День панцира

16.09.2008
День панцира

До кращої техніки легко звикаєш. (Фото прес–служби МО України.)

Ще під час Другої світової, коли буйно розквітла авіація, багато військових спеціалістів почали «списувати» танкові війська з рахунку, вважаючи, що в майбутніх війнах усе вирішуватимуть винищувачі з бомбардувальниками. «Літаки починають і перемагають» — такі доктрини довелося відкинути практично відразу ж, бо майже в кожному більш–менш серйозному збройному конфлікті головними героями були саме танки. Придушення Празької весни 1968, ізраїльсько–ліванська війна в 1982–му, «Буря в пустелі» 1991 року продемонстрували: театр бойових дій опановує той, хто введе на нього якомога більше сучасніших танків. Останні події в Грузії лише підняли відчуття власної значущості у танкістів. Вони впевнені — ні в найближчому майбутньому, ні в середній перспективі армія без них не обійдеться. Минулої неділі українські танкісти відсвяткували День танкових військ. Незважаючи на недофінансування Збройних сил, танкові війська в Україні потроху оновлюються, адже досвід найближчих сусідів ясно свідчить — країні потрібен панцир.

 

Дотягнутися до «Оплота»

Серед величезної кількості озброєнь та підприємств військової промисловості, яку успадкувала Україна після розвалу СРСР, було понад шість тисяч танків та повний цикл їх виробництва й модернізації. Прекрасний потенціал для розвитку надсучасних потужних танкових військ. Втім за роки незалежності українські виробники бронетехніки, головні з яких — держпідприємство «Завод ім. Малишева» та харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. Морозова, розвивалися, швидше, всупереч державному «пофігізму». За ці роки їм вдалося не лише вижити, а й утримати Україну в трійці–п’ятірці світових виробників танків, створивши такі машини як «Оплот», «Ятаган» та «Булат».

Якщо повністю новий Т–84У «Оплот», один із найкращих танків у світі, українська армія поки не може закуповувати масово, то Т–64БМ «Булат», модернізація доброго, але старого радянського Т–64, таки надходить до рук наших танкістів, модернізуючи український танковий парк.

Висловлюючись образно, «Булат» — це спроба наближення Т–64, створений ще на початку 60–х років, до новітнього Т–84У «Оплот». Від класичного 64–го він відрізняється сучасними захистом, зброєю і двигуном. На «Булат» встановили додаткову броню, а також «активний захист», який складається зі спеціальних пластин і тонкого шару вибухової речовини між ними. Коли снаряд влучає у танк, вибухова речовина спрацьовує, й пластини, розлітаючись, розсікають снаряд на кілька частин, тим самим послаблючи вибух від нього і нейтралізуючи проникаючу дію. На башту встановили зенітний кулемет калібру 12,7 міліметра, радіус дії якого дозволяє боротися і з повітряними «мисливцями на танки»: вертольотами й штурмовими літаками. Танк оснащений також новою прицільною системою та пристроєм нічного бачення. Механізований пристрій заряджання підвищує частоту стрільби. Особливо танкісти відзначають механізм, який дозволяє командирові танка керувати як танком, так і прицільно стріляти, тобто в критичних умовах втрат в екіпажі дозволить одній людині виконувати роботу за решту двох членів екіпажу, відтак танк зможе продовжувати бій. Маневреність «Булата» підвищили, встановивши на нього новий 850–силовий двигун. Унаслідок цього всього маса танка зросла ще на п’ять тонн і сягнула 45 тонн, але бойова вартість зросла в кілька разів.

Модернізація Т–64 — єдиний вихід для Збройних сил, аби хоч якось іти в ногу з часом. Уперше 17 танків «Булат» надійшли на озброєння Сухопутних військ у 2005 році, минулого року їх закупили ще 19, таким чином загальна кількість їх сягнула 36. У 2008 році планувалося закупити 10 «Булатів». Військові сподіваються, що фінансування армії зросте й дозволить закуповувати танки Т–84У «Оплот», однак ціни кусаються: один «Булат» коштує п’ять мільйонів гривень, тоді як один «Оплот» — 25 мільйонів гривень. «Ми віддаємо перевагу «Булату», лише виходячи з об’ємів фінансування, — заявив начальник Генштабу ЗС України генерал армії Сергій Кириченко. — Коли стоїть питання: купити один танк «Оплот» чи п’ять танків «Булат», перевага віддається «Булату». Гадаю, з часом, коли вирішиться питання фінансування з боку держави, ми будемо купувати танки «Оплот», які за своїми характеристиками є кращими від зарубіжних аналогів».

Практично всі закуплені танки «Булат» «прописали» у 1–й окремій танковій бригаді 8–го армійського корпусу Сухопутних військ, яка базується в селищі Гончарівське на Чернігівщині. Напередодні Дня танкіста там побував кореспондент «УМ».

На танку в Ріо

Селище Гончарівське, немов загублене серед лісів Чернігівщини неподалік від полігону «Десна», має «металевий присмак». Ще на в’їзді офіцери 1–ї танкової бригади розповіли з посмішкою: «У нас тут лише дві вулиці: вулиця Танкістів і вулиця Артилеристів». Виглянувши у вікно, переконуєшся, що це не жарт. Вулиця Танкістів веде просто на базу танкової бригади. Перша танкова є зразково–показовою бригадою, адже сюди постачають нові танки, тут відбувається–таки польове навчання танкістів. 27 лютого цього року можливості танка «Булат» демонстрували тут Верховному головнокомандувачу, Президентові Віктору Ющенку. Два з «Булатів» 1–ї танкової брали участь у параді на День Незалежності на Хрещатику цього року. «Та й з питанням житла для військовослужбовців у нас трохи ліпше, ніж в інших частинах. Ми забезпечуємо квартирами офіцерів, які у нас служать», — похвалився начальник штабу бригади підполковник Валерій Мошура.

Оновлення озброєнь відбувається тут синхронно з переходом до комплектування військовослужбовцями–контрактниками. Таких у 1–й танковій бригаді вже близько 40%, попри те, що зарплата солдата–контрактника тут така ж, як і скрізь, — 850—900 гривень. Робота ж важка. Аби підготувати танкіста, потрібно кілька місяців. Їзду в танку не порівняєш із пересуванням на комфортному автомобілі, не кажучи вже про стрільбу з танкової гармати. Танкісти цього не показують: «Треба звикнути, а потім — як на звичайному автомобілі», — кажуть вони. Керувати «Булатом», який на п’ять тонн важчий за старий Т–64, стало трохи складніше. Танкісти звикають до нових машин: «П’ять тонн — не п’ять кілограмів, але мотор потужніший, машина подобається», — каже Євген, механік–водій танка. «Танки їздять на дизельному пальному. Теоретично заправити танк можна на будь–якій автозаправці, — каже підполковник Мошура, — було б пальне, то ми можемо дійти і до Ріо–де–Жанейро». Лише на один кілометр «Булат» споживає близько п’ять літрів дизпального, отже, знаючи теперішні ціни на пальне, нескладно порахувати, в яку ціну обходяться сто кілометрів для однієї машини. Набої ще дорожчі, тому їх економлять. Поки новобранці не навчаться влучності, вони мусять стріляти з так званого «вкладеного ствола» — дрібнокаліберної навчальної гармати, яка вставляється власне в ствол гармати «Булата».

Події на Кавказі, де Росія використала перевагу в бронетехніці для опанування Південної Осетії та прилеглих до неї районів, ще раз підтвердив танкістам їх затребуваність. «З цих подій можна зробити лише один висновок — країні потрібна сильна армія, — каже підполковник Валерій Мошура. — Ми сподіваємося, що політики усвідомлять це і збільшать фінансування для війська».

 

Українські танки

Т–64Б — основний танк української армії

* бойова вага — 42,5 тонни.

* екіпаж — 3 чол.

* швидкість руху:

по ґрунту — 33 км/год.

по шосе — 60,5 км/год.

* озброєння:

125 мм гладкоствольна гармата

12,7 мм зенітний кулемет

7,62 мм спарений кулемет

ПТРК

 

Т–64БМ «Булат» — танк, на який переозброюється українська армія

* бойова вага — 45 тонн

* екіпаж — 3 чол.

* середня швидкість руху: 37 км/год.

* озброєння:

125 мм гладкоствольна гармата

зенітно–кулеметна установка

12,7 мм зенітний кулемет

7,62 мм спарений кулемет

 

Т–84У «Оплот» — танк, яким хотіла б озброюватися українська армія

* бойова вага — 48 тонн.

* екіпаж — 3 чол.

* швидкість руху:

по ґрунту — 45–50 км/год.

по шосе — 65–70 км/год.

* озброєння:

125 мм гладкоствольна гармата

12,7 мм зенітний кулемет

7,62 мм спарений кулемет

  • У бiй проти москалiв... веде Суворов?

    Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>

  • «Викликаємо вогонь на себе!»

    Смерть, яка могла стати його смертю, Володимир Муляр тепер бачить часто — запис відеосюжету горезвісного російського каналу «Анна ньюс» він скачав собі у смартфон як пам’ять про пекло, пережите на трасі Бахмутка. В другій половині жовтня 2014 року саме тут була найгарячіша точка АТО — легендарний 32-й блокпост, крайній форпост українських Збройних сил, що на два тижні опинився в оточенні терористів. >>

  • Призов по-київськи

    Тим, хто в непростих умовах став до зброї рік тому, потрібна заміна. Саме з цією метою військові комісаріати виконують нові завдання з комплектування Збройних сил України та інших військових формувань. Цими днями завершується перший етап четвертої черги часткової мобілізації. >>

  • Героїзм кіборга «Динамо»

    Олексій Дурмасенко, боєць 93-ї окремої механізованої бригади, став відомим за тиждень до своєї смерті, коли дав інтерв’ю «Радіо «Свобода» під час приїзду до рідного Києва в короткострокову відпустку. Перед тим 25-річний солдат із позивним «Динамо» пройшов бойове хрещення як «кіборг»: упродовж 12 діб захищав Донецький аеропорт, цей «український Сталінград Донбасу». >>

  • Ешелон свідомих

    Не на схід, а на захід відбув позавчора з Києва ешелон із першою командою мобілізованих у рамках першої в цьому році черги мобілізації. «Будуть і наступні відправки, але кожна — спочатку в навчальні центри, а не в АТО. Усі мобілізовані проходитимуть через навчання. Від 30 до 45 діб триватиме бойове злагодження», — пояснює Віталій Чекаленко, комісар Дарницького районного військового комісаріату. >>

  • Ордени старлея Коли

    Його позивний — Кола. Донедавна він полюбляв цей напій. Тепер не п’є — не може. Бо в Маріуполі в блокаді, коли вже не було води, довелося не раз на колі «мівіну» запарювати... >>