Заручники великих торгів

06.11.2008
Заручники великих торгів

На стратегічний «Турбоатом» поклали око закордонні олігархи. (Фото Укрінформ.)

Одразу два підприємства вітчизняної енергомашинобудівної галузі невдовзі можуть потрапити в розпорядження російської фінансово–промислово–політичної групи «Енергетичний стандарт», співвласником якої є відомий в Україні бізнесмен Костянтин Григоришин. Якщо це станеться, держава може втратити не лише провідні заводи харківського виробничого сектору, а й стратегічну галузь вітчизняної економіки. Цікаво, що інтереси підприємливого іноземця на наших теренах активно лобіюють представники Компартії і «БЮТівського» Кабміну. Тобто політичних сил, які презентують себе винятково поборниками відродження виробництва і замалим не єдиними в Україні борцями з «ненаситними олігархічними кланами».

 

Чудеса на віражах

Днями Міністерство промислової політики оголосило конкурс на посаду керівника одного з найуспішніших підприємств вітчизняного енергомашинобудування харківського ДП «Електроважмаш». На перший погляд, ніби все логічно. Термін перебування в цьому кріслі теперішнього директора Віталія Чередника збіг ще 6 жовтня. Тож відомство, в управлінні якого перебуває згаданий виробничий гігант, мусить або подовжити контракт зі «старим» менеджером, або призначити нового. Але на цьо­му, власне, вся логіка і завершується. За три роки свого керівництва пан Чередник підняв із колін фактично зруйноване підприємство, тому, згідно з усталеним правилом, міг би спокійно розраховувати на другу «каденцію». Натомість він глибоко переконаний у тому, що в міністерстві його не хочуть, бо в директорське крісло готуються посадити людину одного зі співвласників росій­ської фінансово–промислової групи «Енергетичний стандарт» Костянтина Григоришина.

Історія ця почалася три роки тому з несподіваного везіння. Новопризначений голова облдержадміністрації Арсен Аваков, аби виконати скандально відомий контракт із постачання турбін до Індії, захистив інте­реси «Електроваж­машу» на державному рівні, і регіону «дозволили» відродити вже фактично напівзруйноване виробництво. Що може бути з вітчизняним гігантом, над яким прибирають штучно піднесений меч банкрутства, харків’яни тепер знають точно — виробництво стрімко йде вгору. Статистика зайвий раз підтверджує цей факт. Три роки тому «Електроважмаш» випускав продукції на 50 мільйонів гривень, у 2008 — вже на 750 мільйонів. Причому тут стверджують, що мільярдний рубіж гігант може пройти вже наступного року, якщо його знову силоміць заради дешевого продажу до приватних рук не поставлять на коліна. Кількість робітників за той же період зросла від трьох тисяч до 5,5, а середня заробітна плата збільшилася з 380 гривень до 2100.

Цікаво, що Віталій Чередник прийняв завод, який перебував у податковій банківській заставі і мав багатомільйонні борги перед державною скарбницею та численними кредиторами. Наразі «Електроважмаш» — один із найбільших платників податків у регіоні, що успішно розрахувався зі старими недоїмками, став монопольним постачальником генераторів та тягових двигунів до Росії і має пакет замовлень на кілька років уперед. Географія торгівельної мережі підприємства досить широка — країни СНД, Домініканська Республіка, Мексика, Панама, Бразилія і, звичайно ж, Україна. Кілька зарубіжних контрактів завод виконує без залучення банківських гарантій, що на сьогодні у випадку з вітчизняними підприємствами трапляється вкрай рідко.

Здавалося б такого керівника, як директор «Електроважмашу», у Міністерстві промполітики повинні берегти мов зіницю ока, ставлячи всім у приклад. Але не так сталося, як гадалося. У лютому цього року з’явилася інформація про те, що Віталія Чередника силоміць змушують добровільно написати заяву про звільнення, після чого він із критично низьким тиском потрапив до реанімації. Тоді пристрасті навколо підприємства поступово вляглися, але, схоже, тільки для того, аби в жовтні розгорітися з новою силою. Днями в інтерв’ю харківській медіа групі «Об’єктив» директор повідомив, що тепер у пориві боротьби з ним опоненти можуть вдатися до якихось провокаційних кроків.

На заводі переконані, що всі ці ігрища влаштовуються лише для того, щоб шляхом відкритого конкурсу прилаштувати до «важмашівського» керма людину російського олігарха Костянтина Григоришина. Його фінансово–промислова група «Енергетичний стандарт» вже поглинула ВАТ «Сумське машинобудівне науково–виробниче об’єднання імені Фрунзе», запорізький трансформаторний, кабельний та інші заводи, великі пакети акцій енергорозподіляючих компаній України, а також 15–відсотковий корпоративний пакет іншого успішного енергомашинобудівного гіганта Харківщини — «Турбоатома». Цього, виходить, замало. Потрібно все.

ТОВ під урядовим брендом

Інтерес до «Турбоатому» в пана Григорошина ще давніший, ніж до «Електроважмашу». За інформацією голови Фонду держмайна України Валентини Семенюк–Самсоненко, минулого літа, як не дивно, комуністичні лобісти співвласника «Енергетичних машин» намагалися усунути з крісла директора підприємства Віктора Суботіна з тією ж метою, що тепер Мінпромполітики хоче замінити Віталія Чередника. Семенюк стверджує, що пан Григоришин активно підтримує Компартію фінансово, тому «червоні» партійці робили все можливе для того, щоб задовольнити «апетити свого головного спонсора». Державницькою позицією і програмною нелюбов’ю до загребущих олігархів, з якими КПУ щоразу ходить на вибори, у даному конкретному випадку, схоже, можна і знехтувати.

У свою чергу вітчизняні урядовці організували вже дві спроби (у травні та жовтні цього року) передати повноваження з управління корпоративними правами «Турбоатому» від Фонду держмайна (власника підприємства, що прагне залишити за державою контрольний пакет акцій ВАТ) до Мінпромполітики, де відстоюють ідею його подальшої приватизації. Першого разу на захист теперішнього статусу заводу став президент Віктор Ющенко, призупинивши своїм указам дію кабмінівського розпорядження. А 22 жовтня аналогічне рішення виніс Господарський суд Харківської області. Але сказати, що тепер підприємство нарешті залишать у спокою, ніхто не береться. «Я вважаю, що сьогодні Кабінет Міністрів нагадує товариство з обмеженою відповідальністю, — каже Валентина Семенюк–Самсоненко. — Це лише кілька відповідних структур, які працюють і задовольняють апетити тих олігархів, які йдуть на вибори як спонсори».

Пані Валентина як у воду дивилася. В останні дні жовтня Генеральний директор заводу Віктор Суботін і почесний директор підприємства Анатолій Бугаєць в екстреному порядку зібрали колектив, аби озвучити невтішну новину. За їхньою інформацією, вже через кілька днів у Запоріжжі представники Мінпромполітики і компанії «Сварог Ессет Менеджмент» (ще одна структура, до якої причетний пан Григоришин) можуть провести збори акціонерів «Турбоатому» і змінити теперішнього директора на людину російського олігарха. Рішення Господарського суду, яким слуги Феміди заборонили Фонду держмайна передавати кому–небудь повноваження з управління дер­жавними корпоративними правами «Турбоатому», до уваги, схоже, не беруться. У зворотному випадку представники Мінпромполітики не виступали б у ролі нових розпорядників державного пакету акцій харківського гіганта і для початку, як законослухняні громадяни, домоглися б відміни судового рішення.

А втім, уся ця тривога може, зрештою, виявитися хибною. Пан Суботін за останній рік так звик відбивати регулярні рейдерські атаки своїх опонентів, що цілком можливо обпікшись молоком, тепер дме і на холодну воду. Саме тому в понеділок на заводі про всяк випадок уже створили робітничі дружини, які будуть охороняти підприємство від можливого силового захоплення. Турбоатомівці вже звернулися до Віктора Ющенка з проханням призупинити рішення Кабміну (півроку тому президент захистив підприємство від поспішної і напрочуд дешевої приватизації, то, можливо, пощастить і зараз), а також заручилися підтримкою СБУ, обласної та міської влади. Втрачати людям і справді є що. Обсяг підписаних контрактів становить 1,2 мільярда гривень. Ведеться робота з укладення договорів приблизно на таку ж суму. До того ж «Турбоатом» — єдине вітчизняне підприємство, де вже зараз введено механізм погодинної оплати праці. Причому однієї з найвищих у регіоні.

Не з’їсть, так понадкушує

На думку експертів, Костянтин Григоришин виявляє інтерес до «Турбоатому», «Електроважмашу», а за деякими припущеннями, ще й до третього харківського енергомашинобудівного гіганта ХЕМЗу, керуючись напрочуд далекоглядними планами. У такий спосіб він прагне підпорядкувати собі ключові підприємства стратегічної для України галузі. А чим може завершитись монополізація вітчизняного енергомашинобудування іноземними компаніями, передбачити неважко. Один із таких ризиків півроку тому озвучив Віктор Ющенко, припустивши, що у разі повного переходу підприємств цієї галузі до рук російських підприємців, наші електро–, тепло– і атомні станції можуть роками стояти в черзі по нові турбіни, оскільки російський ринок зацікавлений в аналогічній продукції. Але це у кращому випадку. Гірший варіант теж ніхто не виключає. Це виведення успішних харківських гігантів із міжнародного ринку в інтересах російських аналогічних підприємств через процедуру банкрутства. Або, скажімо, жорсткий ціновий диктат, за якого продукція, виготовлена на нашій території і нашими ж фахівцями, буде вітчизняним замовникам просто не по кишені. За словами Валентини Семенюк–Самсоненко, лише 53 відсотки приватизованих в Україні підприємств залишаються на сьогодні працюючими. Решта — «лежать, тобто люди викинуті на вулицю».

Схеми, за якими «Електроважмаш» можуть передати до приватних рук, фахівці озвучували вже не раз. За однією з них пан Григоришин, наприклад, вкладає у розвиток заводу чималеньку суму, але одразу після цього гігант починає працювати вкрай погано і не може повернути велику позику. Ось тоді його й відберуть за борги. Виробництво, можливо, й не закриється остаточно, але вже належатиме тій фінансово–промисловій групі, яка вклала у його «розвиток» гроші.