«Років 25 тому я подивився фільм режисера Віктора Івченка «Іванна», де Шептицький показаний дуже негативно, — розповідає співавтор сценарію фільму «Владика Андрей» Михайло Шаєвич. — Коли Олесь Янчук запропонував мені написати сценарій і я познайомився з матеріалами, то зрозумів, наскільки була спотворена інформація про цю постать. Захотілося зробити фільм, який торкався б людської душі». Отож в одному з перших епізодів фільму малий Роман Шептицький із матір’ю молиться у храмі. На мить хлопчик ніби переноситься в інший світ. Мати каже: «Це ти був у руках Бога». Опісля весь народ український був у руках владики Андрея як Божого посередника.
Головний консультант фільму Оксана Гайова, яка 18 років працює над дослідженням життя й діяльності Андрея Шептицького у Львівському історичному архіві, каже, що не було ділянки в житті українського народу, до якої не був би причетний митрополит Андрей. Перші українські школи, справа українського університету, народні лічниці для незаможних, національний музей і перші в Західній Україні природні заповідники... Владика дбав про церковну єдність і взаєморозуміння між народами. У 1928 році Гуцульщину накрила величезна повінь. Митрополит відразу організував моральну і матеріальну допомогу потерпілим. Коли в радянській Україні влада влаштувала Великий голод, митрополит, який мав значний авторитет у світі, звернувся до Ліги націй із проханням протистояти народовбивству. А в роки Другої світової війни він звертався до нацистських лідерів із вимогою припинити вбивство євреїв і рятував єврейських дітей.
Неможливо показати весь спектр діяльності владики у двогодинній стрічці. Про його постать варто створити серіал. Архівних документів і наукових досліджень для цього вистачить. Хоча багато документів і особистих речей митрополита досі сховано в архівах Росії — їх забрали туди як «трофеї» при окупації 1915 і 1939 років. У 1939 році, коли у родовому маєтку в Прилбичах розстріляли молодшого брата Шептицького Леона і його дружину Ядвігу, звідти забрали родинний архів, а маєток підірвали. Зруйнували родинну каплицю—усипальницю, де були поховані батьки митрополита. Тому «Прилбичі» довелося знімати в Судовій Вишні.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
