Інстинкт соборності

Інстинкт соборності

Рівно через п’ять років після проголошення українського Акту Злуки помер Володимир Ілліч Ленін. Ця подія настільки зворушила українців у СРСР, що відтоді щороку 22 січня вони під пильним наглядом партійних товаришів напозір сумували й підсвідомо раділи. Бо в глибині колективної народної пам’яті, у живучих клітинах спинного мозку в’юнився «спогад про майбутнє». Зокрема, якісь туманні образи надзвукових літаків із києворуськими тризубами на крилах і маркер жовто–блакитних прапорів в усіх райцентрах на теренах від Сяну до Дону і від Криму до хутора Михайлівського.
Із 1939 року українців галицьких теж стали привчати сумувати 22 січня, а в 1945–му до гурту приєдналися закарпатці й буковинці. По телебаченню цього дня показували довгі черги до непохованого тіла Ілліча, а в дитячих садочках і школах педагоги розповідали дітям про велич утрати. 22 січня 1990 року ті, хто найкраще засвоїв «мавзолейну науку», сварилися й махали кулаками з тротуарів і кватирок тролейбусів на молодих і літніх українців, які творили «ланцюг єдності» посеред автошляхів і вперше відкрито раділи — разом.

Як святкуватимемо «Злуку»

Як святкуватимемо «Злуку»

День Соборності в столиці Галичини відзначають урочисто, але без зайвого пафосу: гроші відверто економлять. Прелюдією до свята стало прибирання могил та пам’ятників видатним дiячам УНР i ЗУНР, похованим на Львівщині. Як розповів «УМ» начальник управління сім’ї та молоді Львівської облдержадміністрації Андрій Рожнятовський, «ми насамперед намагались змінити підхід до подібних урочистостей, бо ж Україну треба любити не на словах. Саме тому ми зібрали представників тридцяти громадських організацій Львівщини і попросили зосередитись не на урочистих дефілядах, а насамперед на похованнях героїв, які вірою і правдою виборювали незалежність і цілісність України. І люди справді перейнялися, бо ж не годиться, коли могили й пам’ятники припадають снігом, і нема кому свічку запалити».

Всі статті рубрики