Минулого тижня екс-майор Державної служби охорони Микола Мельниченко перебував у Берліні. Власник найціннішої аудіотеки любить робити такі наскоки з Америки в Західну Європу, аби «перетнутися» з Президентом Кучмою. Ось і цього разу Микола мав нічліг в апартаментах готелю «Хілтон» на Моренштрассе, 30 — саме там, де знімав один із найдорожчих номерів наш дорогий Леонід Данилович. Символізм був, а от зустрічі в фойє чи коридорах за час спільного проживання під одним дахом Президента та його опального охоронця не трапилося. Утім Микола картинно подефілював на очах у високопоставлених представників української офіційної делегації, навіть про щось поговорив із міністром транспорту Кірпою та ледь не зчепився з помічником Президента Льовочкіним: той назвав Мельниченка «зрадником», а Микола його — «прислужником кривавого режиму».
Після того, як Кучма завершив українсько-німецькі консультації зі Шредером і відбув до Києва, здав ключ від кімнати в «Хілтоні» й Мельниченко. Хорошого потроху, та й задорого.
До того часу екс-охоронець встиг зробити майже звичний для своїх європейських візитів набір справ: виступив з інтерв'ю в російській редакції радіо «Німецька хвиля», там же, на «Дойче велле», взяв участь у «круглому столі» на українську тематику, ще раз розповів про повороти «касетного скандалу» і для фільму, який має вийти в ефір на центральному німецькому каналі вже у вівторок. Виходить така собі спроба інформаційної нейтралізації тієї «локшини», яку возить на Захід Кучма. Ну й правовий аспект: як говорить сам Микола, «пришвидшую початок юридичного розбирання у справі української владної банди».
Інтерв'ю Мельниченка для трьох українських журналістів («УМ», «Української правди» та Української служби Бі-Бі-Сі) відбулося в одному з холів «Німецької хвилі». Екс-майор виглядав хоч і дещо замороченим попередніми ефірами та «грою на публіку», але таким самим молодим, підтягнутим та свіжим, як на відомих фотографіях у почті Кучми «до скандалу». Проста матер'яна синя куртка, бувалий у бувальцях коричневий костюм, краватка, тека з документами-аргументами все про те саме.
Микола фактично не «шифрується», хоча, скажімо, фотографується неохоче. В Німеччині його опікує старий знайомий, який займався в Україні політикою ще з початку 1990-х, основний бізнес має в Чехії та Німеччині і, за його словами, допомагав Мельниченкові виїхати в 2000 році з України до Чехії, а затим і за океан. «Старші друзі», до речі, обізнані на всіх тонкощах нашої політики і симпатизують Вікторові Ющенку. У суперсучасному БМВ, в якому вони возять Миколу, — потовщені (кажуть, куленепробивні) стекла. Запрограмований комп'ютер на передній панелі «малює» і жіночим голосом німецькою мовою розповідає, куди треба їхати та повертати вулицями Берліна. У машині звучать українські пісні — як Оксани Білозір про любов до рідної землі, так і «Братів Гадюкіних» — «Бай, бай, мила, гудбай, бай-бай, мила, прощай. АвтобУсом до ЛондОну, літаком до Вашингтона — бай-бай, мене забувай».
Україну не забуває ніхто з них. З інтернету можна дізнатися про все. Микола Мельниченко, до речі, є постійним читачем «УМ» — при знайомстві з автором цих рядків він згадав деякі з останніх публікацій нашої газети, зокрема ті, що стосувалися його скромної особи. «Вас ще не закрили?» — запитує жартома. Коли я кажу, що нас — ні, а от «Сільські вісті» закривають, екс-майор-спецслужбіст висловлює переконання, що «єврейська» тема у «СВ» — це майстерна провокація, зрежисований план, на який невідомо навіщо повелися соціалісти.
Iз його відповідей на питання видно, що Мельниченко дещо втомився і розчарувався: «касетний скандал» загруз на мертвій точці в Україні, не має ця справа юридичного ходу до суду і в США. Микола критикує за бездіяльність і тимчасову слідчу комісію Григорія Омельченка, відчувається і його роздратування діями опозиції загалом: Мельниченко кілька разів наголошує на неправомірності угодовства з Кучмою, надання якихось юридичних гарантій злочинцям.
А ще екс-майор, схоже, трохи «ревнує» почату ним справу до генерала розвідки Валерія Кравченка, який «підірвав» свою «бомбу» «Берлін-гейту» якраз у переддень візиту до столиці Німеччини Леоніда Кучми. З одного боку, Мельниченко в розмовах із журналістами ніби підтримує демократичну риторику «есбеушника», який прозрів і відмовився виконувати злочинні накази начальства. А з іншого — вже підвечір, в останній розмові з журналістом «УМ», сказав, що «про генерала Кравченка вже через тиждень забудуть», а ті шифровки з центру, які пан Валерій хоче передати в комітет Верховної Ради та Генпрокуратуру, не мають жодної юридичної ваги. Хоча Микола й не погоджується з припущенням, ніби Кравченка створили, аби затьмарити Мельниченка.
За однією з версій Миколи, вчинок Валерія Кравченка був потрібен лідерам української опозиції, і вони його підтримуватимуть. За іншою — він перейшов під «ковпак» німецької спецслужби БНД і, оскільки не має на руках нічого серйозного, змушений буде здати всю агентуру в Німеччині, аби тут залишитися і мати підтримку Берліна. До речі, за деякими даними, Мельниченко насправді прагнув зустрітися з Кравченком, але той не пішов назустріч.
Утім є різні оцінки «Мельниченка-2» з вуст Мельниченка справжнього. А інтерв'ю ми почали все ж із традиційної теми.
— Миколо, які свіжі новини ви привезли з Америки?
— Можу повідомити, що Олександр Єльяшкевич офіційно звернувся через одного з депутатів до Генерального прокурора, аби той порушив кримінальну справу за фактом нападу на нього та побиття (у 2000 році, коли екс-депутата Єльяшкевича жорстоко побили біля тодішнього готелю «Москва» в Києві. — Авт.). Це звинувачення базується на фактах, які є в розпорядженні Єльяшкевича і мали б спричинити порушення кримінальної справи, в тому числі й проти Григорія Суркіса.
— Що це за факти? «Плівки Мельниченка»?(Йдеться про аудіозапис розмови в президентському кабінеті, в якому Кучма ставить завдання побити опозиційно налаштованого нардепа. — Авт.)
— ...Це факти, які потребують перевірки Генеральною прокуратурою причетності Григорія Суркіса до замаху на Олександра Єльяшкевича.
— Єльяшкевич просив вас повідомити цю новину в Берліні?
— Ні, не просив. Він уже більше двох тижнів тому передав цю заяву через одного з представників «Нашої України», і той або вже дав їй хід, або передасть цей документ до Генпрокуратури після появи відповідної згадки про його місію у ЗМІ. Так, завдяки вам можна буде заодно й перевірити цю людину.
— Саме в ці дні в Україні й Німеччині розгорівся скандал, пов'язаний із демаршем генерала української розвідки Валерія Кравченка, який працював у посольстві в Берліні. Чи не надходила від нього пропозиція зустрітися, поговорити під час вашого перебування у столиці Німеччини? Адже у вас схожі «історії»?
— У нас ще немає тих юридичних процесів, за якими нам потрібно було б співпрацювати з паном Кравченком. Коли вони будуть, і потрібно буде, щоб генерал Кравченко дав офіційні свідчення, можливо, необхідність зустрічі виникне.
— А кому — свідчення?
— У суді. І суді не українському. Тому що на українську прокуратуру, на українські суди надії немає — давати їм свідчення було б смішно.
— А у вас особисто під час перебування в Німеччині не виникло бажання поспілкуватися з Валерієм Кравченком?
— Я сьогодні (у п'ятницю. — Авт.) у Берліні, і якщо таке бажання виникло б і в нього, ми могли б обговорити деякі питання і проблеми. Але я розумію його становище сьогодні. В нього важке становище, і створювати Кравченкові додаткові проблеми я не хочу.
— Як ви ставитеся до визначення щодо вас із вуст Кравченка, яке нам переповів журналіст «Німецької хвилі» Микита Жолквер: мовляв, у розмові з ним Валерій Кравченко сказав, що не хоче бути «Мельниченком-2», адже ви таки вчинили протиправні дії, а він ні? Як вам узагалі паралель Мельниченко — Кравченко?
— Я не хочу цього коментувати. Тут уже звучать деякі думки, нібито Кравченка «створили», аби прибрати «зі сцени» Мельниченка і скомпрометувати подібні вчинки співробітників спецслужб, але я переконаний, що це не так.
— Перебуваючи в Німеччині, чи відчули ви якусь підтримку у вашій справі — чи то на словах, чи навіть на ділі?
— Що таке Німеччина, що таке Америка, а що таке Україна! Як Україна — не лише Кучма, так і Німеччина представлена різними політичними групами. Я роблю тут те, що можу зробити, і мета мого перебування в Берліні — через засоби масової інформації, через політичну еліту вплинути на керівництво Німеччини, аби воно схилилося до позитивних рішень щодо України як держави, а не України як Кучми.
— Яка доля вашої «аудіотеки» — записів, зроблених у кабінеті Президента Кучми? Невдовзі в Україні почнеться виборча кампанія, тож чи можна очікувати оприлюднення нових розмов?
— А навіщо? Кому саме це буде потрібно?
Я вам скажу так: на превеликий жаль, усе це вдалося перетворити на гру, в якій кожен думає, ніби може обіграти, перехитрити свого партнера. Я не хочу це (свої записи. — Авт.) перетворювати на якийсь «піар», на елемент чиєїсь виборчої кампанії. Я проти такої «видачі плівок». Я з самого початку наголошував, що їх потрібно розглядати в контексті конкретних злочинів і приймати юридичні рішення. Я наполягав на тому, аби створена для цього в Україні комісія виважено, адекватно ставилася до цих фактів і працювала, а не поводилася так, як ми зараз бачимо.
— Ви бачите пасивність з боку тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, яку очолює Григорій Омельченко, так?
— Омельченко свого часу виконав свої функції, але він може ще набагато більше зробити. Одне з моїх головних питань до цiєї комісії — чому вона зараз не працює?
— Коли відбулася ваша остання зустріч чи останній контакт із Григорієм Омельченком або іншими представникам цієї слідчої комісії ВР?
— Дуже й дуже давно.
— Як ви поясните таку пасивність комісії?..
— А як пояснити загальну пасивність української опозиції в розслідуванні злочинів, учинених не «владою» чи «режимом», а конкретними особами з цієї влади? Замість загальної риторики слід притягувати до відповідальності конкретних осіб — Кучму, Литвина, Кравченка, Деркача та інших.
— Але ж опозиціонери не мають належного впливу на правоохоронні органи, де ці справи обов'язково гальмуються...
— Ви мені краще скажіть, чому вони (опозиціонери в Україні. — Авт.) заявляють про надання гарантій Кучмі після завершення його президентського терміну?
— Хто таке каже?
— Хто? Та візьміть он хоча б «Файненшл таймс» і почитайте заяву Юлії Володимирівни (Тимошенко. — Авт.), яка пропонує від імені опозиції надати гарантії!
— Мабуть, з точки зору опозиції, це спростить їхнє завдання прийти до влади і вже тоді змінити ситуацію на краще.
— Я реаліст і дивлюся на факти. З точки зору юриспруденції, політики не мають права давати гарантії Кучмі. Адже ті факти, які в мене є в записах, свідчать, що Кучма та його оточення скоїли тяжкі злочини, які не мають строку давності, немає за це прощення. Навіть якщо давати ці гарантії «заради майбутнього України». Хто такі опозиціонери, щоб гарантувати Кучмі безхмарне майбутнє, заплющуючи очі на злочини, які він учинив? Чи запитали вони у Лесі Гонгадзе: мати Георгія дає вбивцям гарантії недоторканності? Юлія Володимирівна могла б зобов'язатися перед Кучмою та його оточенням не притягувати їх до відповідальності за ті злочини, які вони скоїли проти Юлії Володимирівни. А стосовно інших людей ані Тимошенко, ані Мороз чи Ющенко не мають права так робити. Причому права як юридичного, так і морального.
— Тоді який ви бачите вихід із цієї ситуації, якщо розслідування заблоковане з усіх боків?
— Юридичний процес.
— Хто його може почати в Україні?
— На сьогоднішній день юридичні процеси можуть відбуватися на Заході. В Україні, на жаль, сподіватися на це не випадає. Маємо приклад із суддею (Київського апеляційного суду. — Авт.) Василенком, який прийняв рішення відкрити кримінальну справу проти Кучми. Яка його доля, ви бачите. Ті люди, які звернулися до судді Василенка з відповідним поданням (група народних депутатів від опозиції. — Авт.), від нього відвернулися. Невже ви думаєте, що тепер хтось із суддів, маючи перед очима приклад Василенка, буде відстоювати в принципових справах передусім закон України? Я маю щодо цього великі сумніви.
— Чи не є така пасивна поведінка опозиціонерів відповіддю на те, що ви не даєте їм використовувати ваші записи?
— Ще раз наголошу: я проти того, щоб мої записи використовували для шантажу, для досягнення будь-яких політичних цілей. Записи мають бути аргументами лише в юридичних процесах, і крапку має ставити суд. Але не вони — банда — повинні розслідувати ці факти, а їх, їхні діяння, мають розслідувати. За слідство має взятися майбутня українська влада.
— Миколо, а чи можлива передача на експертизу тих фрагментів ваших «плівок», які є в розпорядженні Олександра Жира, голови тимчасової слідчої комісії у Верховній Раді попереднього скликання?
— Мої матеріали було передано, наголошу, не приватним особам, а в комісії Верховної Ради України. На той час комісію очолював Олександр Жир. Юридично передавати матеріали повинна комісія, і її нинішній голова Григорій Омельченко знає механізм. Якщо ж хтось зробить це кулуарно, під килимом, ні про яку юридичну достовірність експертизи йтися не може. Хіба що хтось матиме політичну вигоду. Це буде на совісті «передавачів».
— Миколо, а як ви оціните недавнє рішення уряду витратити частину грошей, які вивільнилися в бюджеті наприкінці року (850 тисяч), на ще одну експетизу ваших записів?
— Давайте я вам зачитаю витяг із документа, який «випадково» потрапив до мене. (Дістав з теки кілька аркушів із бланками. — Авт.). Це висновки експертизи, які були зроблені ще 9 січня 2001 року (на початку т. зв. «касетного скандалу». — Авт.). Згідно з цими висновками, зачитую, «у розпорядженні слідства є тільки копії аудіозаписів, зроблених у цифровому форматі, а по копіях не можна судити про зміни або монтаж оригіналу, що ставить їх у розряд об'єктів, достовірність інформації яких встановити експертними методами неможливо. У зв'язку з цим Генеральна прокуратура України 6.09.2002 року звернулася до Департаменту юстиції США з клопотанням про допит Мельниченка як свідка з 92 запитаннями, а також вилучення в нього записів та обладнання для проведення незалежної фоноскопічної експертизи за участю зарубіжних експертів. Зазначене клопотання не виконано, і Генеральна прокуратура України до цього часу не має оригіналів аудіозаписів Мельниченка».
Наголошу на факті: експертиза була проведена 9 січня 2001 року, зроблено висновок: «Ми не можемо сказати, правда це чи ні». Але на підставі цієї експертизи Генпрокуратура відмовляє в порушенні кримінальної справи проти Президента України Кучми, глави Адміністрації Президента Литвина та міністра внутрішніх справ Кравченка за відсутністю злочину. Відмова ця датована 3 січня 2001 року. А експертизу зробили 9 січня! Далі: на підставі цієї ж експертизи проти Мельниченка порушують кримінальну справу 4 січня 2001 року. Де логіка? Лист підписано заступником Генпрокурора Шокіним. Якщо в них немає того, що вони просили («плівок» Мельниченка. — Авт.), про яку додаткову експертизу в Україні може йтися?
— А ви все ж могли б надати їм записи для експертизи?
— Давайте розділимо це питання. Є учасники процесу: позивачі, обвинувачені й суддя. Я спілкувався з позивачами — Мирославою Гонгадзе та Олександром Єльяшкевичем (дружиною вбитого Гії Гонгадзе та побитим народним депутатом, які отримали політичний притулок у США. — Авт.). Вони кажуть, що їм ще одна експертиза не потрібна. Якщо вони або ще Леся Гонгадзе, попросять мене надати записи, ми будемо про це говорити. А кому й навіщо потрібна експертиза в Україні? Чому я повинен віддавати речові докази в руки злочинців? З якою метою? Заради їх знищення? Це ж ключові докази, на підставі яких можна довести до логічного завершення судові процеси.
— Тобто якщо ще одна експертиза, зініційована наприкінці 2003 року, буде проводитися не на оригіналах, а на копіях, вона завершиться з тим самим результатом, що й три роки тому?
— Результат вам уже відомий: проти одного кримінальну справу порушують, проти інших — відмовляють. Але давайте повернемося до постанови Верховної Ради України від 10 січня 2002 року (показує документ, підписаний Головою ВР Іваном Плющем. — Авт.), де чітко вказано, як і де слід проводити експертизу. Будь ласка: чому не виконується ця постанова ВР?
«Заслухавши інформацію тимчасової слідчої комісії, Верховна Рада України постановляє:
1. Вважати за необхідне виконати в першому кварталі 2002 року вимоги резолюції ПАРЄ від 27 вересня 2001 року щодо дотримання обов'язків та зобов'язань України. Зокрема, прискорити і завершити розслідування зникнення та вбивства Георгія Гонгадзе або розпочати в разі потреби нове незалежне розслідування справи за допомогою міжнародних експертів. Розпочати спеціальне розслідування справи щодо побиття народного депутата України Олександра Єльяшкевича, заступника голови Комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності.
2. Передбачити в Державному бюджеті України на 2002 рік (постанова № 2905-14) 500 тис. грн. для проведення експертами, яких визначить Рада Європи, експертиз «таращанського тіла» та розмов у кабінеті Президента України стосовно Г. Гонгадзе, О. Єльяшкевича та О. Подольського».
Ще раз запитаю: чому не виконується ця постанова Верховної Ради? А зараз Генпрокуратура нібито хоче сама щось робити, аби довести комусь, що мої записи — монтаж.
— А чи відчули ви якісь зміни до вашої справи з приходом нового керівництва Генпрокуратури?
— Я вам скажу так: Кучма поміняв лояльну людину в особі Піскуна на Васильєва, який ще більш особисто відданий цій банді. Тому не потрібно мати якихось ілюзій після подібних кадрових перестановок. У СБУ був Деркач, а зараз — ще більший цинік Смешко. Коли я казав, що отримав від міністерства юстиції США інформацію про те, що від Смешка виходить загроза щодо мене, цьому мало хто повірив. А зараз ми маємо приклад генерала Кравченка, який каже, що Смешко наказував стежити за опозицією, а тепер відкликає з посади. Це все підтверджується. Тому весь обслуговуючий персонал цієї банди — і Генпрокуратура, і СБУ, і міліція, і податкова — виконує одне головне завдання: збереження банди. Тому ні про яке об'єктивне розслідування цієї справи в Україні не може бути й мови.
— Але ж з'ясовується, що почати розслідування на Заході неможливо через відсутність юрисдикції.
— Можливість розпочати відповідні судові процеси поза територією України є реальною. Так, є деякі тимчасові перешкоди, які заважають зробити це вже сьогодні. Але вони минуть.
— Миколо, а як ви прокоментуєте розмови про те, що в Мельниченка плівок немає взагалі, тому він і не може ані видати якихось нових фрагментів, ані надати записи для експертизи?
— Це елементарний шантаж, щоб я якимось чином виправдовувався, можливо, вдавався до помилкових кроків... Не хвилюйтеся — «плівки» є. При бажанні можна було б «прокрутити» вам цю «музику» й сьогодні, в Берліні...
Я вже надав міністерству юстиції США відповідні записи, було проведено необхідні експертизи... Є офіційний лист передачі, все зафіксовано. А нашій банді відкрита й прозора експетиза просто непотрібна, бо влада за умов відкритості про-гра-є.
— Чи закінчився чимось процес, який почався ще позаминулого року, коли до мін'юсту США через адвоката Хортона було передано ваші записи, в тому числі й у «справі Гонгадзе»?
— У розпорядженні Мирослави Гонгадзе є офіційна відповідь міністерства юстиції США. Коментувати її може Мирослава, яка виступала з відповідним поданням щодо експертизи. Я не хотів би про це розповідати зі своєї точки зору.
— І все ж існують сумніви, чи є на руках у вас записи. Адже в перший рік після початку «касетного скандалу» оприлюднення фрагментів відбувалося постійно, у великих обсягах, а зараз — припинилося.
— Ще раз підкреслю, що я проти використання записів у політичній кон'юнктурі. Як ви пригадуєте, останні ж фрагменти було використано якраз не для розкриття злочинів, а в міжособистісних іграх. У цих іграх ні я, ні Григорій Омельченко не захотіли брати участі.
Кому треба, той знає: потрібно ще виконати величезну роботу iз записами, провести шумоочищення...
— Ви зараз цим займаєтеся, чи «плівки» лежать «мертвим тягарем»?
— На сьогоднішній день процес шумоочищення і транскрибування (розшифровки в письмовому вигляді. — Авт.) просувається не такими темпами, як хотілося б...
— Над якими фрагментами ви працюєте зараз?
— Над тими, що зможуть показати механізм фальсифікації президентських виборів 1999 року — хто був утягнутий, яким чином відбувалися порушення закону, роль Центральної виборчої комісії, представників Президента в регіонах, тих чи інших олігархів. Це все треба показати перед новими виборами.
Мені, до речі, дуже прикро, що представники опозиції у ВР проголосували за Ківалова при обранні нового складу ЦВК. Адже це та людина, яка організувала цькування судді Василенка, була ініціатором законопроекту про гарантії Кучмі... Чому опозиція його підтримала?
— Тому що більшість у ВР і сама обрала б потрібний їй склад Центрвиборчкому, а так «Наша Україна» та СПУ отримали два місця. Чи це, на ваш погляд, також приклад політичної «торгівлі», до якої вдаватися не слід?
— Торгуються хлопці з Кучмою, даремно торгуються...
— Останньою новиною в Україні стосовно вас було повідомлення про те, що ви з Єльяшкевичем маєте намір звернутися з листом до глав представництв західних держав в Україні, аби розповісти про суть «режиму Кучми» на підставі аудіозаписів, які свідчать про фальсифікації президентських виборів 1999 року та всеукраїнського референдуму-2000...
— Ми вже звернулися до дипломатів. Чому звернулися? Бо ситуація в Україні не така страшна, як може вам здаватися. І не така проста, як комусь здається. Вона динамічно розвивається. Кучма і його оточення дивляться на реакцію Заходу. Ви подивіться, як реагували Кучма й Литвин на останню резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи — вони дійсно перелякалися, почали «нівелювати», зустрічатися з послами, говорити, нібито в нас усе гаразд.
Ми діяли відповідним чином. Дипломати роблять висновок на підставі фактів, і ми готові надати не лише записи, а й конкретні факти. Як вам відомо, Олександр Єльяшкевич свого часу очолював комісію Верховної Ради з контролю за проведенням президентських виборів, і він має що сказати.
— Миколо, нещодавно стало відомо, що слухання в Європейському суді справи про зняття вас із виборів-2002 (зі списку Соцпартії) має відбутися вже влітку. Як ви оцінюєте перспективи цього процесу? І чи готові ви повернутися в Україну, маючи депутатську недоторканність?
— Навіть якщо буде позитивне для мене рішення Європейського суду, то дуже мало шансів, що цей склад Центральної виборчої комісії з її Ківаловим зареєструє мене як народного депутата. Навіть якщо хтось із соціалістів поступиться мені місцем. Ілюзій щодо цього немає. Потрібно спочатку прибрати банду, на цьому потрібно зосередити основні зусилля, а вже потім вирішувати інші питання. Для мене непринципово, чи буду я депутатом.
— І все ж, гіпотетично, ви хотіли б бути членом парламенту й мати відповідний імунітет? Чи боїтеся повертатися в Україну навіть із недоторканністю?
— Та не боюся я. Ані як депутат, ані як недепутат. Я буду там, де більше потрібно бути для юридичного просування тієї справи, за яку я взявся.
— Миколо, а як вам зараз узагалі живеться в Америці? Як із забезпеченням?..
— Gut. Дякую.
Автор дякує Міжнародному фонду «Відродження» за підтримку відрядження до Берліна.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
