Європа «газує»: російське «блакитне паливо» нарешті перетнуло український кордон, прямуючи на Захід. Першими довгоочікуваний газ отримали Словаччина та Угорщина — ще позавчора о третій дня. Надвечір у вівторок змогу погрітися «свіжовидобутим» отримали Болгарія, Боснія, Хорватія, Чехія, Австрія і Словенія. Після цього уряд Хорватії скасував надзвичайний енергетичний стан. Пізно вночі газ прийшов у Німеччину, Італію та Францію.
Зрештою, російським газом тепер може користуватися й Україна. «Але чи захоче? — розводять руками аналітики. — Бо дорогувато». Думки політичного істеблішменту з приводу оцінки українсько–російських газових домовленостей категорично різняться.

Сьогодні, коли «газова війна» вже завершилася, ми можемо підбити підсумки цього протистояння та зробити перші висновки.
Росія знову використала газовий фактор впливу для політичного та економічного тиску на Україну. Так відбувалося регулярно всі 17 років нашої незалежності, особливо в період президентських і парламентських передвиборчих кампаній, інформаційних кампаній проти можливого вступу України до НАТО та зближення з ЄС, а також коли треба було «дотиснути» Україну при обговоренні умов базування в Криму російського флоту. Крім того, газові питання загострювалися кожного року з початком зими, коли опалювальний сезон, на думку «Газпрому», повинен зробити Україну більш поступливою до здирницьких запитів північно–східного сусіда.
Так чи інакше, але газові колізії завжди виникали в потрібний для Росії момент, немов козирна карта з кишені афериста, і так само зникали, коли Росія добивалася своїх цілей.