Папа Карло Барака Обами

Коли президентська кампанія лише збиралася стартувати, він заявив, що не буде брати в ній участі, хоча його послугами активно цікавилися чотири висуванці від Демократичної партії, його колишні клієнти. Але коли почув, що Обама вирішив кандидуватися, то вже не міг сказати «ні». Коли Барак Обама в 45–ту річницю легендарної промови Мартіна Лютера Кінга «Я маю мрію» приймав номінацію як єдиний кандидат від своєї партії перед 80 тисячами осіб на стадіоні міста Денвер, то його головний стратег стояв обабіч і плакав. Це він, Девід Аксельрод, «зробив» Обаму.

Девіда Аксельрода, який вигадав для Обами гасло «політика надії», вважають архітектором перемоги Барака Обами. Цей американський політтехнолог має репутацію людини, яка не лише відпрацьовує гроші. Це тому, кажуть його друзі, що Девід Аксельрод завжди бореться лише за те, у що вірить сам. Американські ЗМІ повідомляють, що після перемоги Обами на виборах Аксельрод прийняв пропозицію бути його головним радником.

Аксельрод познайомився з Обамою 1992 року, коли той був ще молодим правником та займався координацією компанії реєстрації нових виборців під час першої президентської кампанії Білла Клінтона. Про Обаму розповіла його приятелька — активістка Демократичної партії Бетті Солтімен. Вона сказала: «Я щойно познайомилася з неймовірною особою. Вважаю, що певного дня він міг би стати президентом Сполучених Штатів». «Я подумав, що це звучить як велике перебільшення», — розповів Аксельрод газеті «Лос–Анджелес Таймс». Але коли Обама 2004 року розпочав кампанію за місце в Сенаті, то Аксельрод погодився співпрацювати з ним лише за малу частину тих гонорарів, які запропонував інший кандидат — Браян Халл. Це враховуючи, що про Обаму тоді ще ніхто не чув і він не набрав у свій виборчий фонд ще жодного цента.

Ця ж кампанія позначилася найбільшим скандалом. За місяць до праймеріз Обама значно відставав за рейтингами від Халла. Але в цей час у газеті «Чикаго Триб’юн» з’явилося повідомлення, що Халл розлучається зі своєю другою дружиною і та звернулася до поліції по захист. У наступні дні вибухнув справжній скандал, коли з’ясувалося, що Халл одного разу побив дружину і погрожував її вбити. Відтак саме Обама отримав партійну номінацію до Сенату. Журналіст, який описував цей скандал, пізніше зізнався, що люди Обами агресивно, з–за куліс проштовхували та роздмухували цю історію. І знали всі важелі впливу, бо Аксельрод свого часу був журналістом «Чикаго Триб’юн». Багато хто вважає, що Аксельрод дав інформацію для появи першої компрометуючої Халла статті. Доказів немає, але 1998 року він уже провернув подібне «обливання помиями» кандидата–противника Гленна Пошарда на користь свого клієнта Джона Шмідта, одного з чотирьох кандидатів на демократичну номінацію від штату Іллінойс. У поширеному на телебаченні рекламному ролику, який демонструвався у прискореному темпі, Пошард за експресивністю мови, викривленим обличчям та рухами скидався на Адольфа Гітлера. Щоправда, Аксельрод і тоді заперечував свою причетність до цього пасквілю.

У політичних колах Америки вважають, що останню кампанію з проведення Обами до Білого дому Аксельрод провів без єдиної помилки. Разом зі своїм співробітниками він спочатку розробив план отримання номінації від Демократичної партії. І повністю дотримувався його тоді, коли Хілларі Клінтон випереджала Обаму на 30 відсотків, і тоді, коли однопартійці стверджували, що його месидж про зміни та «політику надії» розрахований лише на легковірних, але не знайде відгуку серед більшості американців. Аксельрод завжди дотримувався філософії, що наголос потрібно робити не на особі, а на ідеології.

53–річного Аксельрода часто порівнюють із найбільшою зіркою політтехнологій Республіканської партії 58–річним Карлом Крістіаном Роувом, який провів до влади два десятки губернаторів–республіканців, конгресменів та сенаторів і двічі, в 2000 та 2004 роках, «інтронізував» у Білому домі Джорджа Буша.

«Одна з причин, чому Буш двічі спромігся потрапити до Білого дому, полягає в тому, що він на свій неотесаний спосіб зумів прищепити людям враження, що «ось такий я і є, з усіма своїми вадами», — сказав Аксельрод в інтерв’ю газеті «Нью–Йорк Таймс». Як визнання вад становило серцевину тактики Роува, котрий твердоголовість Буша подавав виборцям як милу батьківську рису, так і Аксельрод зумів обернути недосвідченість Обами на потенціал, який він принесе.

ДОВІДКА «УМ»

Девід Аксельрод народився 22 лютого 1955 року в Нью–Йорку в заможній єврейській родині. Батьки розлучилися, коли йому було вісім років. Дуже рано захопився політикою, оскільки його мати була журналісткою газети лівого спрямування. Уже в 13 років брав участь у виборчій кампанії сенатора Роберта Кеннеді. Освіту здобув у Чиказькому університеті, де познайомився та 1979 року одружився з однокурсницею Сюзен Ландау. Потім вісім років працював політичним оглядачем газети «Чикаго Триб’юн». Невдоволений перспективами журналістської кар’єри, 1984 року приєднався менеджером до виборчої кампанії сенатора Пола Саймона. Новий фах так припав до смаку, що за рік заснував власну консультаційну фірму «Аксельрод та Ко». 1987–го провів переможну кампанію Гарольда Вашингтона, який став першим чорношкірим на посаді мера Чикаго. Після цього спеціалізація Аксельрода стала ще вужчою: він співпрацює переважно з кандидатами афроамериканського походження. Він посадив чорношкірих кандидатів у мерські крісла Детройта, Клівленда, Вашингтона, Чикаго, Х’юстона, Філадельфії та кількох інших американських міст.

2006 року Аксельрод провів до Палати представників Рама Емануеля, який тепер призначений главою президентської канцелярії.

Девід і Сюзен Аксельрод мають доньку і двох синів.