«У нас говорять англійською»
Прикидатись іноземкою в ЦУМі якось не хотілося. По–перше, харизма абсолютно полтавська, по–друге, пальтечко явно не на Пікаділлі куплено, а тут таки, в Центральному універмазі міста (ще й з недільною п’ятивідсотковою знижкою, яку, до речі, вже скасували у зв’язку з економічною кризою). Тож, покрутившись між відділами, я вибрала один із найбільш малолюдних — посудний, де купила каструлю та яйцерізку і, розплачуючись на касі, почала невимушену світську розмову. «Оце, — кажу табличка у вас на дверях висить: «У нас говорять англійською»... І що, правда говорять? To be or not to be?». Виявилось, не зовсім — і не «ту бі» у них з англійською, і не сюди... А табличка — так, для краси просто.
«У нас скільки в ЦУМі змін? — запитувала продавщиця, пакуючи каструлю. — Правильно, дві зміни. А це значить, що на зміну у відділі хоч б одна людина з англійською повинна бути. Разом на день — дві людини. А помножте це на відділи... І кому це треба? Хто сюди зі знанням мови піде? Молодь? Не смішіть! Молодь якось хотіли примусити носити туфлі на підборах, манікюрів–педікюрів керівництву захотілось, щоб красиво було... Так усі, я вам скажу, порозбігалися...». «Воно–то так, у капцях, звісно, зручніше», — зауважила я, споглядаючи кінцівки моєї візаві. «Аякже. Ви спробуйте цілий день на ногах вистояти...». Більше я не перечила, бо й сама б нізащо не витримала довготривалу бойову стійку на високих, як сказала б Забужко, обсацах. Єдине, що незрозуміло: а брехати, власне, навіщо? І називати рідні лапті ботільйонами від Маноло Бланіка? А раптом дійсно якийсь Євро–12–пеєць забреде у ЦУМ купити декоративну таріль з портретом козака Мамая і почує замість «екскьюзмі, сер» наше універсальне «шо?!» Коли б іще таблички на дверях не було...
Якщо Вітчизна скаже: «Треба!»...
Поет Сергій Єсенін не вчив жодної мови, навіть у пору свого шлюбу з Айседорою Дункан, вважаючи, що той, хто захоче з ним поспілкуватись, має перейти на російську. Що ж, позиція по–своєму прагматична та універсальна. Інший літературний та кінематографічний персонаж — Ходжа Насреддін — навпаки, уславився готовністю змусити віслюка балакати, додаючи у дужках, що за відведені йому на це роки або віслюк здохне, або падишаху оголосять імпічмент. Київській міліції близькі і Єсенін, і Насреддін, але останній — особливо, адже він радить не перейматися соцзобов’язанням «силового міністра» Юрія Луценка, який раз був бовкнув про те, що навчить усіх своїх підопічних англійській мові до початку Євро–2012. Поза диктофоном міліціонери чесно зізнаються: «Хто там її вчить, ту мову? За стільки часу ще сто разів усе зміниться...» (читай: і уряд, і міністр, і, можливо, сам формат чемпіонату).
Офіційний же коментар від керівника прес–служби столичної міліції Володимира Поліщука звучить наступним чином: «Усі аспекти підготовки до Євро–2012 визначає керівництво держави. Але серед ряду завдань є й такі, що звернуті безпосередньо до міліції. Головна мета — забезпечення громадського порядку. Для кращого її досягнення вже зараз у навчальних закладах системи МВС запроваджується поглиблення вивчення англійської мови. Окрім цього, розробляється українсько–англійський розмовник для працівників міліції. Відповідний наказ підписаний цього року...». Словом, «процес пішов». Щоправда, тільки–но. Тож іспити на профпридатність столичні міліціонери складатимуть пізніше. Або не складатимуть зовсім. Обійшлось ж усе якось під час проведення Євробачення у 2005 році: за словами Поліщука, правоохоронці розкрили тоді кілька злочинів, скоєних проти іноземних громадян. Так що мова вирішує не все. Хоча дуже цікаво було б хоч одним оком побачити спеціальний міліцейський розмовник для спілкування з розлюченими англомовними фанами, таке собі есперанто кийка... І ще одне майже риторичне запитання: а наскільки добре середньостатистичний київський «мент» (даруйте за русизм!) володіє державною мовою? Тобто українською? ...Отож бо.
Де тут exit?
І все–таки дуже цікаво, як даватимуть собі раду іноземці в Києві (хай навіть ідеться тільки про його центр) без продубльованих англійською мовою вивісок та оголошень? З одного боку, про це зарано говорити — не розвішувати ж уже зараз поруч з назвою «проспект Правди» таблички «Truth Avenue» абощо. Тим паче що до Євро–2012 лишається три з гаком роки... З іншого ж боку, їм справді буде непереливки, якщо до написів «Casino» чи «Pizza» не додасться щось більш суттєве. Адже навіть тим, хто оселиться в англомовних готелях VIP–класу (як, наприклад, «Хайят») треба буде вибиратись у місто. А прогулянка в цьому випадку не обов’язково обмежиться самою лише «Хрещатик–стріт» — напевно, знайдуться й охочі покататися в метро, де тільки чорт і Мірошников не зламає ногу. Бо фактично єдине, що можна зараз побачити в підземці на латиниці, є дрібнозерниста схема ліній київського метрополітену. Так, на розвішування застережень зразка «Do not lean» («Не тисніть спиною на двері») вистачить навіть останньої ночі перед навалою заморських гостей. Та чи вистачить на це бажання з боку «компетентних органів»? Повертаючись до початку матеріалу, скажемо чесно: не знаємо. It’s a mystery.
