Край неполоханого мера,

04.03.2004
Край неполоханого мера,

Скандальна балка у Петропавлівському районі, заради якої полетіли на вітер 19 тисяч гривень бюджетних коштів.

А Васько слухає  та їсть...

      Першотравенськ на перший погляд може здатися звичайним містом. Таких суто шахтарських поселень у Донбасі вистачає. Найголовніша їх особливість: комунальні проблеми — чи подача тепла, чи води, чи ремонт шляхів — є головним болем вугільних підприємств. Їм же підпорядковані і заклади освіти, і медицини... Та й левову частку міського бюджету складають надходження від прибуткового податку працюючих, знову насамперед шахтарів. Отже, й влада перед гірниками несе відповідальність особливу.

      Певна річ, у вугільних підприємств і своїх проблем вистачає, як кажуть, по самісіньке горло. Чи не найнаочнішою їх ілюстрацією став  безпрецедентний піший перехід шахтарів Західного Донбасу до столичного Києва у 1998 році з єдиною метою: привернути увагу високої влади до наболілого — насамперед значної затримки з виплатою зарплати. Нині ситуація дещо стабілізувалася, але не настільки, щоб вважати її безхмарною. Побувавши на приписаних територіально до Першотравенська шахтах імені Сташкова, «Степовій» та «Ювілейній»,  переконаєшся мимоволі, що проблем, за великим рахунком, і не поменшало. Навіть навпаки — очікувана приватизація вугільних підприємств у людей викликає більше запитань, аніж відповідей.

      Звісно, першотравенці осторонь таких життєво важливих для себе процесів стояти не можуть. Але тим дивніше, що  значну  частину людей нині більше турбує проблема інша — діяльність місцевої влади і, насамперед, міського голови Віктора Рудих. Принаймні ще з кінця 2002 року Першотравенськ з цього приводу лихоманить настільки, що його годилося б назвати «гарячою точкою» всеукраїнського масштабу. І справді, такими масовими акціями протесту навряд чи ще якесь місто на теренах нашої держави може похвалитися. Головним поштовхом тут  стали збори 19 грудня того ж 2002 року, з 287 присутніх на яких 281 проголосував за необхідність проведення референдуму з переобрання Рудих. Не більше й не менше. А згодом на ім'я Президента України Леоніда Кучми, тодішніх міністра внутрішніх справ Юрія Смирнова та Генерального прокурора Святослава Піскуна з майже 30-тисячного міста надійшов колективний лист. «Звертаються до Вас шахтарі — інваліди праці, пенсіонери та мешканці м. Першотравенська Дніпропетровської області! Протягом п'яти років владу в нашому місті очолює міський голова Рудих В. І., і протягом п'яти років у нашому місті нездорова атмосфера. Процвітає інтриганство, мстивість та корупція з боку нашого мера. Оточивши себе людьми з «нечистими руками», такими, як заступник голови міськвиконкому Васильєва В. М., яка дозволяє собі викупити квартиру, що належить житловому фонду міськвиконкому без оголошення аукціону з продажу за 1000 грн., оцінену БТІ у 4500 грн.; як директор школи, депутат міськради Горбильова В. О., котра присвоїла 5000 грн. бюджетних цільових коштів, спрямованих на оплату праці вчителів, наш міський голова Рудих В. І. й сам не проти «позабавлятися плодами» корупції. В обмін на прихильне ставлення при приватизації міського майна та виділення комерційним структурам місць під будівництво магазинів тощо, комерційні структури оплачують навчання сина Рудих В. І. у сумі 28000 грн. У 2000 році він увів у міський відділ освіти додатково посаду держслужбовця, яка фінансується з міського бюджету, і призначив на цю посаду свою дружину.

       Вимагаємо від Вас направити до м. Першотравенська відповідні комісії з відповідними повноваженнями для перевірки викладених фактів та викриття усіх зловживань міського голови Рудих В. І. У випадку, якщо наше звернення залишиться без належної уваги з Вашого боку і соціальна напруженість у місті зростатиме, ми змушені будемо вдатися до масових акцій громадянської непокори».

      Звісно, такі факти вимагають глибокої перевірки. І варто було сподіватися, що насамперед в обласних інстанціях цьому приділять належну увагу. Але все вийшло за відомим принципом «а Васько слухає та їсть». Бо саме наприкінці того ж 2002 року серед переможців обласного конкурсу посадових осіб місцевого самоврядування у номінації «Кращий міський голова» виявився і... Віктор Рудих.

Що таке корупція?

      «Заплющені очі» організаторів конкурсу посадових осіб місцевого самоврядування щодо Рудих ще можна було б якось пояснити, аби міський голова Першотравенська був для них таким собі «котом у мішку». Так ні ж... Скоріше навпаки — м'яко кажучи, своєрідна репутація Віктора Івановича має коріння давнє. Ще відтоді, як у 1990 році його, у недалекому минулому директора школи, було обрано міським головою Першотравенська. Що, однозначно, сприйнялося мало не за сенсацію — мовляв, де це таке бачено, щоб мером шахтарського міста став учитель за фахом? Уже на наступних виборах, у 1994 році, все, здавалося, стало на свої місця. Люди віддали перевагу відомому господарнику, багаторічному директору однієї з передових шахт —  Михайлу Булдакову. А Рудих став героєм  численних ... судових засідань. Його позов був адресований міському відділу освіти, очолюваному тоді Т. Єрьоміною. Віктор Іванович вимагав відновити його на попередньому місці роботи — директором середньої школи №2. Завідувачка міськво пропонувала посаду, на її думку, рівноцінну. Рудих з цим не погоджувався. Зрештою, судовий марафон затягнувся майже на два роки, протягом яких відбулося близько 30 засідань. Отже, у Віктора Івановича на Єрьоміну «з'явився зуб».

      Але в 1998-у році все повертається на круги своя. Міським головою знову обирають Рудих. Булдаков  за станом здоров'я свою кандидатуру не висунув, інші кандидати гучних імен не мали. Рудих же, в якого вільного часу вистачало, розповідають, мало не з кожною людиною поспілкувався. А домігшись свого, за справу взявся рішуче — буквально протягом місяця його роботи з посад під різними приводами було звільнено 21 працівника виконкому з 24. Звісно, ображені стали бомбардувати скаргами високі інстанції. Головний мотив, на який люди звертали увагу, — Рудих мститься за те, що вони не залишили своїх посад після його поразки на виборах 1994 року. Не вдаватимемося в подробиці, а зупинимося лише на одному вельми показовому факті. Буквально з першого дня обрання Рудих неабияк заявив про свою рішучість у боротьбі з корупцією. Міська газета почала повідомляти про притягнення до відповідальності тих чи інших посадових осіб. Але коли доходило до повідомлення про результати розслідування їхніх діянь — мовчок. Коли ж туман розвіявся, з'ясувалося, що чи не найголовнішою корупціонеркою міста є вищезгадувана завідувачка відділом освіти Т. Єрьоміна. Прокуратура інкримінувала їй позачергову заміну непридатної ... ванни у державній (неприватизованій) квартирі. Місцевий суд наклав на жінку штраф у сумі 425 гривень, але обласний постанову відмінив, не побачивши у діях Єрьоміної складу корупційного правопорушення. Згодом, щоправда, й інші «викриття» щодо неї знайшлися. І хоч начебто диму без вогню не буває, більшість першотравенців беззастережно сприйняли усе це за елементарне зведення рахунків. Тому й почали звертати увагу на факти значно вражаючіші, в яких, однак, ніхто «гріхів» вперто не знаходить.                

«Туман яром, туман долиною...»

      Мимоволі виникає питання щодо долі вищезгаданого колективного листа з 184 підписами, адресованого насамперед Президенту України. Адже саме в ньому й наводилися серйозні факти — у порівнянні з ними інкриміновані Т. Єрьоміній «зловживання» можуть здатися дрібницями. І співробітники Управління Державної служби з боротьби з економічними злочинами УМВС України у Дніпропетровській області до своїх обов'язків поставилися належним чином, провівши перевірку фінансово-господарської діяльності виконавчого комітету Першотравенська. Вочевидь, «накопали» чимало. Саме з матеріалів цієї перевірки і спливли численні факти, на які й звертали увагу автори колективного листа. Отже, надалі події почали розвиватися, здавалося б, цілком логічно. Вже 3 січня 2003 року заступник прокурора Дніпропетровської області О. Ідемічев порушив кримінальну справу №70039002 за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами міського виконавчого комітету Першотравенська. Але після цього почало відбуватися щось незбагненне. Слідчі дії по цій справі не лише ніхто провадити не збирався, а буквально через два тижні її й взагалі повернули міліції на ... додаткове розслідування. Газета «Точка зрения» (№4 за березень 2003 року), підтримувана очолюваним Григорієм Омельченком депутатським об'єднанням «Антимафія», про всі перипетії такого зволікання детально розповіла на своїх сторінках, зокрема зазначалося таке: «Сьогодні у Дніпропетровській області чітко проглядається конфлікт між прокуратурою та міліцією, в якому одна сторона, образно кажучи, намагається вставити палки в колеса іншій. Здавалося б, зібрані матеріали стосовно високопоставлених посадових осіб м. Першотравенська давно мали бути передані в суд. Однак порушені карні справи з резонансних злочинів державних чиновників з незрозумілих причин приховуються від преси та громадськості. Вони просто не можуть подолати кордони Дніпропетровської області. І це комусь, з усього видно, дуже вигідно». До речі, сама публікація про ситуацію у Першотравенську мала назву «Сельдь под «шубой», з якої натяк на прізвище недавно зміщеного прокурора Дніпропетровської області Володимира Шуби здавався вельми прозорим. Цій події, всім відомо, передувала перевірка з боку Генеральної прокуратури. Саме за її результатами й було відмінено постанову прокуратури Павлоградського району про припинення кримінальної справи стосовно посадових осіб Першотравенського міськвиконкому.

      Отже, до багатостраждальної справи №70039002 знову повернулися. Оскільки відтоді, як її порушили, води спливло немало, то, певна річ, життя підкинуло і нові, не менш вражаючі факти. Зокрема, провідний спеціаліст С. Войтих з контрольно-ревізійного відділу Управління освіти та науки Дніпропетровської облдержадміністрації склав акт документальної перевірки одного з об'єктів, яким Віктор Рудих обіцяв ощасливити першотравенців у своїй передвиборчій програмі. Це — будівництво ставка для зони відпочинку мешканців міста. Тут уже справді  вийшло щось із серії «і смішно, і грішно». Бо, по-перше, Віктор Іванович наобіцяв збудувати цю зону відпочинку на території... сусіднього Петропавлівського району, з керівництвом якого це питання, за даними перевірки, ніхто узгоджувати й не збирався. По-друге, спочатку треба скласти акт вибору та обстеження земельної ділянки. І хоч з цією метою було створено комісію, ні її голова О. Степуленко, ні санітарний лікар Першотравенська, ні начальник державного управління екологічної безпеки під, м'яко кажучи, сумнівним документом своїх підписів не поставили. Проте за розпорядженням Рудих бюджетні кошти у сумі 19496 гривень були перераховані на рахунок інституту «Дніпродіпроводгосп». Там виконали проект «Протиерозійний ставок на балці Кривошеїн Яр Петропавлівського району Дніпропетровської області». А потім директор інституту В. Гринюк зізнається, що необхідних для цього акта вибору та обстеження земельної ділянки, копії рішення міськради про будівництво та узгодженої проектної документації вони не мали. Отже, провідний спеціаліст Войтих висновок робить однозначний: «Таким чином Першотравенський міськвиконком згідно з угодою №1341 від 10. 01. 02 р. необгрунтовано перерахував зі спецфонду виконкому інституту «Дніпроводгосп» бюджетні кошти у сумі 19496 гривень...».

Прокурорське схвалення фальсифікатiв

      До боротьби з фальшивим спиртним у Першотравенську взагалі поставилися особливо. Начальник міськвідділу внутрішніх справ Юрій Пензєв розповів мені про конкретні результати їхньої роботи з виявлення фальсифікованих спиртних напоїв. Коли ж я вникнув у стан речей глибше,то мимоволі переконався, що співробітники міліції у Першотравенську на цьому фронті є ледь не білими воронами. Один лише факт чого вартий. У подружжя відомих у місті підприємців Б. було вилучено 2850 пляшок лікеро-горілчаної продукції та понад тисячу пачок цигарок. Експертиза підтвердила однозначно, що це — фальсифікат. Отже, здавалося б, цілком обгрунтовано проти Людмили Б. порушується кримінальна справа. Тим паче й ліцензію на торгівлю лікеро-горілчаними виробами їй не видавали. У Першотравенську, де щось приховати вельми непросто, така надзвичайна подія отримала неабиякий розголос. Як-не-як сам Президент на особистому контролі питання тримає, а тут такий вбивчий матеріал. Отже, й міська влада, варто сподіватися, висновки мала б зробити належні. Однак надалі події почали розвиватися в іншому напрямку. Не встигли пристрасті навколо виявленого фальсифікату вщухнути, як Віктор Рудих привселюдно відзначає Валерія Б. як... кращого підприємця. А в друкованому органі міської Ради народних депутатів «Першотравенські новини» з'являється публікація «в унісон». Ось найхарактерніші рядки з неї: «Приводом до написання цієї статті стали непоодинокі випадки конфіскації представниками міліції лікеро-горілчаних та тютюнових виробів зі старими акцизними марками, котрі раніше вже були описані представниками податкової міліції. Причому підприємці, які піддавалися таким «нальотам», вважають, що в деяких випадках дії співробітників міліції можуть вважатися протиправними».

      Вінцем же усіх цих подій стала підписана прокурором Першотравенська Д. Неродою постанова про припинення кримінальної справи стосовно Людмили Б.

      — Причина в тому, що ця горілка була у квартирах, які є приватною власністю дружини та сина Б., — пояснив мені Дмитро Нерода. — А згідно з Кримінально-процесуальним кодексом, огляд житла та іншого домоволодіння здійснюється передусім за письмовою згодою власника або ж  санкцією суду. Однак цього не було... Так що це були суто процедурні порушення.

      — Але ж на відеоплівці зафіксовано, що цю горілку придбав один підприємець, — намагаюся прокурору опонувати. — Отже, далеко не всю її вилучили з розташованого у квартирах складу?

      — Справді підприємець горілку придбав... Але для того, щоб притягти його до відповідальності за цією статтею Кримінального кодексу, необхідно довести, що людина придбала спиртне, заздалегідь знаючи, що воно виготовлене незаконно. Тут ще буде багато нюансів...

      Співробітники ж міліції стверджують, що у вказаних квартирах існував склад — навіть вивіска про це сповіщала. Спиртне ж вони вилучили тільки після того, як один з підприємців його придбав. Тоді й пересвідчилися, що немає ліцензії, а невдовзі експертиза підтвердила фальсифікат.   Найцікавіше ж, що після прокурорської постанови фальшиві горілку та цигарки Б... повернули, якими він розпорядився на власний розсуд.

      От тільки одного приголомшені першотравенці не можуть збагнути дотепер: як це можна було дозволити, вважай, реалізацію отрути навіть іменем прокуратури?

Перевірка на перевірку

      Не менше вражають й інші подробиці, якими обросла вищезгадувана кримінальна справа. Хоча б і такою: у ході її розслідування було встановлено, що у червні 1999 року ПП «Метал — Інфра» (Дніпродзержинськ) перерахувало 28000 гривень на рахунок Дніпропетровського державного університету за навчання на юридичному факультеті Рудих Андрія Вікторовича — мешканця Першотравенська. Чому ця комерційна структура з Дніпродзержинська ні з того ні з сього перерахувала кошти за навчання сина міського голови зовсім не близького Першотравенська? Мені здалося, що в місті шахтарів і старе, і мале вже знає, звідки тут ноги ростуть. А от коли я спробував почути відповідь від прокурора Павлоградського району А. Бушмакіна, якому прокуратура Дніпропетровської області доручила займатися цією кримінальною справою, то дізнався, що її вже припинено за відсутністю складу злочину. Від будь-яких коментарів Андрій Донатович відмовився, пославшись на таємницю попереднього слідства.

      Вельми цікаву відповідь отримала з прокуратури Дніпропетровської області і мешканка Першотравенська Ніна Шевчук, за заявою якої, власне, маховик справи №70039002 й закрутився. Їй повідомили про відміну (вже вдруге!) вищезгаданої постанови прокуратури Павлоградського району. Матеріал знову направлено на додаткову перевірку. Але найцікавіше — цим займеться прокуратура... Першотравенська, яку й зобов'язано дати пані Шевчук відповідь. Тож мимоволі виникає питання: чи не кинули таким чином щуку знову в річку? Принаймні з такої прокурорської чехарди й справді второпати щось важко, крім того, що людям банально запудрюють мізки. Першотравенці грішним ділом навіть вбачають чи не найголовнішу причину цього у показній приналежності Віктора Рудих до Народно-демократичної партії. Хоча питання ставиться зовсім не риторичне: коли ж вони, зрештою, отримають зрозумілу і вмотивовану відповідь на запитання, які вже більше року відомі й самому Президенту?

      Тим часом ситуація у шахтарському місті чимдалі загострюється. На останнє пікетування міської ради уже близько двох тисяч невдоволених зібралося...

  • «Національність — Українець»

    Відповідне рішення на користь позивача — Сергія Омельченка Солом’янський райсуд столиці під головуванням судді Коробенка С. В. ухвалив ще 4 березня 2016 року. Ще певний час пішов на те, щоб рішення суду набуло законної сили, а також на те, щоб відповідач — керівництво Солом’янського райвідділу ГУ Державної міграційної служби в м. Києві нарешті виконало його. >>

  • Язиків багато — мова одна

    Багато років складалася парадоксальна ситуація: y країні, де одна єдина державна мова українська, багато високопосадовців та чиновників розмовляють іноземною — російською мовою. Якщо дехто з урядовців намагався хоч якось зв’язати два слова докупи, то виступи колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова радше нагадували знущання над мовою, ніж бодай мінімальне володіння нею. >>

  • Василь Яніцький: Бурштинова мафія — це не лише місцеві старателі, потоки йдуть до столиці

    Після піврічного затишшя тема варварського видобутку бурштину на Поліссі знову стала топовою. Спровокували її два фактори. Спочатку в інтернеті з’явився черговий репортаж активістів Автомайдану, які заїхали на поліську глибинку і зняли з безпілотника сотні людей, які бабраються в болоті в пошуках «сонячного каменя». >>

  • Невловима «Газель»

    Подружжя Михайла та Ольги Шкаровських зізнається, що, коли вони вперше почули від полтавського міського голови Олександра Мамая обіцянку подарувати їхньому численному сімейству просторий автомобіль, у якому кожен мав би своє сидіння, по-справжньому зраділи. >>

  • Наша — не своя земля

    Шевченківський районний суд Києва арештував 94,67 гектара землі поблизу столиці, яка опосередковано належить українському бізнесменові Віктору Поліщуку, передає «Радіо Свобода». Особа Поліщука в українських бізнесових колах завжди виглядала одіозно. Він як олігарх із сумнівною репутацією відзначився у кількох журналістських розслідуваннях. >>

  • Ласий шматок науки

    Уже більше дев’яти місяців у самому центрі Києва, в будинку з «елітною» адресою — вулиця Леонтовича, 5 — триває конфлікт між двома структурами: створеним за наказом екс-Прем’єра Миколи Азарова Центром світової економіки та Інститутом всесвітньої історії НАН України. >>