За все своє життя Джером Девід Селінджер дав єдине інтерв’ю — шістнадцятирічній дівчинці для її шкільної газети. За останні сорок років він не оприлюднив ані рядка. Але при цьому він залишається автором, що користується шаленою популярністю і неослабною увагою, причому не лише у Сполучених Штатах. Прижиттєво долучений до сонму класиків і геніїв, він прагнув лише одного — щоб його залишили у спокої.
«А я стою на самому краєчку скелі, над прірвою... І моя справа — ловити дітлахів, щоб вони не зірвалися у прірву. Ось і вся моя робота. Стерегти дітей над прірвою у житі...» Джером Девід Селінджер любив дітей. Як і герой його знаменитої повісті Голден Колфілд. А дорослих терпіти не міг... Утім, якщо нам цікава передусім творчість Селінджера, а не він персонально, то в Америці загадкова фігура письменника–самітника вже багато років не лишає у спокої біографів, журналістів і просто читачів. Вони обожнюють Селінджера і водночас розуміють, що все, написане ним, — це «записки божевільного».
На жаль, усе, чим може задовольнитися сьогодні читацька цікавість про письменника, — це спогади Джойс Мейнард та дочки Селінджера Маргарет. Для них, та й для усього світу, сьогодні він — просто душевнохворий. Але це не завадило йому бути генієм.