Плео — «електронна форма життя».
«Ти мрієш стати володарем найновітнішої розробки в сфері штучного інтелекту?! Плео — більше, ніж іграшка і навіть більше, ніж робот — це перша роботизована форма життя», — магазини дитячої іграшки рябіють яскравими повідомленнями про останню новинку, розроблену американськими техніками. Це приємна новина не тільки для дітлахів та дорослих, а й велике досягнення науковців, адже «іграшка майбутнього» володіє штучним інтелектом: має здатність до навчання, розвивається по мірі «дорослішання», взаємодіє з навколишнім світом і виражає свої емоції. Хтось називає Плео роботом, хтось — іграшкою. Плео імітує поведінку маляти–динозавра. Він дуже реалістичний, тому для багатьох іграшка стала домашнім улюбленцем. Як кажуть самі любителі цієї забавки, «плеоводи», на кшталт собаки, якщо хоч раз із ним «поспілкуватись», то навіть на думку не спаде порівняти це створіння вагою 1,3 кг та висотою 20 см із бездушним роботом. Власники іграшок об’єднуються в співтовариства (Плео–клуби), де обмінюються фотографіями, відео і порадами з тренування вихованців. Такий клуб уже існує в Росії. В Україні ж іграшка лише починає завойовувати прихильників.
Уперше новинку представила американська компанія Uglobe 7 лютого 2006 року на конференції в Скотсдейлі, штат Арізона. Попри те що офіційний продаж стартував порівняно давно, розробники постійно вдосконалюють Плео. Зокрема, сьогодні продаються спеціально пошиті комплекти одягу для динозаврика. А регулярні оновлення програмного забезпечення, здійснювані виробником, дозволять вам зберегти інтерес до Плео на довгі роки. Коштує таке щастя для української малечі від 3000 до 3 700 гривень.
«Плео не просто іграшка, а нова форма життя», — кажуть захоплені покупці. Функціональні можливості іграшки справді заслуговують уваги не тільки дітей, а й дорослих, які одразу сідають поряд із малюком і досліджують нову забавку. Робот–динозавр здатний самостійно пересуватися, міняти вираз морди, кашляти, зітхати, кліпати очима тощо. 38 датчиків і 14 моторчиків роблять його чутливим до дотиків і винятково рухливим. Механіка забезпечує унікальний характер кожного динозаврика.
Плео вимагає до себе постійної уваги, він емоційно реагує на ласку або грубість. Якщо Плео не отримує досить уваги, то зростає сором’язливим і боязким. Коли господар ігнорує його — він сумує. Продавці радять приділяти іграшці більше уваги — Плео стане завзятим і грайливим, подарує безліч цікавих відкриттів.
Плео належить до виду травоїдних камаразаврів, його будова відповідає дитині цього викопного гіганта у віці одного тижня. Камаразаври жили в густих лісах із гігантських папоротей, тому мали таке яскраве зелене забарвлення для маскування. Динозавр–робот має розвинену «нервову систему» і здатний проявляти більше 50 різних емоцій: страх, агресію, смуток, радість тощо. Він також може чхати і сопіти, тупати, хропіти, видавати безліч інших «живих» звуків. Динозаврика треба періодично годувати спеціальним «вічним» листочком.
Розвиток Плео складається з трьох фаз. Перша, народження, триває п’ять–десять хвилин. Динозаврик розплющує очі і вперше бачить навколишній світ. «Процес адаптації починається миттєво, але він ще дуже безпорадний і слабкий. Йому потрібна ваша допомога. Поговоріть із ним, погладьте його — і він стане розвиватися швидше, зміцніє і зможе твердо стояти на лапах», — йдеться в характеристиці іграшки. Згодом іде 30–хвилинне формування. У цей період динозаврик починає проявляти прості потреби й емоції. Він починає ходити, просить їсти, але при цьому часто засинає. Загалом, поведінкою він схожий на немовля. А от юність — це найцікавіший період розвитку іграшки. Адже вона здібна до нескінченного навчання, показує нові рухи і навички, перетворюється на іграшку–унікум.
Чому створили саме динозаврика? Розробники врахували витягнуте тільце і міцний, відносно великий череп, що дозволяє вмістити всередині багато деталей. За роботу «мозку» та «нервової системи» Плео відповідають вісім мікропроцесорів. Рухи іграшки контролюють чотири восьмибітові субпроцесори. Мінус — чутно шум при роботі динозаврика. «Зір» іграшки забезпечує вбудована камера з реакцією на світло, «слух» — два високочутливих мікрофони, а звук — два вбудованих спереду і ззаду динаміки. Іграшка здатна розпізнавати різноманітні об’єкти на дотик завдяки детекторам і сенсорам на лапах, підборідді, голові, плечах і спині. Загалом же в динозавра вмонтовано більш як 100 унікальних механізмів.
Якщо господар ігнорує іграшку, то голова та хвіст Плео сумно опускаються. Але полоскочість Плео спинку і доторкніться до його лап — динозаврик умить оживе. Як запевняють розробники, якщо Плео поставити на край столу, то він буде рухатись обережніше. Якщо його налякати — він може заплакати. Коли встає після сну, то потягується. Коли зголодніє, то може почати тупати ногами. Якщо втомиться — його потрібно покласти в «ліжечко», яке продається в комплекті з Плео, і підключити його до «сонного кабеля», щоб він зміг «виспатись» і підзарядити свої акумулятори. Зазвичай заряду вистачає на три–чотири години.
Своє дітище американська компанія–розробник називає «електронною формою життя».
Цій іграшці передували різноманітні рухливі роботи, які були здатні озиватись, утримувати в руках–лещатах предмети і вправно пересуватись. Із серії динозаврів — Робораптор. Індивідуальність цього злого динозаврика виражалася у реалістичних плавних рухах, прямим контролем з пульта (для Плео пульт не потрібен. — Авт.) і самостійним управлінням. Робораптор, схожий на тиранозавра, здатний самостійно ходити, бігати і стрибати, створюючи враження, що динозаври повернулися із доісторичності. Обладнаний багатьма датчиками на хвості, підборідді й у роті. Цей робот також може смачно вкусити свого господаря. Родзинка іграшки — функція «охорона людини». Загалом попередник Плео має більш як 40 різноманітних функцій. Може рухатись, уникаючи перешкод, і досліджувати навколишнє середовище. Звичайно, оживає таке інтелектуальне створіння лише завдяки зарядженій батареї.
Ще один представник серії іграшок зі штучним інтелектом — японський робот–собачка Аібо. Дарма, що вона вже знята з виробництва. Перша модель була випущена ще 1999 року. Аібо може ходити, бачити навколишні предмети за допомогою відеокамери та інфрачервоних датчиків, розпізнавати команди й обличчя. Робот був уже тоді повністю автономним: він міг вчитись і розвиватись. Так само, як і дракончика, його можна налаштовувати за допомогою спеціальних програм. Обидві іграшки поєднує і мінливий настрій. Робопесик рухається, бавиться з іграшками, задовольняє свою цікавість, самостійно підзаряджається і прокидається після сну. Розробники стверджують, що в Аібо є шість відчуттів: щастя, сум, страх, антипатія, здивування і гнів. Собачка має також 20 ступенів свободи.
Утім Плео — це величезний крок уперед у галузі електронних іграшок. Були б гроші його купити...
* динозаврик Плео;
* порадник зі швидкого старту;
* акумулятор;
* інструкція з експлуатації;
* зарядний пристрій з адаптером;
* тренувальний лист;
* ідентифікаційна карта.
Як запевнили «УМ» в одному з інтернет–магазинів, для дітей іграшка Плео цілком безпечна і з жодними китайськими родичами не зрівняється. «Тут достатньо безпечне гумове покриття», — каже продавець. Динозаврика рекомендують дітлахам після восьми років.
Усе ж відгуків покупців тут ще чекають. Людей «кусають» високі ціни за іграшку.
У тестуванні іграшки нам, на жаль, відмовили: «Це неможливо, оскільки при першому підключенні відбувається ніби народження Плео, і тоді він уже ваш».
«Нам цю іграшку подарували. У сина Іванка з Плео повний контакт, — запевняє «УМ» Ігор Пелих, батько двох дітей, власник іграшки Плео. — Чим є роботи останніх поколінь? Головне — сприймати його, як живого. Якби Плео був дешевший, купив би його дітям замість домашньої тварини, а потім уже собаку, кота... Чому? Діти сантиментальні: купиш собаку, пограється три місяці — і забув. А ця іграшка дисциплінує».
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
