якому поряд із картинами та шедеврами золотарства зберігалися рідкісні ікони, найдавніші рукописні книги, привезені після падіння Вірменського царства наприкінці ХІV століття. Особливо хвилювалися священнослужителі за Євангеліє зі Скеври написане в 1197—1198 роках, а то й раніше. На його 422—423 сторінках є пам’ятний запис із датою смерті вірменського короля Кілікії Леона ІІ — 1219 рік — що дає підстави науковцям припускати, що саме цю книгу використовували при коронації та відправленні похорон вірменських королів. Книга оформлена в стилі кілікійської школи мініатюри та розкішно ілюстрована яскравими малюнками й рослинними візерунками вірменського орнаменту з позолотою.
Нагадаємо, що монастир Скеври містився у вірменському середземноморському царстві Кілікія, поблизу перевалу «Кілікійські ворота», дорога через який найкоротшим сухопутним шляхом єднала Європу із Близьким Сходом. Його стіни минали орди завойовників та полчища хрестоносців. Тут у ХІІІ столітті під час ІІІго хрестового походу загинув германський імператор Фрідріх І, відомий як Барбаросса (рожева борода). Тут зупинялися богомольці з європейських країн, у тому числі й з України, які прошкували до святих місць. Середньовічні українські міста Львів та Київ за часи панування руських князів жваво торгували з Кілікією, зокрема з містом Сис. У київському соборі Св. Софії збереглися стародавні настінні написи — графіті, — середньовічних прочан та мандрівників. Серед інших там є напис на шарі штукатурки ХІІІ століття вірменською мовою: «Я... ТерМатос із міста Сис», є там і інший напис ХVI століття: — «Я, Мутах, слуга Божий із міста Сис в року 994 (1545 р.)». До речі, кафедральний собор у вірменській столиці Сис мав таку ж назву, що й константинопольський та київський кафедральні собори — Св. Софії, що теж свідчить про історичну близькість культурних та релігійних традицій цих народів.
У 1375 році Кілікійське царство розгромили єгипетські мамелюки. Коли найманці кинулися по країні грабувати багаті міста, ченці з монастирів стали рятувати своє найдорожче майно — рукописні книги. Вважається, що в той час із Кілікії було тайкома вивезено до Львова стародавнє Євангеліє вірменського королівства, відоме у світі як Євангеліє зі Скеври, або Львівське Євангеліє. Чому вибір припав на Львів? За однією з версій, Євангеліє перебувало у віданні патріарха, а у Львові на той час уже перебував вірменський єпископ, з доручення вірменського патріарха.
Але з приходом Червоної армії полювання за релігійними раритетами не припинилося. Невдовзі після смерті митрополита УГКЦ Андрея Шептицького в листопаді 1944 року військова адміністрація Львова застосувала жорсткі репресії проти священиків усіх місцевих церков. Почалися масові арешти духовенства, обшуки храмів, конфіскація церковного майна. Настоятеля вірменського собору арештували і вислали до Сибіру. За польськими джерелами, під час обшуку були вилучені найцінніші пам’ятки зі сховища Львівського вірменського кафедрального собору і церковного музею. Після конфіскації експонатів перестав діяти львівський Вірменський музей, незначну частину старожитностей передали до інших музеїв Львова.
Поспішність обшуку в соборі та вилучення коштовних раритетів, можливо, були пов’язані з місією керівника крайової ради Народної Польщі Станіслава Грабовського. Він вів переговори зі Сталіним і вимагав передачі польській стороні музейних і книжкових цінностей з музеїв, інститутів і бібліотек Львова. Вимоги польської сторони, як відомо, задовольнив московський уряд. Почалося поетапне переміщення зі Львова знаменитого книгосховища «Оссолінеум», а також фондів інших культурних і наукових закладів, у яких зберігалися й давньоруські та вірменські фоліанти. Дещо з вивезеного, якот архів Товариства «Просвіта» (1868—1923 рр.), повернули з Польщі в Україну лише в 1993 році.
Достеменно відомо, що у 1945му під час обшуку НКВС Євангелія у скарбниці храму вже не було. Подальші пошуки, арешти та допити ченців нічого не прояснили. Здавалося, що книга назавжди поповнила сумний список втрачених під час Другої світової війни культурних цінностей України.
Таємниця зниклого Євангелія розкрилася через півстоліття, у 1993 році. Тоді німецький дослідник Гюнтер Принцингем з Університету Яна Гутенберга оприлюднив його місцезнаходження. З’ясувалося, що священнослужителі Львівського вірменського кафедрального собору передбачили намір радянської військової влади (після обшуку в українському грекокатолицькому кафедральному соборі Св. Юра) і своєчасно переховали, а потім разом із депортованими мирянами вивезли до Польщі частину стародавніх рукописів, ікон, історичних реліквій. Отець Францишек Якубович вивіз і сховав у монастирі бенедиктинців у Тинці святиню й державну реліквію вірмен — Євангеліє зі Скеври. Ченці півстоліття зберігали таємницю місцезнаходження книги.
У 1996 році розпорядженням варшавського кардинала Євангеліє доставили в монастир міста Гнєзно, воно стало доступним для наукового дослідження. Нагадаємо, що в Польщі діють суворі закони щодо збереження національного культурного надбання. Поляки не погоджуються на вивезення старожитностей навіть для експозиції на міжнародних виставках. Тож у 1997 році в польській пресі з’явилися повідомлення про категоричні протести польських учених проти вивезення з країни стародавнього вірменського Євангелія зі Скеври на виставку «Слава Візантії» до знаменитого ньюйоркського Метрополітенмузею.
Організатори виставки з півдороги повернули книгу і помістили в архів архідієцезії міста Гнєзно. Згодом, дбаючи про поліпшення умов зберігання манускрипту, митрополит Варшавський, ординарій вірменокатоликів, кардинал Йозеф Глемп вирішив передати львівське Євангеліє під охорону польській державі. 4 жовтня 2006 року Євангеліє передали у депозитарій варшавській Бібліотеці народовій. Побачити та доторкнутися до Євангелія сьогодні можна лише зі спеціального дозволу адміністрації в присутності співробітника та охоронця бібліотечного фонду. Зі вступом Польщі до ЄС культурний обмін між європейськими країнами пожвавився, і 2007 року варшавська Бібліотека народова на виставці в Марселі репрезентувала серед стародавніх ікон галицьких вірмен львівське Євангеліє зі Скеври.
Вірменське Кілікійське королівство і українське ГалицькоВолинське князівство втратили незалежність майже одночасно — наприкінці XІV століття. Символічно, що обидві держави — Україна та Вірменія — відродилися й здобули незалежність у ХХ столітті теж одночасно. Упродовж усіх століть вірмени Галичини зберігали реліквії, привезені з утраченої батьківщини, і палко вірили, що вона обов’язково відродиться.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
