Більше, ніж актор

Минулої п’ятниці на 84–му році життя помер славетний американський актор, режисер та продюсер Пол Ньюмен. Він програв боротьбу з раком легенів.

Пол Ньюмен народився 26 січня 1925 року в місті Клівленд у родині єврея, власника магазину спорттоварів, та католички угорського походження. В роки Другої світової війни служив радистом американських ВПС на Тихому океані. Після демобілізації вивчав економіку в Кеньйонському коледжі в штаті Огайо. Економістом так і не став, бо в студентські роки захопився театром та акторством. Продовжив навчання в Йельській школі драматичних мистецтв та славетній «Акторській студії» у Нью–Йорку, більшість випускників якої надалі ставали зірками американського кіно та театру. Перший успіх мав у бродвейській постановці вистави «Пікнік» (1953), завдяки якому підписав контракт з Голлівудом — зі студією «Уорнер Бразерс».

Хоча його екранний дебют в кіноепосі «Срібна чаша» (1955) виявився повним провалом, подальша кар’єра актора розвивалася стрімкими темпами. Він створив яскравий портрет боксера Рокі Граційно в біографічній стрічці режисера Роберта Вайса «Хтось нагорі любить мене» (1956) та героя Дикого Заходу Біллі–Кіда в іншій біографічній стрічці режисера Артура Пенна — «Зброя для шульги» (1958). Ньюмена було визнано кращим актором на Каннському кінофестивалі за роль у фільмі Мартіна Рітта «Довге спекотне літо» (1958) та номіновано на «Оскара» за роль у екранній версії популярної вистави «Кішка на розпеченому бляшаному даху» (1958), в якій його партнеркою була інша зірка американського та світового кіно — Елізабет Тейлор.

Успіху Ньюмена сприяв не лише талант, а й прекрасні фізичні дані: високий зріст, атлетична статура, класичні риси обличчя, виразні блакитні очі. До цього варто додати інтелігентність при виборі ролей та прекрасне почуття гумору. Фірмовим знаком Ньюмена була емоційна насиченість його екранних персонажів при зовнішній скупості акторських засобів. Завдяки всім цим якостям Ньюмен упродовж 60–х років був провідною зіркою американського та світового кіно. Втім він не втратив ці позиції до останніх років життя. У віці 70 з гаком років він випереджав молодших на десятки років суперників у опитуваннях стосовно найвродливішого та найінтелігентнішого актора Голлівуда. До нього причепилося прізвисько «бронзоволикий», оскільки, попри згубну звичку палити, Ньюмен активно займався спортом, особливо захоплювався автоперегонами, від постійного перебування на сонці його обличчя було незмінно бронзового кольору.

Ньюмен був одним із лідерів Голлівуда за кількістю номінацій на «Оскара» за кращу чоловічу роль, зокрема за фільми «Гравець» (1961), «Хад» (1963), «Люк — Холодна Рука» (1967), «Без пощади» (1981), «Вердикт» (1982). Загалом Ньюмен мав 10 номінацій на «Оскар». Серед чоловіків–акторів більше номінацій (12) за всю історію Голлівуда має лише Джек Ніколсон. А абсолютним рекордсменом є акторка Меріл Стріп — 14 номінацій. Після багатьох промахів актор нарешті отримав вимріяного «Оскара» за стрічку «Колір грошей» (1986).

1968 року Пол Ньюмен дебютував стрічкою «Рейчел, Рейчел» як кінорежисер. Головну роль у ній виконала його друга дружина, славетна американська акторка Джоанн Вудорд. Надалі Ньюмен був продюсером та постановником ще цілої низки фільмів, які виходили під фірмовою маркою кінокомпанії «Ферст Артістс», власником якої він був сам спільно з негритянським актором Сіднеєм Пуатьє та співачкою і акторкою Барброю Стрейзанд.

Ньюмен був соціально активною людино, і кіно не було його єдиним захопленням. Разом із Джоан Вудорд, з якою він познайомився 1953 року, а одружився 1958–го, вони становили найбільш політично активну подружню акторську пару. Вони брали участь у політичних кампаніях на користь низки ліберальних законів і в низці виборчих кампаній американських політиків. 1978 року президент Джиммі Картер призначив Ньюмена представником від США на Конференцію ООН з ядерного роззброєння. Подружжя Ньюменів також очолювало чи було задіяне в діяльності низки благодійних організацій. Зокрема очолювало «Фонд Скотта Ньюмена», головним завданням якого була боротьба з наркотиками та наркоторгівлею. Фонд носив ім’я сина Пола Ньюмена від першого шлюбу з акторкою Джекі Вітте (1949–1957), який загинув 1978 року від передозування наркотиків. Гроші на благодійну діяльність Ньюмен не випрошував, а заробляв особисто через свою успішну мережу закладів харчування, яку він заснував у 80–х роках.