Сепаратисти без матриці

27.12.2008

Позавчора в Хрестовоздвиженському кафедральному соборі Ужгорода, настоятелем якого є голова Сойму підкарпатських русинів протоієрей Дмитро Сидор, СБУ провела обшук, у результаті якого вилучено три комп’ютери. Як повідомляє інтернет–видання «Репортер», посилаючись на власні джерела, шестеро співробітників СБУ прийшли до храму з ордером напередодні католицького Різдва. Вони обшукали лише службові приміщення храму й вилучили два стаціонарні комп’ютери та ноутбук, на «материнці» яких були архівні матеріали русинського конгресу в Мукачевому, в тому числі оригінали підписів учасників конгресу.

Нагадаємо, що так званий русинський рух вимагає від Закарпатської облради визнання цього краю автономією, а від влади України — визнання національності «русин». Ця сепаратистська маячня вочевидь фінансується з–за кордону, докази чого «УМ» неодноразово наводила. Істориками давно доведено, що русинами називали себе українці всієї Західної України у ХІХ— на початку ХХ століття, щоб ідентифікувати себе серед поляків, євреїв та поневолювачів з Австро–Угорщини та Румунії.

Це вже другий обшук за останній місяць, перший було проведено 31 листопада. Але пан Сидор не повідомляє подробиць, хоча й не виключає свого арешту. Мовляв, команда покарати мене надійшла з Банкової. «Ніяких грошей від Москви ми не отримуємо, — виправдовується священик–сепаратист і одразу додає: — Нам навіть не виділили обіцяних коштів на облаштування російсько–русинської школи. Але ми доб’ємося визнання своєї національності та автономії».

Нагадаємо, що 5 грудня 2008 року СБУ висунула пану Сидору звинувачення у скоєнні злочину, згідно з ч. 1 ст. 110 КК (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), тож він уже три тижні на підписці про невиїзд. Як повідомили «УМ» у прес–центрі СБУ, кримінальну справу, за якою «проходить» Дмитро Сидор, порушено за фактами скоєння ним закликів до зміни меж території та державного кордону нашої держави всупереч порядку, встановленому Конституцією України.

Щодо російського сліду, який то заперечує, то згадує цей розкольник у рясі, варто зазначити, що нещодавно послідовники Сидора провели в Ростові–на–Дону свою конференцію, яку без зайвої скромності назвали міжнародною та науково–практичною.

Тема заходу: «Геноцид і культурний етноцид русинів Карпатської Русі (кінець XIX — початок ХХI століть)». Тоді ці закарпатські клоуни договорилися до того, що «русини є четвертою після росіян, українців і білорусів групою східних слов’ян»...

Що тут скажеш? Діагноз у хлопців важкий, не кожен психіатр зможе визначитися з клінікою. Тим більше що туристи з Закарпаття, очевидно, настільки просякнули на Дону «руським духом», що одразу закликали Росію допомогти Закарпаттю здобути незалежність! Так, як кремлівський ведмідь допоміг Південній Осетії та Абхазії. Бо далі їм терпіти насилля України вже несила. Їх, бідолах, навіть насильно українізують! І це при тому, що з пресою ці «активісти русинського руху» спокійно спілкуються українською мовою, хоча й зі своїми регіональними діалектизмами. Не дивно, що преса Галичини вже жартує і пропонує ідею: вслід за русинами добитися автономії для полян, древлян, скіфів, антів, атлантів і мисливців на мамонтів. Неандертальцям — також окрему автономію! Чому б ні?

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>