«Не можу жити без своєї школи!»,

30.08.2008
«Не можу жити без своєї школи!»,

Тамара Павлівна Дардан працює в Тернівській школі 55 років. (Фото автора.)

Першого вересня подвір’я Тернівської середньої школи традиційно сколихне дитячий сміх і радісний щебет однокласників. Діти ділитимуться тим, хто як провів канікули, які цікаві книжки прочитав за літо, вчителі обговорюватимуть навчальні плани, а батьки «першачків» благословлятимуть дітей на перше побачення з класом. І, як завжди, хвилюватиметься Тамара Павлівна Дардан, навіть попри те, що керує цим навчальним закладом уже понад 37 років. У 1953 році вона прийшла вчителювати в село Тернівку Смілянського району Черкаської області і працює там дотепер. Свого часу жінка дійшла до самого Леоніда Брежнєва, аби отримати кошти на зведення нової школи. І нині заслужений працівник освіти України Тамара Дардан каже, що без школи не може жити. Тому й працює так довго. Вона чи не найстарша директорка в Україні: 27 вересня їй виповниться 79 років.

 

Протоптані стежки нецікаві

Педагогом вона стала майже випадково. Адже в родині Тамари Павлівни всі медики: і батьки, і брат Сергій. Батько Павло Олександрович був відомим в Україні лікарем–психіатром. Родина спочатку мешкала в Херсоні. Але в 1947 році Павла Дардана перевели в Смілу на Черкащині. І поставили завдання організовувати в місті обласну психіатричну лікарню. У тій лікарні батько потім і трудився. Тож у Смілі Тамара закінчила школу. І, здавалось би, йти їй давно протоптаною стежкою. Однак...

«Я дуже любила літературу, — пригадує Тамара Павлівна. — Поезію просто обожнювала. На шкільних вечорах подобалося розповідати про письменників та їхні твори. Тому й зупинилася на професії педагога». У сім’ї не заперечували. Спочатку Тамара пішла навчатися в Золотоніське педагогічне училище, а потім — у Черкаський педінститут.

Новоспечену вчительку направили в село Тернівку — це за 15 кілометрів від Сміли, де вона виросла. Міська дівчина з інтелігентної родини подумати тоді не могла, що це село стане їй рідним, що вона збудує тут свою затишну хату і буде щасливою. Саме в Тернівці, де навчала школярів російської мови та літератури, Тамара Дардан зустріла свого майбутнього чоловіка — Бориса Клименка. Через деякий час у подружжя народилася донька Жанна — нині вона кандидат медичних наук, мешкає в столиці, має сина Антона.

«Леоніде Іллічу, на вас уся надія!»

Ентузіазму молодої вчительки вистачало не тільки на сім’ю, школу, а й на художню самодіяльність. Тамара Павлівна сама гарно співала й акомпанувала на акордеоні, тож організувала в Тернівці шкільний хор, до якого ходило понад 80 співаків–аматорів.

У районі та області звернули увагу на непосидючу вчительку. І в 1969 році делегували в Москву на Всесоюзний з’їзд педагогів. А через два роки Тамару Павлівну призначили директором школи.

«Школа наша на той час була старенька, затісна для дітей. Її збудували ще на початку минулого століття. Коли я стала директором, тут навчалося 680 учнів. Наприклад, у 9 класі, як зараз пам’ятаю, було аж 45 школярів. Адже до Тернівської школи ходили діти ще і з сусідніх сіл — Сердюківки, Санжарихи, Попівки, Ковалихи», — пригадує Тамара Павлівна.

Тіснота в школі й наштовхнула на думку, що час будувати в Тернівці нову простору школу. І заповзята директорка добилася того, аби фахівці райвно написали лист–прохання до Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу — допомогти з фінансуванням школи для сільської дітвори. З тим листом Тамара Павлівна подалася до Москви. Пройти без проблем до будівлі ЦК їй допомогло посвідчення делегата Всесоюзного з’їзду вчителів. Та, певне, того дня і фортуна була на її боці. Адже просто в коридорі ЦК несподівано зустріла самого... Леоніда Брежнєва. Директор сільської школи не розгубилася і заговорила до Генсека.

«Я не могла пропустити такої нагоди. Тому й сказала йому: «Леоніде Іллічу, ви єдиний, хто може допомогти сільській школі!», — пригадує Тамара Дардан. Генеральний секретар вислухав, а потім особисто відвів її у відділ ЦК, який курирував освіту, і сказав: «Цій жінці треба допомогти».

За 8,5 місяці в Тернівці вже стояла нова школа. Зведена за сучасним проектом, вона мала аж три корпуси — одно–, дво – та триповерховий. До речі, меблі для школи директорка привезла аж із Києва: хотіла, аби сільські діти мали умови для навчання не гірші від столичних.

Вірш про Афганістан — і дах не тече

«Тамара Павлівна дуже багато зробила для розвитку освіти і в Тернівці, і в Смілянському районі. Вона авторитетна людина. На базі Тернівської школи часто проходили семінари. Не лише районні, але й обласні й навіть всеукраїнські», — говорить начальник відділу освіти Смілянської райдержадміністрації Віталій Ткаченко. Віталій Анатолійович стверджує: Тамара Павлівна вміє підійти до людей, знає, як знайти з ними спільну мову. Причому робить це толерантно, ввічливо, але наполегливо.

Коли не так давно в школі потік дах, директорка не сиділа склавши руки і не чекала манни небесної з бюджету. Зібралася і поїхала до Києва. Знайшла там колишнього афганця Сергія Червонописького, який родом із Черкас. «У нашій школі ми створили кілька музеїв. Зокрема, музей історії України, історії Великої Вітчизняної війни, музей героя війни 1812 року генерала Граве, якого поховано в Тернівці. А в афганському музеї зібрали матеріали про воїнів–інтернаціоналістів району. Є в нас і фото героя–афганця Сергія Червонописького. Одна з наших учениць написала про нього вірш. З ним я й подалася до Сергія Васильовича. Розказала про нашу школу і попросила допомогти з ремонтом шкільного даху», — розповідає Тамара Павлівна. І вже незабаром Тернівська школа одержала від земляка 50 тисяч гривень. За ці кошти відремонтували не тільки покрівлю в двоповерховому корпусі — вистачило й на ремонт спортивного залу. На цьому Тамара Павлівна не заспокоїлася, адже дах, як на лихо, протікав і в триповерховому та одноповерховому корпусах. Відремонтувати перший допомогла Черкаська обласна рада, виділивши 153 тисячі гривень. Просити ці кошти Тамара Павлівна їздила особисто до тодішнього голови обл­ради Геннадія Капралова. Так само за гроші спонсорів у Тернівській школі відремонтували і покрівлю одноповерхової будівлі. А нову огорожу біля школи своїм коштом поставили колишні учні, котрі самі добре стоять на ногах, — Андрій Бондаренко, В’ячеслав Ружин, Віктор Чорнобривець.

«Кажу їм: хлопці наші дорогі, допоможіть рідній школі. Як вам відмовити, відповідають. Приємно, що є серед наших випускників такі добрі і небайдужі люди», — усміхається Тамара Павлівна.

Сови в бору і... холодний корпус

До нового навчального року в Тернівській школі зробили косметичний ремонт, чистота й порядок і на чотирьох гектарах шкільного двору. Тут квітнуть клумби, зеленіє парк і ялиновий бір. Ці дерева вже великі: їх висадили на подвір’ї відразу після зведення школи. «У нас справді красиво! Он скільки сов у бору живе!», — хвалиться Тамара Павлівна.

Добрі слова вона говорить і про педагогічний колектив Тернівської школи, де працює 23 педагоги, які навчають «розумному, доброму, вічному» 168 дітлахів.

Тепер сільська директорка сушить голову, як зробити теплим одноповерховий корпус, де навчаються учні молодших класів. Адже котельня, що подає туди тепло, аж за 257 метрів. Не завжди якісне вугілля, недостатня ізоляція труб роблять свою справу — малеча мерзне взимку. А для облаштування там електроопалення потрібно 30 тисяч гривень. Районний бюджет таких коштів не має. Де їх узяти?

«А як ваш чоловік ставиться до того, що ви досі працюєте?» — запитую Тамару Павлівну.

«Що я не живу вдома?» — жартома перепитує вона. І щиро додає: «Так я ж без школи жити не можу. Борис Васильович це знає і мириться. Я навіть у відпустці не можу дочекатися, коли ж нарешті до школи піду. Думаю, Господи, що там та як. Переживаю за все...».

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>