Репетиція «Ні!»

Неформальні консультації Україна—НАТО у Таллінні на рівні міністрів оборони продемонстрували, що ні для нашої країни, ні для самого НАТО з часу Бухарестського саміту нічого не змінилося. Ні дипломатія Віктора Ющенка, ні агресія Росії у Грузії не похитнули франко–німецький бастіон неприйняття ідеї України як члена Північноатлантичного альянсу. А перманентна політична криза і парламентські розбірки, що мали місце в Києві напередодні консультацій, лише посилили цю нехіть. Усе по–старому: за надання Україні й Грузії Плану дій щодо членства в НАТО висловлюються США та їхні союзники всередині блоку — новоприйняті Польща, Прибалтійські країни, проти — Стара Європа і насамперед Німеччина і Франція. Сподівання, що Україну запросять до ПДЧ у грудні цього року, вкотре не виправдалися. Чого чекати і що робити: встановлювати собі наступну «контрольну точку» чи відмовитися від ідеї вступу найближчим часом? Європа каже: «Може колись...»

Розслабтесь — це не про вас

Генеральний секретар НАТО Яаап де Хооп Схеффер одразу епатував українсько–НАТОвське зібрання багатозначною заявою: наступного року членів НАТО буде на дві країни більше. Про які країни йдеться, пан Схеффер не уточнив, але тішити себе думкою, що це будуть Україна і Грузія, могли тільки вкрай наївні. Вже по обіді неназваний співробітник штаб–квартири НАТО пояснив агентству УНІАН, що цими двома «щасливчиками» стануть Хорватія і... Албанія. «Загальновідомо, що у квітні 2008 року на саміті у Бухаресті такі дві країни, як Хорватія і Албанія, отримали офіційне запрошення від НАТО стати членами цієї військово–політичної організації. Після виконання передбачених внутрішнім законодавством і міжнародним правом процедур ці країни стануть повноправними членами НАТО, що й відбудеться наступного року», — сказав посадовець. Думку про те, що це могли б бути Україна і Грузія, він категорично назвав «як мінімум непрофесійною і некомпетентною».

Сподівання на ПДЧ у грудні цього року практично розтанули. Генсек НАТО вкотре підтвердив, що двері альянсу відкриті, але тільки для тих дер­жав, які виконують узяті для себе зобов’язання. Албанія, очевидно, значно переганяє у своєму розвитку Україну, оскільки ПДЧ отримала ще у 1999 році, а наступного року стане повноправним членом альянсу. Західні експерти при такому порівнянні опускають очі, мов­ляв, чого ви хочете. Не можна порівнювати геополітичне положення Албанії та України, і показуть на Росію, з якою сваритися ніхто не хоче.

За і проти — ті ж самі

Європейські політики й дипломати уникають такої прямої відповіді. Посол Німеччини в Україні Ханс–Юрген Хаймзет укотре підтвердив позицію своєї країни: «Гадаю, таке питання зараз просто не стоїть. І політична нестабільність у вашій країні поза сумнівом ускладнює надання ПДЧ. Наша думка: бажання отримати ПДЧ має бути і в значної частини українців, і у ваших політичних еліт». Це визнає й український міністр оборони Юрій Єхануров: «Важливим чинником безпеки України є і внутрішня ситуація у державі. На жаль, сьогодні політична боротьба ставить безпеку й оборону держави в розряд другорядних питань», — констатував він. Поза сумнівом, це не вся правда, оскільки в попередній практиці надання ПДЧ країнам, які тепер є членами НАТО, ті ж німці не були такими прискіпливими. У свою чергу, Сполучені Штати занепокоєні низькими темпами ліквідації надлишкової стрілецької зброї в українському війську за програмою Трастового фонду НАТО. «Американська сторона зауважила, що, на їхню думку, найбільшою проблемою є те, що планування заходів із реформування Збройних сил України і фінансування цих процесів не є адекватними», — повідомив міністр оборони Юрій Єхануров, котрий і сам неодноразово про це заявляв.

Яаап де Хооп Схеффер, натомість, побачив в українському політикумі «розгул демократії» у вигляді бійки в середу у Верховній Раді: «Я хочу подивитися на цю ситуацію з позитивної точки зору, адже як би не розглядалося це питання — йдеться про демократію в дії. В Україні є демократія в дії, — сказав Генсек НАТО, і додав: що українським депутатам варто б вручати медалі з боксу, але ці перипетії, на його думку, не завадять поступовому руху України в напрямі отримання Плану дій щодо членства в НАТО».

На консультаціях у Таллінні США ще раз пообіцяли Україні свою підтримку. Як раніше заявляв міністр оборони України Юрій Єхануров, країни так званої «Скандинавсько–Балтійської ініціативи» теж виступають за надання україні ПДЧ цього року. Проте навіть у цих країнах не вірять у результат: «Поки не змінилася точка зору низки країн, на думку яких ще зарано надавати ПДЧ Україні і Грузії. Тому з великою імовірністю можна говорити, що ці країни Плану дій цього року ще не одержать», — переконаний міністр закордонних справ Естонії Урмас Пает. За його словами, окремого голосування з цього питання на зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО в грудні не проводитимуть, просто якщо принаймні одна з країн буде проти — відповідне рішення ухвалене не буде. «Наше ставлення до Грузії й України по ПДЧ не змінилося, і ми як і раніше виступаємо за надання їм плану цього року», — сказав естонський міністр.

«Про вступ до НАТО мова, на жаль, поки не йде. Йдеться про те, що потрібно провести реформу і в країні, і у збройних силах, і ми над цим працюємо», — визнав зрештою і сам Юрій Єхануров. Виглядає, що ситуація з ПДЧ може законсервуватися на невизначений термін, упродовж якого нам пропонуватимуть яке завгодно тісне співробітництво, але стабільно гальмуватимуть можливість членства. Парадокс, але тепер, коли Україна прагне до євроатлантичної інтеграції як ніколи, потрібно ще зробити найбільший ривок, аби консолідувати навколо цієї ідеї українське суспільство. Зробити це за відсутності ясної перспективи з боку альянсу буде важко. Залишається сподіватися, що тимчасові «нічиї» на цьому фронті не відіб’ють в української влади волю до остаточної перемоги.