Богдан БЕНЮК, народний артист України:
— Я народився у 1957 році, у бідній сім’ї, тому в моєму дитинстві майже не було в що перевдягатися. Мав одні штани, їх одягав і в будні, і на свято. На Новий рік саморобний ніс міг почепити. Про нинішню політику говорити не буду, але дуже погано жилося при радянській владі. Хай сьогодні за нею не плачуть.
Замість іграшок на ялинку ми чіпляли волоські горіхи. Обламували сірничок, прив’язували до нього нитку, заштовхували у горіх — і виходила кулька. Обмотували її ще папірцем із цукерки. Вішали яблука справжні (не такі, які нині у супермаркетах продають, в яких користі — як приший кобилі п’ятий хвіст). Із магазинних іграшок були пара бурульок, які цікаво крутилися. Ще Червона шапочка на прищепці. Вона у мене є й понині.
Зараз на Новий рік ми обов’язково ставимо карпатську ялинку — я її по запаху чую. Жаль зрубану красуню, але поробити з собою нічого не можу. Вдягати ялинку і сам люблю, і діти, і внуки люблять.
Ольга БОГОМОЛЕЦЬ, заслужений лікар України, професор, директор Інституту дерматокосметології:
— Куранти б’ють 12, батьки, гості, бабуся і дідусь піднімають келихи з шампанським ... Я тихенько, щоб ніхто не чув, вислизаю за вхідні двері, натягаю на чоло червону шапку з довгим хвостиком, чіпляю білу ватяну бороду на резинці, одягаю стару хутряну камізельку, беру в руки мішечок із саморобними подарунками і дзвоню в двері. Серце калатає. Двері відкриваються, я намагаюся говорити басом у свої п’ять років — тільки б не впізнали. Вітаю всіх із Новим роком, роздаю подарунки, зроблені з лісових горіхів і фольги. Тихенько вислизаю назад за двері, щоб через дві хвилини вернутися назад і почути оповідання про чудо, яке трапилось, поки мене не було, про маленького лісового гнома, який всім приніс подарунки від діда Мороза. Я вірю в чудеса, я щаслива, що можу сама їх робити...
Мені вже 12. Починається святковий новорічний родинний концерт. Я за роялем, граю партію з балету Чайковського, а мій батько разом зі своїм приятелем у спеціально пошитих бабусею з білої марлі «пачках», підтяжках і шкарпетках танцює «танець маленьких лебедів»...
Мені 39. Уся родина з келихами на вулиці під справжньою ялинкою, що росте у дворі, радіо сповіщає про заповітну хвилину, шампанське, тост по колу... Вдома у святковій виставі «Снігова королева» у мене роль оленя. Особливі оплески викликає сцена, коли олень падає від знесилення під ялинку... У головних ролях — діти...
Бережіть любов, родину, традиції, честь і здоров’я — і економічна криза вас не помітить...
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
