Слово українізатора

Слово українізатора

— Я пам’ятаю, для мене першою «нобелівською премією» став лист із Дніпродзержинська від читачів, які купили «Улюблені вірші» «А–ба–ба–ба–га–ла–ма–ги» і касетку. Ці люди російськомовні. І їхня донечка полюбила ці твори, один за одним їх вивчила, почала розказувати. «І ми незчулися, як у родині почали слово за словом говорити українською мовою, — писали вони. — Тепер намагаємося спілкуватися українською, виправляємо один одного, і це все завдяки книжці «Улюблені вірші». Я просто не вірив, що таке можливе. То була найвища похвала, яку я отримав.

Русифікація — злочин, який має бути покараний

Русифікація — злочин, який має бути покараний

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 44

Головним аргументом політичних сил, які хочуть узаконити панування російської мови над українською в Україні, є те, що російською говорить, як прийнято вважати, більшість українців. Ці сили не хочуть торкатися питання, чому і коли з’явилася так звана більшість. Адепти російської мови принципово не вживають терміну «русифікація», справедливо вбачаючи у ньому викривальний і звинувачувальний для себе зміст. Адже неможливо подавати справу так, як вони кажуть: нібито не внаслідок тотальної русифікації з’явилася горезвісна «більшість», а російська мова природним чином, невимушено і добровільно, сприймалася українцями як послане з неба благо... Немає нічого більш облудного і фарисейського, ніж це твердження. Насправді та «більшість» планомірно, цілеспрямовано й у найбрутальніший спосіб сформована зайшлою, чужою, владою.

П’ятирічка втрачених надій

П’ятирічка втрачених надій

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 44

Минуло п’ять років, відколи Верховна Рада прийняла постанову «Про рекомендації парламентських слухань «Про функціонування української мови в Україні». Ті п’ять років, за які, згідно з положеннями і приписами постанови, державна мова мала утвердитися і зміцнити свої позиції, стали роками її приниження і нехтування. Основоположне твердження документа — «на дванадцятому році незалежності українська мова як державна мова в Україні не набула належного поширення в усіх сферах суспільного життя», яке й спонукало до прийняття постанови, — цілком могло б бути написане й сьогодні. І завтра. І ще через п’ять років, якщо вони минатимуть за сценарієм останніх п’яти.
Здавалося б, завдання однозначне: створення чітких механізмів реалізації вже прийнятих правових документів щодо функціонування української мови і схеми юридичної відповідальності за порушення законів, які регулюють питання використання державної мови. Але, на жаль, ера декларативності ніяк не поступиться місцем ері роботи. Особливо прикро, що ця бездіяльність — на совісті тих сил, які пройшли до парламенту і сформували уряд з емоційними гаслами національного відродження, економічного прориву та культурного стрибка.

Всі статті рубрики