«Тринадцятий апостол» із Кот–д’Івуару

Рідне село — центр Всесвіту

Уфує–Буаньї, селюк за натурою, ніколи не почувався комфортно в столиці Кот–д’Івуар. Розташований на мальовничому узбережжі Гвінейської затоки Абіджан називають «Парижем Африки». Найкращі зразки колоніальної забудови гармонійно співіснують із сучасними хмарочосами та офісами компаній і банків. Місто тоне в зелені, а вночі сяє неоновими вогнями. В Абіджані успішно працюють французькі та ліванські банки, офіси світових компаній.

Але президент думками часто повертався до рідного села Ямусукро за 240 км на північ від Абіджана, тому 1983 року видав указ про перенесення столиці туди. То була данина ностальгії, адже Буаньї почав у Ямусукро політичну кар’єру, коли 1939 року був обраним сільським старійшиною. Сховане в чагарниках савани Ямусукро на час народження президента нараховувало близько тисячі мешканців, а на час «призначення» столицею вже було провінційним містечком з 15 тисячами жителів. Забігаючи наперед, скажемо, що тепер місто нараховує 200 тисяч обивателів.

Велич звершень

Упродовж десятьох останніх років Фелікс Уфує–Буаньї зробив надзвичайно багато для розвитку нової столиці. У місті було зведено президентський палац, який став домівкою і для наступних президентів, розкішний п’ятизірковий «Президент–готель», модерної архітектури Політехнічний інститут та ще кілька відомих на всю Африку ВНЗ, велетенський міжнародний аеропорт, який свого часу єдиним в Африці міг приймати надзвукові «Конкорди». Більше того, в непоборному бажанні перетворити село на одну з модерних світових столиць, на «Версаль у савані», Уфує–Буаньї наказав вирити поруч із президентським палацом штучне озеро та запустив туди крокодилів.

Лауреат Нобелівської премії з літератури сер Найпол на початку 80–х років відвідав Ямусукро, зустрічався з президентом Уфує–Буаньї і під враженням написав есе «Крокодили Ямусукро». Британський письменник цілком позитивно оцінив роль Уфує–Буаньї, а його любов до крокодилів пояснив містичністю особистості президента та схильністю до традиційних африканських вірувань, згідно з якими крокодил є символом влади над людьми.

А ще Уфує–Буаньї наказав прикрасити місто численними пам’ятниками та монументами, головним чином собі, улюбленому. Президент помер, так і не завершивши свою земну мрію. Жодна урядова чи судова інституція до цього часу не переїхала з Абіджана до Ямусукро, як і посольства зарубіжних країн. «Мала батьківщина» Буаньї залишається столицею лише за назвою. У наступні після смерті Уфує–Буаньї роки країна занурилася в етнічні конфлікти, а потім пережила військовий переворот та громадянську війну, яка формально закінчилася лише у березні 2007–го. Відносний спокій зберігається завдяки присутності в країні міжнародного миротворчого контингенту. Проурядові війська контролюють багатий південь країни, а повстанці — бідну північ. Берег Слонової Кістки могли б об’єднати президентські вибори, які відкладаються вже шість років і були призначені на 30 листопада цього року. Але знову перенесені — на наступний рік.

Найбільше з творінь президента

Не всі випускники географічних факультетів чули про Ямусукро, як і більшість християн світу не знають, що в цьому місті розташований найбільший християнський храм — базиліка Нотр–Дам–де–ла–Пе (собор Божої Матері Миротвориці).

Ця католицька церква є дещо модифікованою копією базиліки святого Петра, що у Ватикані. Вона розрахована на 18 тисяч осіб — сім тисяч місць­ для сидіння та 11 тисяч стоячих. Базиліку в Ямусукро спроектував французький архітектор П’єр Фахурі. Папський престол ще на стадії проектування висунув застереження, що кот–д’івуарська копія має бути нижчою за ватиканську. Архітектор урахував це і зробив баню на кілька метрів нижчою від собору святого Петра, але потім на базиліці в Ямусукро встановили хрест, вищий за ватиканський, тому її загальна висота збільшилася — 158 метрів. Книга рекордів Гіннесса вважає саме базиліку в Ямусукро найбільшим християнським храмом світу. Будівництво впродовж 1985—1989 років здійснювала французька будівельна фірма Dumez.

Сім тисяч квадратних метрів мозаїчних вікон базиліки виготовлені французькими склодувами вручну. Це замовлення виконували 40 майстерень міста Бордо. Під центральним канделябром — хрест із чистого золота вагою 50 кг.

Базиліка має 60 колон із міді та бронзи, в окремих із яких вміщено ліфти для підйому на різні поверхи та оглядовий майданчик на даху. Поруч збудовано дві папські резиденції, які використовували лише один раз — коли Іван Павло ІІ освячував храм 10 вересня 1990 року.

Храм для «тринадцятого апостола»

Зведення базиліки обійшлося в 300—400 млн. доларів. Президент заявив, що збудував храм за власний кошт, але критики вказують, що за час будівництва базиліки зовнішній борг Кот–д’Івуар зріс удвічі. Багато істориків, архітекторів та мистецтвознавців критикують творіння за те, що воно є лише бездумною копією західного шедевра доби Ренесансу, що базиліка зведена в переважно мусульманському регіоні, у місті, більшість будинків якого не мають елементарної каналізації.

Християни невдоволені тим, що величний храм є пам’ятником культу особи президента, який проголосив себе 13–м біблійним апостолом. І справді, на одному з вітражів базиліки серед біблійних апостолів зображений і Фелікс Уфує–Буаньї.

Щоденно на службу Божу до базиліки приходять лише кілька десятків католиків, а у свята — не більше трьох–чотирьох сотень. Святиня стоїть осиротілою, бо туристів також немає. Хто ризикне поїхати в повоєнну країну з високим рівнем злочинності? Єдиними «туристами» є військовослужбовці з міжнародного миротворчого контингенту ООН. Широкими, з вісьмома смугами руху вулицями Ямусукро, розрахованими на грандіозні державні паради, гуляють корови та кози. Їх випасають поруч із порожньою базилікою Нотр–Дам–де–Пе.

Дві мечеті

У бажанні примирити різні релігійні групи президент Уфує–Буаньї наказав збудувати в Ямусукро неподалік від базиліки ще й Велику мечеть. Вона входить до списку 100 найбільших мечетей світу.

Наступник Фелікса Уфує–Буаньї президент Анрі Конан Беді також вирішив проявити себе будівничим і наказав звести у своєму рідному містечку Даукро, яке нараховує лише 14 тисяч мешканців, розкішну мечеть, хоча сам був християнином. Мечеть вкрита марокканською черепицею й оточена фонтанами, із зеленого італійського мармуру... Але це творіння не вдалося завершити, оскільки наприкінці 1999 року військові здійснили державний переворот, і Анрі Конан Беді змушений був утекти до Парижа в політичне вигнання. Зате президент устиг закінчити прокладання до свого містечка сучасного автобану зі столиці та збудував у Даукро розкішні готель і нічний клуб. Він мав менше часу, тому не встиг назвати свою малу батьківщину новою столицею країни.