Людина зі списку

04.11.2008
Людина зі списку

Якщо аналізувати медіа періоду виборів останніх часів, то неминуче зауважиш: один із найбільш уживаних виразів — «кіт у мішку». Таким став формат перегонів: ми обираємо за списком, а в списку — «сюрпри–и–из»! І чим більше депутати дбають не про інтереси держави та народу, якими, як ковдрою, вони незмінно прикриваються, а про те, як із влади зробити схованку для тих, хто вже перед народом завинив, та сходинку для тих, хто хоче грішити й далі, тим несподіванішими стають для нас склади рад. І тим гірше ті ради працюють.

Утім варто бодай спробувати розв’язати оті партійні мішки й зазирнути: які ж «коти» там сидять? І зробити це можна. Хоча б на прикладах тих, хто вже отримав владу і тепер мріє про більшу. Вони вже — на виду. І можна зауважувати особливості їх кар’єри, бізнесу, вчинків — і робити висновки. Можна вивчити документи, які супроводжують діяльність владців. А у них, якщо зазирнути, так багато написано...

 

А хто в домі господар?!

В’ячеслав Шапошнік, голова обласної ради та лідер БЮТу Сумщини — з підприємців. Але зовсім не з тих, хто примкнув до партійних списків винятково через солідний внесок до партійної каси. Він багато років доводив свою громадянську активність, очолюючи місцевий осередок «Яблука», що, віддамо належне, активно виступав проти зловживань тодішнього голови обладміністрації Володимира Щербаня. Згодом став активним БЮТівцем, і на парламентських виборах очолив обласний виборчий штаб партії.

Зі зростанням лідерства стало помітним і зростання «керівних проявів». Така собі зневага до «нижче сидячих», намагання довести «хто тут головний». Тобто школа комсомолу, яку В’ячеслав Шапошнік закінчив свого часу в Москві, дала йому більше задатків менеджменту, аніж комунікацій. У сенсі спілкування він завжди програвав тодішньому голові партійної організації, згодом — народному депутату Іванові Сідельнику. Можливо, останньому допомогла практика компартійної роботи. Оскільки більшість активного нині старшого покоління родом звідти — із комсомолу та компартії, то, власне, це не привід для осуду. Проблема в іншому — як хто користується здобутим багажем.

В’ячеслав Шапошнік, обійнявши посаду голови облради, у когось викликав явну прихильність, у когось — навпаки. Але згодом стало зрозумілим, що навіть однопартійці не завжди схвалюють його. Порівняно із Сідельником, який намагався будувати подобу демократичних стосунків, Шапошнік прагнув домінувати. Втім невдоволення місцевих однопартійців було, кажуть, швидко подолано однопартійцями немісцевими. Чому, певно, були причини.

Отож очоливши представницький орган області, В’ячеслав Шапошнік, здавалося, чи не найбільше перейнявся тим, аби довести, хто в домі господар. Саме з його приходом почалося гостре протистояння ради та адміністрації. Особливо дошкульним для пана голови ради був період, коли виконавчу владу області очолив Павло Качур. Ну важко було виглядати авторитетом на тлі політика та адміністратора, вищого на кілька голів! Попри всі намагання. Але ж яку втіху мав пан В’ячеслав, коли однією з версій усунення Качура назвали його конфлікт із обласною радою (читай — Шапошніком).

Не всі колишні соратники з виборчої боротьби оцінили і кадрові підходи очільника ради.

А київські журналісти, які працювали на виборах 2004 року і об’їздили Сумщину, добре запам’ятали «гарячий» прийом у Тростянці. Там відбувалися відверті порушення закону. Наприклад, бюлетені, перед тим, як потрапити до окружної комісії, завозили «для перевірки» до районної адміністрації. Саме у Тростянці було найбільше побиттів спостерігачів і вільно почувалися найманці, які приїхали на Сумщину «коригувати» вибори. «Кришував» те беззаконня тодішній голова райадміністрації Микола Березін. Він благословив і рішення не пустити журналістів до приміщення адміністрації. От не пустити — і все. Сам Микола Березін від того не постраждав — нині він депутат обласної ради. Та що й казати: правоохоронні органи тоді багатьом багато чого пробачили, самі були у густому пушку. Але сумчани ті події пам’ятають. І дивуються, як сьогодні великий демократ БЮТівець Шапошнік призначив пана Березіна керувати апаратом ради.

Звісно, можна казати (як люблять це робити на всіх депутатських рівнях), що про партійну приналежність не треба згадувати, коли йдеться про інтереси громади, що тут усе має визначати професійність. Але, схоже, визначає все не лише вона.

Сам собі режисер

Політика з означенням «українська» на сьогодні має значні особливості. Приклад? Депутатам та держслужбовцям начебто не можна мати власний бізнес. А у нас добрі молодці йдуть у депутати саме для того, щоб власний бізнес розвивати. У цивілізованому світі бояться, аби їх не впіймали за корупційну рученьку. А у нас корупційні контакти — «традиційні стосунки між діловими людьми». Наші політики стають такими «самими собі режисерами: якщо щось зрежисують у державі (області, місті...), то саме так, аби з отого «щось» було добре собі.

...На одному з сумських каналів повторюється реклама, що пропонує придбати житло у новобудові на вулиці Черепіна, 60. Картинка дому така мила!.. Втім мешканці навколишніх будинків стверджують, що не завжди варто вірити тому, що бачиш.

Сучасна історія цього дому почалася 2002 року, коли приватне комерційне підприємство «Антей» придбало дві недобудови. За вказаною адресою — незавершений дитячий садок, а ще недобудоване житло неподалік. Загальною вартістю — 43 тисячі гривень.

Тут наша розповідь неминуче розділиться на дві історії: першої та другої недобудов.

Отже, право власності на другу (житлову) недоспоруду у 2007 році перейшло ТОВ «Маркетинг–центр ЛТД». А згодом об’єкт було продано одній із будівельних фірм міста. За ціною, що «трохи» відрізняється від ціни покупки, — два мільйони гривень. Причому, згідно з документами, ТОВ офіційно отримало лише 600 тисяч. Решту комерційна структура отримувала готівкою, будматеріалами тощо — без належного оформлення та оприбуткування.

Власне, про другий будинок ніби й усе. Окрім того, що ті будматеріали, якими розраховувалися з ТОВ, йшли зокрема й на спорудження дому № 60. І все оте будівництво, за висновками податківців, «відповідає критерію сумнівності».

Тепер повертаємося до недобудови–дитсадка. За названою адресою дитячий заклад мав розміщуватися згідно з генеральним планом розвитку Сум. Але новому власнику вдається, застосувавши ряд процедур, цільове призначення будови змінити. Тепер замість дитсадка мав вирости житловий будинок із відповідною ринковою вартістю за кожен квадратний метр. Погодьтеся, це більш вигідно, ніж якийсь дитсадок.

Утім житло побудувалося не відразу. Недобудова стояла кілька років, поки навколо неї не почався рух. Щоправда, не будівельний, а фінансовий. І тут доведеться трішки вдатися до арифметики.

Засновник фірми «Антей» вносить у статутний фонд підприємства 931 тисячу гривень готівкою. У той же час підприємство отримує кредит у Сумській філії ВАТ «МКБ» на суму 1,2 мільйона гривень. Перераховує «Антею» кошти і ТОВ «Маркетинг–центр ЛТД», згідно з договором про дольову участь у будівництві, — понад 703 тисячі гривень. Врешті зібрані кошти — 2 мільйони 268 тисяч 279 гривень — перераховують генеральному підряднику, ТОВ «Прима–Сумбуд». А той розділяє цю суму і в свою чергу перераховує двом субпідрядникам: ПФ «Ікар» та ТОВ «Світанок». Дія досить дивна з огляду на те, що обидва субпідрядники на той момент уже були фактично банкротами. Відповідно, жодних будівельних робіт здійснювати й не починали. Отже, гроші пропали? Але ж «пробі!» ніхто не кричав і претензії нікому не пред’являлися. Отже, гроші не пропали?

Уся ця арифметика, певно, мала б зацікавити правоохоронні органи. Чомусь не зацікавила. Може, тому, що засновником та власником «Антея» був уже знайомий нам В’ячеслав Шапошнік, а засновниками ТОВ «Маркетинг–центр ЛТД» — він же та його дружина Ірина. Остання за сумісництвом — ще й керівник даного ТОВ, депутат Сумської міської ради і не просто депутат, а й заступник голови земельної комісії. Після цього повідомлення читача вже не повинен здивувати той факт, що право власності на об’єкт за адресою Черепіна, 60 перейшло саме ТОВ. А в жовтні 2007 року земельна ділянка розміром 1,27 гектара за тією ж адресою передана в оренду товариству.

Зрештою, будувати почали. В’ячеслав Шапошнік уже очолив обласну раду. Політична програма–мінімум була, так би мовити, виконана, настала черга виконувати й бізнес–програму.

Але спокійним будівництво не склалося. У листопаді минулого року лист із великою кількістю підписів надсилається до прокуратури області, Юлії Тимошенко — як партійному лідеру Шапошніка та голові обл­адміністрації Павлу Качуру. Мешканці дванадцятого мікрорайону обурювалися порядками на будівництві: за тривалий час робіт майданчик не обгороджений, дороги розбиті, каналізаційні колодязі відкриті й забиті сміттям, у прилеглих будинках постійно відсутня гаряча вода... «Житловий будинок будується з уже використовуваних матеріалів невідомого походження й інакше, ніж «халабуда», його мешканці нашого мікрорайону не називають. Цегла, яка використовується для зведення стін будинку, має специфічний хімічний запах...» Так, так, це про отой будинок, мила картинка якого зараз присутня в рекламі.

Інспекція державного архітектурно–будівельного контролю у Сумській області у березні цього року перевіряє будівництво. Начальник управління В’ячеслав Руденко робить письмовий висновок: виявлено застосування будівельних матеріалів, що вже знаходилися у використанні; надані ксерокопії сертифікатів на будівельні матеріали не відповідають фактично застосованим; величина опори плит перекриття на зовнішні стіни занадто велика; через відсутність водовідведення з даху стіни руйнуються, виникли вертикальні тріщини; змішана конструктивна схема будівлі з застосуванням цегли і стінових панелей недопустима... Висновок: «Будівництво ведеться з порушенням будівельних норм і не може бути пред’явлене для прийняття в експлуатацію без усунення вищезазначених зауважень».

Як твердять фахівці, усунути заявлені зауваження можна було, лише розібравши будову і склавши її по–новому. Подібні роботи зафіксовані не були. Але вже у липні будинок прийнятий держкомісією, серед членів якої поставив, зокрема, підпис і згаданий В’ячеслав Руденко. Що ж, певно, недоліки якимось чином все ж зникли...

На закінчення розповіді про цікавий будинок ще невеличка деталь.

Поки квартири ще тільки продаються, офісні приміщення вже діють. Наприклад, згідно з договором, понад дев’яносто метрів площі орендує комунальна установа «Сумський обласний центр відпочинку, оздоровлення та туризму». Ціна цілком прийнятна, порівняно невисока — 5540 гривень — без комуналки, охорони тощо. Комунальна установа утворена недавно, 22 лютого цього року, і належить Сумській облраді. Орендодавцем же значиться донька голови обласної ради. Вона, щоправда, ще першокурсниця Інституту прокуратури Харківської юридичної академії імені Ярослава Мудрого, але, бач, як уміло долучається до бізнесу...

* * *

Ось такі собі незначні епізоди із життя політиків української доби. На жаль, часто громадські організації, від яких можна було б сподіватися контролю за діяльністю владних осіб, замість конкретики, займаються «осудом взагалі». Та й правоохоронні органи так само часто «взагалі» борються із корупцією та зловживаннями.

Але ж прийдуть якісь нові вибори, і всім нам доведеться не взагалі, а цілком конкретно знов довіряти комусь свою долю. То чи не варто поговорити більш предметно про тих, хто режисує наше життя?

Отож — продовжимо?

Іван ПЕЛЕХІВСЬКИЙ