Ой, хмелю ж мій, хмелю...

02.12.2008

Навіть любителі цього напою визнають: звичка віддавати перевагу пиву може стати згубною. Що не кажіть, а надмірне вживання — річ небезпечна. Наші сьогоднішні герої переконані: любов до пива може бути цілком вишуканою, творчою, навіть пізнавальною — це якщо йдеться про вивчення його історії, про мистецтво творення та колекціонування пивних атрибутів.

Початок: рік 1913–й

«Коли ми почали вивчати документи, цікавитися деталями історії заводу, відкрили для себе дуже багато цікавого», — розповідає директор з економіки, заслужений економіст України Римма Мироненко. Саме вона очолила проект із відзначення 95–річчя Охтирського пивоварного заводу, який, зокрема, поставив за мету підготувати цікаве видання — історію підприємства.

Книга вийшла справді солідною. Головне ж, каже її автор, місцева журналістка Наталка Ковальчук, реалізувалося прагнення описати історію заводу на тлі історії краю. І вже зараз фахівці кажуть, що більш повної історії Охтирки під одну палітурку зібрано ще не було. Адже книга про 95–річну біографію підприємства розповідає про місто не лише за цей часовий відрізок, а відтоді, як заселилася охтирська земля.

Новітня ж історія охтирського пивзаводу почалася з 1997 року: він перетворився на акціонерне товариство, і основний пакет його акцій придбало АТ «Оболонь». Передусім завдяки підтримці найбільшого національного виробника пива та напоїв охтирський завод вижив і продовжує діяти. І не просто працювати, а й розвиватися та вдосконалюватися. Найважливіше ж — підприємство зберігає своєрідність, випускаючи «живе» пиво.

Хто такий бірофіл?

Зрозуміти неважко, оскільки «бір» — пиво. Отже, любитель пива. Це — буквально. А загалом так називають колекціонерів, які збирають усе, що пов’язане з виробництвом та атрибутикою пива: пляшки, етикетки, бокали, кришечки...

Сумчанин Олексій За­хар­ченко — його колекцію пивних кронен–пробок презентували водночас із книгою охтирчан — єдиний на Сумщині «фаховий» бірофіл. У цій колекції понад три тисячі кришечок від пивних пляшок — із усього світу.

Коли Олексій бачить у магазині нове пиво чи нову фурнітуру вже знайомого пива, неодмінно купує. Також кришечки привозять друзі, які їздять за кордон. А найбільше поповнює колекцію обмін із колегами із інших країн — Іспанії, Австралії, Португалії, Росії... Днями прийшов із пропозицією обміну лист із Бразилії. Вже два роки тривають обмінні стосунки із Південною Африкою. Тут партнером Олексія став колекціонер пивних етикеток, уродженець України, дружина якого — світ тісний! — виявилася сумчанкою. Познайомилися вони через інтернет.

Із закордонними колегами обмінюватися особливо цікаво і плідно. Звичайно, найбільш цінними є кронен–пробки, що належать до розряду екзотичних, — африканські, латиноамериканські. Також попитом у колег з–за кордону користуються пробки з пива таких невеликих підприємств, як охтирське. Вони — дивина для когось, хто ніколи про Охтирку й не чув. А в Олексія, до речі, зібрані всі кришечки охтирського пива за його новітнього розвитку.

Непосвячений подивувався б, побачивши, яку методу для своїх пересилок придумали бірофіли, — щоб і пробку не пошкодити, і упаковку не продірявити. Виставку зробити теж непросто: кожну пробочку, схожу на маленьку корону, треба наклеїти на один край смужки скотчу, другий край якої закріпити на невеличкому стенді. Але ж колекціонування — як любов, а чого заради любові не зробиш!

Чи є мета у колекціонера? Назбирати десять тисяч пробок. Але це, посміхається Олексій, станеться хіба що тоді, коли він відмовиться від багатьох інших справ. Що практично неможливо: пиво ж потрібно за щось купувати!

 

З історії пива

Шість тисяч років тому, у IV тисячолітті до нашої ери, пиво було поширене у Давньому Єгипті. Там вважали, що створив його бог Осіріс. У храмі Сонця є настінне зображення цариці Нефертіті, яка наливає пиво у посудину.

Американські археологи знайшли в Месопотамії глиняні дощечки, яким не менше п’яти тисяч років. На них зображено процес пивоваріння.

У давніх шумерів, які створили колись потужну цивілізацію, існувало прислів’я: «Не знати пива — не знати радості».

Археологічні розкопки, під час яких знайдено бочки для варіння пива, підтверджують, що напій із ячменю був поширений на території Київської Русі. Роблять висновок, що пивоварний котел у ті часи мали чи не в кожному домі.

ДО РЕЧІ

У древньому Вавилоні правила приготування і продажу пива були вивішені на кам’яному стовпі — знаменитому зібранні законів царя Хамурапі. Вони передбачали суворе покарання для тих, хто розбавляв пиво водою. Порушник міг сам вибрати собі кару — одну із двох: бути втопленим у бочці із зіпсованим пивом чи пити його, поки не впадеш замертво.