Без хліба духовного

20.01.2009

Народ, який не хоче годувати свою армію, годуватиме чужу — цю відому істину нещодавно нагадав Президент України Віктор Ющенко у своєму виступі з нагоди Дня Збройних сил України. І закликав: «Ми все повинні віддати армії, тому що армія відплатить нам нашою безпекою, нашим спокоєм, нашим місцем у світі». Повністю підтримую цей заклик Президента України. Та що ж ми маємо на сьогодні?! У нинішніх Збройних силах проблем дуже багато. Я ж зосереджуся на одній із них: відомо ж бо, що, окрім хліба насущного, є ще й хліб духовний. І якщо з харчуванням у ЗСУ нині ще якось проблема вирішується, то з хлібом духовним... Основним носієм його у ЗСУ є військова преса. З нею у нас і до того було не густо — один журнал «Військо України» та ще газета «Народна армія», а в Севастополі виходить газета «Флот України». Та схоже на те, що скоро і цих видань не стане.

 

Що буде з «Військом України»

Це стосується передусім журналу «Військо України», на передплату якого навіть для військових частин дер­жава досі не виділила кошти. Схоже на те, що українські війська залишаться без свого основного носія харчу духовного, єдиного кольорового часопису. І це при тому, що військова преса вкрай необхідна — і як організатор, і як вихователь. Без такого ж порадника і друга, як журнал «Військо України», українському воїну буде вкрай тяжко. Взагалі мушу сказати, що нині в Україні вкрай занедбане військово–патріотичне виховання, допризовна підготовка молоді, зокрема, і політробота у військах. А даремно! Бо армія без ідеології — це в кращому разі найманці. Бо геополітична ситуація, зовнішньополітична обстановка свідчать, що, на жаль, існує цілком реальна загроза і для української держави, тож її обороноспроможність є життєво важливим фактором, Україні потрібні національно свідомі, політично грамотні, високопрофесійні захисники. Тож часопис «Військо України» міг навіть розширити свій діапазон, збільшити обсяг, ставши пропагандистом військово–патріотичної підготовки, своєрідним методичним посібником і цього вкрай важливого напряму політико–виховної роботи. Тим більше що Україна має славні козацькі традиції, тож журнал міг би стати і своєрідною друкованою трибуною Українського козацтва, ввести розділ під назвою, скажімо, «Козацька Рада». Вважаю, що журнал «Військо України» повинні передплачувати не лише всі військові частини ЗСУ, їхні бібліотеки, підрозділи, а й школи та інші навчальні заклади, масові бібліотеки, козацькі осередки. «Військо України» має стати масовим виданням із великим накладом — та поки що держава не профінансувала на цей рік навіть ту мінімальну передплату (а це — лише кілька тисяч примірників), передбачених для військових частин ЗСУ. Захрясло десь на рівні Міністерства фінансів України, кажуть, що міністр Пинзеник не хоче щось підписати. Для порівняння — в 2008 році один примірник журналу припадав на 60 військовослужбовців ЗСУ, тоді як у збройних силах країн НАТО один примірник військового видання припадає на п’ять–сім військовослужбовців, тобто їх насиченість військовою пресою в десяток разів вища, аніж в Україні. Звідси можна зробити висновок, яке значення надають політико–інформаційному забезпеченню збройних сил в інших країнах.

Книга для солдата

Кілька років тому Всеукраїнський благодійний фонд імені Петра Калнишевського разом із військовим видавництвом «Варта» МО України започаткували серію книг «Військово–патріотична бібліотечка» — книги, видані лише за пожертви, без жодної копійки державної підтримки, дарували, передавали безкоштовно, у військові бібліотеки ЗСУ, яких було близько 500, щоб хлопцям було що читати. Бо ж не хлібом єдиним живе людина. Встигли видати ми з десяток назв, серед них — «Республіка козаків» Григорія Нудьги, «Козак в рясі» Агапія Гончаренко–Гумницького, моя книжка про Петра Калнишевського «Лицар Дикого поля» та інші. Видавали б і далі, робили б потрібну і корисну державну справу, та кілька місяців тому видавництво «Варта» ліквідували. Кому це потрібно, кому вигідно, з яких міркувань — невідомо. Спробуємо тепер продовжити видання книг у серії «Військово–патріотична бібліотека» вже разом із редакцією журналу «Військо України». Якщо тільки він буде існувати, якщо і його не закриють.

От така от тенденція — ще три роки тому в України виходило п’ять газет для ЗСУ, нині ж — лише дві. Невже хтось свідомо шкодить, зменшуючи кількість україномовних національно–патріотичних видань для армії, підриваючи тим самим її боєздатність? Тоді якщо це не ідеологічна диверсія, то що?! Між іншим, уже впродовж кількох років і міністр оборони і навіть Президент України зверталися до керівництва областей із проханнями — пропозиціями — розпорядженнями — наказами організувати колективну перед­плату «Війська України» для навчальних закладів і бібліотек. Та марно — деякі області, як от, наприклад, Луганська, передплатили лише... один примірник.

Данило КУЛИНЯК,
письменник
  • У бiй проти москалiв... веде Суворов?

    Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>

  • «Викликаємо вогонь на себе!»

    Смерть, яка могла стати його смертю, Володимир Муляр тепер бачить часто — запис відеосюжету горезвісного російського каналу «Анна ньюс» він скачав собі у смартфон як пам’ять про пекло, пережите на трасі Бахмутка. В другій половині жовтня 2014 року саме тут була найгарячіша точка АТО — легендарний 32-й блокпост, крайній форпост українських Збройних сил, що на два тижні опинився в оточенні терористів. >>

  • Призов по-київськи

    Тим, хто в непростих умовах став до зброї рік тому, потрібна заміна. Саме з цією метою військові комісаріати виконують нові завдання з комплектування Збройних сил України та інших військових формувань. Цими днями завершується перший етап четвертої черги часткової мобілізації. >>

  • Героїзм кіборга «Динамо»

    Олексій Дурмасенко, боєць 93-ї окремої механізованої бригади, став відомим за тиждень до своєї смерті, коли дав інтерв’ю «Радіо «Свобода» під час приїзду до рідного Києва в короткострокову відпустку. Перед тим 25-річний солдат із позивним «Динамо» пройшов бойове хрещення як «кіборг»: упродовж 12 діб захищав Донецький аеропорт, цей «український Сталінград Донбасу». >>

  • Ешелон свідомих

    Не на схід, а на захід відбув позавчора з Києва ешелон із першою командою мобілізованих у рамках першої в цьому році черги мобілізації. «Будуть і наступні відправки, але кожна — спочатку в навчальні центри, а не в АТО. Усі мобілізовані проходитимуть через навчання. Від 30 до 45 діб триватиме бойове злагодження», — пояснює Віталій Чекаленко, комісар Дарницького районного військового комісаріату. >>

  • Ордени старлея Коли

    Його позивний — Кола. Донедавна він полюбляв цей напій. Тепер не п’є — не може. Бо в Маріуполі в блокаді, коли вже не було води, довелося не раз на колі «мівіну» запарювати... >>