Дитяча книжка з кулаками

13.01.2009
Дитяча книжка з кулаками

А я вже собі книжечку вибрала! (Фото автора.)

Наприкінці минулого року Націо­нальна спілка письменників України ініціювали «круглий стіл», присвячений українській літературі для дітей та юнацтва. Про те, що температура майбутнього обговорення буде близькою до кипіння, свідчила навіть назва — «Потрібні зміни». Відомі дитячі письменники, дослідники, педагоги, редактори відверто говорили про наболіле — діти перестають читати. І якщо «змін не буде», то й не буде для кого писати і видавати.

Анатолій Качан навів дані Книж­кової палати, за якими середній наклад дитячої книжки сягає чотирьох тисяч. Це на 15 мільйонів українських дітлахів! До того ж половину всіх дитячих видань становлять казки. Виходить, наші діти читають в основному те, що вимагають у школі. І тут шкільну програму піддали нищівній критиці. Учасники «круглого столу» резонно зауважували, що діти повинні вивчати не «Історію української літератури», а книжки, які мають навчити їх любити літературу і читання.

Шкільна програма страшенно перевантажена. Слід зменшити кількість творів та письменників і збільшити години на їхнє вивчення. По суті, до школи перенесли програму вищих навчальних закладів. Хтось підрахував, що якби дитина читала все те, що від неї вимагають за шкільною програмою, то їй би довелося зранку до ночі сидіти над книжкою понад 200 днів! Дослідниця Ольга Сльоньовська зауважила, що трагічні, сумні твори, якими перенасичена шкільна програма, здатні виховати хіба що невдаху. Слід подбати про багатоваріантну шкільну програму. Раніше, наприклад, таких було три. Варто більше включати творів лауреатів Всеукраїнської премії імені Лесі Українки, а не спиратися виключно на давні часи.

Письменник Михайло Слабошпиць­кий, який до того ж є батьком трьох школярів, погодився, що шкільна програма робить усе, аби вбити в дитині цікавість до життя. Педагог Антоніна Мовчун наголосила, що велику увагу слід приділяти молодшим школярам. Якщо їм не прищепити любов до художнього слова в перших класах, то далі вже нічого не зміниш. А в нас виходить, що один і той же твір може кілька разів вивчатися в різних класах.

Зрештою, якщо програми й далі складатимуть сивочолі академіки, а не люди, які мають безпосередній і постійний контакт із дітьми, то ніяких змін не буде. Присутні на «круглому столі» прийняли рішення провести пленум правління НСПУ, спеціально присвячений шкільній програмі української літератури.

Та на цьому крики відчаю не припинилися. Де літературна критика творів для дітей? Чому майбутні педагоги навчаються за підручником «Дитяча література» ще 1967 року видання? Чому в Україні закрили всі кафедри дитячої літератури? Чому в інтернеті нема творів дитячих письменників? Чому в «Літературній Україні» знайдеш тільки некрологи та нагородження? А де виховання майбутніх читачів? Чим займається видавництво «Веселка», яке одне забезпечувало цілу Україну дитячою книжкою? Чому до державної програми закупівлі книжок для бібліотек рідко потрапляють книжки для дітей? Чому в Україні не престижно писати для дітей? Десятки, сотні, тисячі болючих «чому?». Відповіді на ці слушні запитання зависали в повітрі парадної зали Спілки письменників.

Зрештою, письменник з Одеси Во­лодимир Рутківський виступив із пропозицією створити об’єднання всіх, кому не байдужа дитяча книжка — письменників, видавців, художників, педагогів. І об’єднаними силами впливати на ситуацію. Ідея дуже слушна. Адже в наші звихнені часи навіть дитяча література повинна бути з кулаками.

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>