З Пітера — до Чикаго

27.02.2004
З Пітера — до Чикаго

      Встигнути скрізь! — універсальний девіз нашого часу, дотримуватися якого, втім, можуть лише одиниці з тих, хто цього прагне. Софія Ротару саме з таких, що б там не казали «доброзичливці» та науковці, які досліджують взаємозв'язок між віком та активністю людини. Завжди молода Софія Михайлівна нещодавно продемонструвала своїм молодшим колегам, що кількість (подій) може перейти у якість (творчості), від якої виграють насамперед шанувальники.

      У середині лютого, вирушивши до Санкт-Петербурга на зйомки кліпу на пісню «Небо — это я!», яка має стати заглавною композицією нового альбому співачки, пані Ротару заодно виступила в Льодовому палаці на концерті до Дня закоханих. Потім сповна віддалася підготовці до зйомок відео — парадом на знімальному майданчику командували режисер Олег Гусєв та оператор Макс Осадчий, з якими співачка вже мала спільні відеопроекти. А от з  іміджем Ротару вирішила поекспериментувати, вперше запросивши до співпраці стилістів Олександра Шевчука та Наталію Пілат.

      Спеціально для нового кліпу було зшито дві сукні — одна краща за іншу. Софія Михайлівна співатиме у світло-блакитних (дивись назву пісні) шатах у стилі Клеопатри, розшитих золотом та перлинами, і малиновому-сріблястому комплекті — корсет та багатошарова спідниця. Прикраси — ручної роботи, чобітки від Ів Сен Лорана та Гуччі.

      Знімали в Юсупівському палаці майже добу: було відтворено атмосферу концерту співачки, паралельна сюжетна лінія — «лав-сторі» з розставаннями-зутрічами і хепі-ендом у фіналі.  Окремі сцени дознімали потім у Стокгольмі, але вже... без Софії Михайлівни, яка просто з Пітера вирушила на гастролі до США, де виступала в Атлантік-Сіті та Чикаго. Такому бажанню працювати можна лише позаздрити.

      У цій вервечці надзвичайно приємних новин для нас із вами є тільки одна прикрість — слова пісні «Небо — это я!» в офісі Софії Ротару давати поки що відмовляються. Кажуть, почекайте до кінця березня — вийде кліп, тоді й про слова поговоримо. Наразі відомо, що пісню написали Руслан Квінта та Віталій Куровський, вони ж є авторами більшості композицій нового альбому Ротару, який співачка планує презентувати за два місяці.

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>