ПТУ — регіонам

Громадська рада освітян і науковців України (ГРОНУ) на чолі з колишнім міністром освіти і науки Станіславом Ніколаєнком одна з перших підготувала клопотання до Кабінету Міністрів України, Президента та спікера, в якому запевняє про неприпустимість передачі ПТУ на так звані регіональні поруки, оскільки за умови місцевого фінансування країна втратить вцілілі заклади профтехосвіти.

У заяві очільника ГРОНУ йдеться про наявні перекоси в нормуванні трудових ресурсів із боку влади. Він наголошує, що «в професійно–технічних навчальних закладах готується у 6,2 раза менше кадрів із розрахунку на 10 тисяч населення, ніж у вищих навчальних закладах, тоді як на ринку праці зростає дефіцит саме таких кваліфікованих робітників». Причина цього для пана Ніколаєнка — у не виважених експериментах із реформування та оптимізації освіти, які, за його словами, тривають останні 15 років. Утім аналітики небезпідставно закидають провину і самому Ніколаєнку. Не так давно він сам керманив галуззю, утім нічого реально не зміг покращити і навіть, як наголошує більшість представників громадськості, нашкодив. Громадська Рада освітян і науковців України не відповідає на закиди експертів, а намагається будь–що зберегти вцілілі ПТУ, мотивуючи погіршенням ситуації з підготовкою робітничих кадрів, а отже, й загалом економіки країни.

«Протягом цих років деякі урядовці неодноразово робили спроби передати фінансове утримання ПТНЗ із державного бюджету до обласних, — каже Станіслав Ніколаєнко, — але щоразу здоровим силам суспільства вдавалося зупинити такі наміри. Реалії свідчать, що в Росії після такої передачі втрачено більш як третину навчальних закладів профтех­освіти, що призвело до гострого кадрового голоду, який відчувається й нині»...

Віктор Огнев’юк, заступник міністра освіти і науки України, зауважив, що в останні роки державне замовлення на прийом молоді до професійно–технічних навчальних закладів стабілізувалось і становить 225 тис. чол., що на сьогодні є оптимальним показником. А тому перейматися щодо можливого браку цих кадрів у майбутньому — швидше, безпідставно.

Експерти припускають, що спокусою зменшити кількість професійно–технічних навчальних закладів є банальне бажання чиновників поживитись матеріально–технічною базою та землею, що належить цим освітнім осередкам. А от буцім позитивні результати експерименту з фінансуванням професійно–технічних навчальних закладів Львівської, Харківської областей та м. Києва з регіональних бюджетів не можуть бути переконливими для перенесення такої моделі фінансування на всі регіони, оскільки ці результати ще ніхто глибоко не аналізував.

Натомість МОН у можливих най­ближчих нововведеннях не бачить загрози для професійно–технічного напряму. Його працівники впевнені у плановому удосконаленні системи за допомогою міжнародних програм та проектів уже зараз. А в майбутньому великі надії покладають на Закон України «Про стимулювання участі роботодавців у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації кадрів, освітніх і наукових проектах» та Закону України «Про професійний розвиток персоналу на виробництві та у сфері послуг». Як запевнили у прес–центрі МОНу, проекти документів зараз на завершальному етапі опрацювання, але вже на початку листопада їх можна буде внести на розгляд Верховної Ради.

Валентина ОЛІЙНИК

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Віктор Огнев’юк,
заступник міністра освіти і науки

— Одна з найсерйозніших проблем у підготовці кваліфікованих і дійсно конкурентоспроможних у ринкових умовах фахівців на базі ПТНЗ — зношеність матеріально–технічної бази. Нині училища лише на 30 відсотків забезпечені сучасними комп’ютерними системами, решта — застарілі зразки. А щоб усе осучаснити, за приблизними підрахунками, потрібно 1 млрд. 200 млн. грн. Держава просто не зможе це потягнути...

ФАКТОР РИЗИКУ

Зміна моделі фінансування ПТНЗ призведе до суттєвого зменшення обсягів державного замовлення на підготовку робітничих кадрів (суто для свого регіону), зростання безробіття серед педагогічних працівників, соціальної напруги в трудових колективах ПТНЗ. Крім того, ці дії суперечать ст. 53 Конституції України, ст. 90 Бюджетного Кодексу України, ст. 49 та 50 Закону «Про професійно–технічну освіту».