Повертаймося додому

14.01.2009
Повертаймося додому

Анатолій Мокренко та Микола Гриценко — перших однодумців «Сумка» вже об’єднала.

Знаний сумський мистецький центр «Собор» відкрився після реставрації та ідеологічної реконструкції. Відтепер — як кафе–клуб «Сумка», а також — представництво Сумського земляцтва в Києві. Свої двері «Сумка» вперше відчинила 10 січня, у день ювілею — сімдесятиліття створення Сумської області. Офіційне святкування цієї дати відкладене, але презентація засвідчила: відзначення почалося, і має воно бути не урочисто–фанфарним, а діяльно–творчим і корисним для сумчан.

 

Тут український дух, тут домом пахне...

Умовний прикордонний стовп, який бачиш, ледь відчинивши двері клубу, тримає табличку: «...Повертаймося додому». Тут кожен має переступити межу наносного, вдаваного і повернутися до справжнього — земного, щирого, духовного. «Ми створювали цей заклад, аби він збирав якомога більше людей, — говорить керівник громадської організації «Мистецький центр «Собор», голова Недригайлівського відділення Сумського земляцтва в Києві, письменник Микола Гриценко. — Ми хотіли наповнити це аурою українськості. З тим, аби нести усвідомлення: варто пишатися, що ми — українці».

Кафе, уквітчане мальвами, піч,в отворі якої за цієї ситуації виставлено напої... «Панська зала» з невисоким подіумом для музикантів та першою виставкою на стінах. «Батьківська хата» — зі сволоками й старими фото в рушниках — «Ото — мої бабуся й дід», — покаже згодом Микола Гриценко, радіолою і старенькою швейною машинкою... А нагорі над «батьківською хатою» — «літературна антресолька» з м’якими диванчиками, настільними лампами, книжковою шафою та фотографіями письменників–земляків на стінах...

У загалі, що зібрався для відкриття, не почуваєшся тісно, бо поділяєш те, що чуєш від присутніх: «О, скільки знайомих відразу!», «Це ж треба було Миколі приїхати, щоб усіх нас зібрати...». Пауза, що виникла на час реставрації мистецького центру, закінчилася. Схоже, вона була потрібною, аби знов переконатися, що такий осередок має бути.

Ми — є

Аби наголосити це, господарі клубу поспішали відкрити центр саме 10 січня. Гучних промов про створення області не проголошували. Народжена 1939 року, вона зібрала окрайці Полтавщини, Харківщини, Чернігівщини, щоб стати новою назвою на карті України — Сумщиною. І це ніби штучне поєднання зібрало такі дивовижні землі, такі могутні родоводи й окремі великі імена, що назва краю наповнилася й історією, й достоїнством, і духом. Так, пригнічували цей дух, чи, як сказав заступник голови обласної держадміністрації Олег Медуниця, «прибивали» це українство. Але тим більш важливо наповнювати сьогоднішнє життя національним змістом.

Про Сумщину найповніше сказали чотири презентації. Передусім — власне клубу. Також фільму «Батьківські пороги», присвяченому як названій даті, так і десятиліттю створення Сумського земляцтва в Києві. У ньому переплелися історія краю та думки про неї сучасників. Перший голова земляцтва письменник Михайло Шевченко у стрічці, до речі, зауважує, що ідея створення регіональних об’єднань у столиці належить саме сумчанам. І є великий сенс у тому, аби гуртуватися навколо малої батьківщини.

А ще свої твори презентували землякам уродженець Глухова директор Інституту держави і права академік Юрій Шемшученко та народний артист, видатний співак Анатолій Мокренко. Книги «Крізь призму часу» та «Знайти себе» стали першими подарунками «літературній антресольці».

«Ми дещо запізнилися, бо продиралися крізь завірюху, — сказав Анатолій Мокренко. — Але хотілося побути з вами сьогодні. Дуже сподобалося мені, що он там, на низькому сволоку, написано «Вклоніться землі сумській». Ми вклонилися. Велике вдоволення є від того, що Сумщина спромагається на такі кроки, як створення мистецьких закладів. Адже ми живемо сьогодні в зоні культурного лиха. Кажемо «жити важко». Та за мого часу життя ніколи не було легким — завжди важким. І це невірний підхід — «буде хліб, буде й пісня». Звідси цілком хибне ставлення до культури. Навпаки! Пригадаю, у якій розрусі ми жили, та на всіх кутках села дівчата співали. А з піснею вже й хліб родився... Це чудова хата, світлиця з особливою символікою».

Усі зауважили, як, виступаючи на відкритті «Сумки», сумський міський голова Геннадій Мінаєв замислювався, аби підібрати доречні українські слова. «Що, — жартували, — тут язик не повертається говорити російською?» — «Та ж не колегія...» — віджартовувався голова. Але те, що він промовив на урочистості, варто запам’ятати. У відповідь на побажання, аби клубу продовжували оренду, Геннадій Мінаєв, підтриманий і секретарем міськради Петром Гученком, запевнив, що рада готова розглянути питання про приватизацію приміщення клубу. Бо справді треба, аби такий заклад був завжди і слугував штабом для земляків поза Сумщиною і місцем спілкування для сумчан. Олег Медуниця пообіцяв підтримку й обласної влади. А член правління «Собору» музикант Орест Коваль зі свого боку висловив намір надавати цим стінам того змісту, який очікується. Отже, клуб відкрито.

Однодумців знайдете у «Сумці»

Чому клуб назвали «Сумка»? Звісно, завдяки легенді про сумки, начебто знайдені засновниками міста, що й дало назву першому поселенню. А ще — завдяки тому пам’ятному знакові, який минулого року виріс саме біля мистецького центру, — витягнутій із колодязя повній золотих монет сумці. Навколо колодязя «розтеклася вода», позначивши контур області. На тій карті — назви всіх райцентрів. Чи можна було створити неформальніший і тепліший пам’ятник краю?

Геннадій Мінаєв зауважив: сумчанам дещо бракує девізу, який є у Чернівців — «спільними зусиллями». А створення клубу засвідчило, що зусилля об’єднувати варто. Як об’єдналися автор пам’ятника сумці Олексій Шевченко, підприємець Григорій Тимченко, художник Анатолій Савченко... І, звісно, не було б цього об’єднання без головного героя. «Ваше свято припало на святки, які починаються з Дня святого Миколая, — зазначив гість «Сумки», народний артист Богдан Бенюк. — Вам пощастило, що у вас є свій «святий Миколай» Микола Гриценко, який надихнув на цю ідею». Що потрібно, аби творити ідеї і втілювати їх? Знати історію, самоідентифікуватися, бажати, аби це змогли зробити й ті, хто навколо тебе. І мати однодумців. На випадок чого тепер їх знайти легше — ось тут, у «Сумці».

До речі, першу виставку клубу склали роботи Анжеліки Рудницької. Їх привезли до Сум після експонування, що закінчилося у Софії Київській. Дивовижні твори художниці, сповнені творчою генетикою українства, органічно вписалися в атмосферу клубу і настрій його відкриття. А ще подарували думку: «Сумка» — як правічне яйце–райце — здатна вмістити в собі людей, ідеї, справи, щоб акцентувати на тому кращому, що має Сумщина. Аби й далі творилася її історія.