Кучма — це наш Брежнєв?

09.08.2008
Кучма — це наш Брежнєв?

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Сьогодні Леонід Кучма стане зіркою Південного узбережжя Криму. У селищі Партеніт, в одній із найбільш живописних місцин півострова, відбудеться гучне святкування з дорогою сценою, поважними гостями і музичним супроводом, «цвяхом» якого стане сер Елтон Джон.

Вдивляючись у море й гори, Леонід Данилович, можливо, згадає, як колись, на початку своєї президентської каденції, в 1995 році, поборов спалах сепаратизму в Криму — це вважають одним із найбільших досягнень Кучми за час його владарювання. А глянувши на схід півострова — згадає про Тузлу. В ювілейному інтерв’ю газеті «Факти і комєнтарії» екс–Президент сказав, що пишається свою реакцію на «події, котрі дістали назву «Тузла». Крім того, Кучма гордий із того, що Україна пройшла шлях від «фантастичної, понад десять тисяч відсотків» інфляції до першого місця в Європі за темпами промислового росту». А також тим, що вдалося втихомирити церковно–релігійне протистояння. «А шкодувати... Ні про що не шкодую», — каже Кучма.

За останні чотири роки, відколи Україна живе без Кучми, ставлення громади до постаті другого Президента дещо змінилося. Написи «Данилович, повертайся!» на парканах під час виборчої кампанії–2006 були надуманими і проплаченими, але багато українців справді пом’якшили оцінку Кучминого правління. Он уже й Мороз — колись найбільший ворог режиму — каже, що в смерті Гонгадзе винен не Кучма, а «система».

Голова Центру досліджень політичних цінностей, народний депутат від «НУНС» Олесь Доній проводить паралель між Кучмою і Леонідо Брежнєвим. «Ставлення до Кучми змінюється, але ми ще не дійшли до того, як колись згадували брежнєвські часи. Про той період казали, що то були «золоті часи» Радянського Союзу. Хоча раніше всі сміялися з Брежнєва, коли він керував Союзом», — каже політолог у коментарі «УМ».

«Зміна ставлення до Кучми пов’язана з завищеними сподіваннями щодо наступника, — вважає Доній. — Після Помаранчевої революції всі очікували прориву в Європу, подолання корупції, економічного стрибка, більшої демократизації. Цього не сталося, тому є розчарування. Відповідно, змінюється ставлення й до Кучми».

Олесь Доній каже, що за Кучми влада працювала як цілісна система — жорстка й авторитарна, але саме система; нині ж влада хаотична. З іншого боку, жорсткість і була одним із найбільших недоліків президентства Кучми. «За його правління була побудована система відсторонення громадськості від влади. Саме через це й відбулася Помаранчева революція», — підсумовує Доній.

Згадуючи в інтерв’ю «Фактам» події 14–річної давнини, коли відбулися вибори Президента й обрали Кучму, Кучма каже: «Після того, як Центрвиборчком оголосив попередні результати виборів, я приїхав у Київ із Дніпропетровська, прийшов на Банкову, сів за столом у президентському кабінеті. Перше відчуття — страх. Тривало воно, певне, з хвилину. А далі пішла робота. Боятися стало ніколи».

Леонід Кучма пригадує, що коли сидів на інавгурації Віктора Ющенка, то відчував інтерес: «Мені було цікаво, що буде далі. Це був інтерес звичайного громадянина. І хвилювання. Поки я працював, було відчуття відповідальності за державу і хвилювання. Тепер, зрозуміло, відчуття відповідальності відійшло, а громадянське відчуття хвилювання, звісно, посилилося».

Попри це хвилювання, після відходу від влади Кучма не робить спроб повернутися в публічну політику.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Кучма Леонід Данилович

Народився 9 серпня 1938 р. в селі Чайкіно Чернігівської області.

У 1960 р. закінчив Дніпропетровський державний університет (фізико–технічний факультет) за спеціальністю «інженер–механік у галузі ракетної техніки». Професор, кандидат технічних наук.

Протягом 1960—1982 рр. пройшов шлях від інженера до техкерівника випробувань ракетно–космічних комплексів космодрому Байконур. У 1982—1986 рр. — перший заступник генерального конструктора КБ «Південне» (Дніпропетровськ). З 1986 по 1992 рр. — гендиректор ВО «Південний машинобудівний завод».

У 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради І скликання. За підтримки інших «червоних директорів» у 1992 р. призначений Прем’єр–міністром, через рік подав у віставку.

На президентських виборах 1994 р. у другому турі переміг Леоніда Кравчука і змінив його на посту Президента. У листопаді 1999–го знову обраний на цю посаду (у другому турі змагався з лідером ЦК КПУ Петром Симоненком, який внаслідок потужної антикомуністичної кампанії у ЗМІ набрав значно менше голосів).

Після оприлюднення лідером соціалістів Олександром Морозом записів, зроблених у кабінеті Президента майором Миколою Мельниченком, опозиція звинуватила Кучму у викраденні й убивстві журналіста Георгія Гонгадзе та інших посадових злочинах, однак потужна акція «Україна проти Кучми» завершилася нічим. Перед виборами–2004 адміністрація Кучми вела потужну антидемократичну кампанію з тиском на ЗМІ, впровадженням «темників» тощо.

Завершивши другу президентську каденцію у 2004 р., пішов із великої політики й очолює благодійну організацію «Президентський фонд Леоніда Кучми «Україна».

Одружений, має доньку і двох онуків.