ГАЙдамаки

06.08.2008
ГАЙдамаки

Краєвиди Сирецького гаю: ліс багатий на цінні породи дерев та столітні дуби. (Тетяни ШЕВЧЕНКО)

Історія Сирецького гаю як охоронного об’єкта почалася в 1972 році. Тоді радянська влада оголосила 105 гектарів лісових угідь «парком–пам’яткою садово–паркового мистецтва загальнодержавного значення». Сирцю дісталась трохи кострубата назва, з тавтологічним повтором, проте вона давала стовідсоткову гарантію: без згоди вищого керівництва УРСР на його території не могла з’явитися навіть додаткова урна для сміття, не те що цілий котедж для «багатих буратін». За незалежної України Сирецький гай відійшов Міністерству екології та природних ресурсів, а в 2003 році був переданий комунальному підприємству з утримання зелених насаджень (КПУЗН) Подільського району. Відтак КПУЗН на чолі з його директором Олексієм Скрибченком, а також голова подільської райдержадміністрації Євген Романенко відповідають за збереження парку. Та передусім, як з’ясувала «УМ», цим переймаються необтяжені владою мешканці Сирця.

 

Доріжки переросли в будиночки

Перші тривожні ластівки в Си­рецький гай прилетіли років зо два тому. Але цього року події в гаю набули особливого драматизму: жителі почали активно протестувати проти заглиблення в паркову зону вулиці Піхотної, яка приросла відразу трьома новими котеджами (два з них — недобудовані). Було все: блокування будівельної техніки, лягання (в буквальному розумінні слова) під гусінь екскаваторів, марш протесту за участі молодих матусь з дитячими візочками, які перегороджували прохід забудовникам. Був і піар політиків, особливо під час кампанії з виборів київського мера: «УМ» розповідали, як один із претендентів на головне столичне крісло вислухав скарги жінки поважного віку на те, що нищиться такий прекрасний ліс, а потім обійняв стару і чуйно поплескав по плечу: «А ви, бабцю, не ходіть до того лісу взагалі, навіщо він вам здався?».

Це справді дивно, але мешканцям Сирця їхній (і не тільки!) ліс для чогось таки «здався». Тому вони не надто зраділи сусідству відомого з інших скандальних будівництв київського бізнесмена Івана Балабана. Війну з самозахопленням ним двох гектарів землі громадяни ведуть від самого початку — наразі будівництво нібито законсервоване, хоча на момент приїзду «УМ» на місці майбутнього котеджу ліниво ворушилися двоє будівельників, вигріваючи на сонці свої каски. Протестуючи проти незаконної забудови, жителі зверталися до різних інстанцій, а у квітні цього року навіть зуміли привернути увагу районного «владики» Євгена Романенка.

«12 квітня Романенко вперше побував на наших зборах, — розповідає «УМ» один з активістів збереження Сирецького гаю Віктор Лях. — Він підписав протокол зборів, на яких ми вимагали наступне: зупинити незаконну забудову, ліквідувати огорожу довкола неї, відтворити табличку парку «Сирецький гай», провести благоустрій території тощо». Чиновника супрово­джував тоді один прикметний молодик, розповідає Лях. Він назвався помічником Романенка, таким собі Іваном Костянтиновичем. Іван Костянтинович в усьому підтакував Романенку, говорив, що зміни, обіцяні його шефом, обов’язково стануться. Яким же було здивування жителів Сирця, коли вони дізнались, що їхній візаві і був тим самим Балабаном, на якого вони скаржились Романенку! Цинічність ситуації та нещирість районного чиновника прикро вразила всіх присутніх, які шкодують тільки про те, що зрозуміли все постфактум.

Що ж стосується голови Подільської райдержадміністрації, то він присягав городянам, що має на меті суто реконструкцію парку — прокладення доріжок тощо. Однак Романенкові віри нема: жителі вимагають, аби спочатку з парку усунули забудовника. А відтак доведеться подбати й про те, аби якось усунути спричинену їм шкоду.

Прокурор рапортує, що справа в суді

Не так давно в Сирецькому гаю розгорнулась справжня битва. З боку вулиці Білицької до місць, які облюбували для себе нові латифундисти, почала рухатися «важка артилерія»: кілька вантажівок та будівельний кран. Водночас на будмайданчик стали підтягуватися люди. У підсумку кран так і не дістався «пункту «А», а сторони конфлікту розбороняла міліція. Втім незабаром міліція поїхала, а проблема залишилась: по парку, де заборонено навіть «пошкодження трав’яного покрову» (згідно з витягом із положень про «Заповідний режим»), «розгулюють» крани та самоскиди, вантажівки та екскаватори. Сторічні дуби звалюють у канави, на їхньому місці зводять огорожі та розставляють нарваних «секьюріті», здатних пустити у хід кулаки проти будь–кого. Тетяна Петрюк — одна з тих, хто протестує проти будівельної експансії, — розповідає «УМ», що одного ранку знайшла біля власного порогу лист із погрозами.

І це тоді як і міліція, і прокуратура добре поінформовані про те, де шукати бодай одного з винуватців незаконних забудов — Подільська райдержадміністрація змушена була скласти адміністративний протокол щодо «незаконного викорчовування дерев у зеленій зоні та проведення земляних робіт приватною особою — Балабаном Іваном Костянтиновичем», а відтак — звернутися із цим протоколом до прокуратури.

Щоправда, дорогою до прокуратури Балабан Іван Костянтинович десь завіявся, а на його місці опинилась таке собі товариство «Компанія Імпе­ріал Будсервіс», яке й звинувачують у заподіянні збитків Сирецькому гаю. Прокуратура міста Києва подала до Господарського суду позов проти цієї компанії щодо повернення нею самовільно зайнятої ділянки, а київський природоохоронний прокурор (є й така посада) навіть порушив кримінальну справу за фактом знесення зелених насаджень. 26 травня цього року прокурор повідомив зацікавлених осіб, що досудове слідство завершене і кримінальна справа передана до суду. Проте мешканці Сирецького гаю дуже сильно сумніваються у перспективі побачити на лаві підсудних свого без п’яти хвилин сусіда — поки що Іван Балабан гасає собі «трав’яним покровом» так, що тільки пилюка з–під коліс летить. До того ж, вибори мера пройшли, отже «вступитися» за гай буде нікому. Окрім, ясна річ, самих «потопаючих» та преси, яка — сподіваймося! — бодай якусь роль на цьому святі життя ще відіграє...

 

ЦІННІ КАДРИ

Євген Романенко відомий своїми неладами з мером Києва Леонідом Черновецьким. Тому немає нічого дивного в тому, що підконтрольна Черновецькому газета «Вечірній Київ» регулярно включала Романенка до свого «Свинського рейтингу». Чиновник образився і подав на газетярів до суду, вимагаючи, аби Феміда... заборонила друк «Вечірнього Києва». При досить недвозначному ставленні до муніципальної преси, зазначимо, що вимога ліквідувати ЗМІ відгонить тоталітарним мисленням і, звісно ж, є неприпустимою. До речі, Романенком свого часу був вельми незадоволений не тільки столичний голова, а й Президент України. Віктор Ющенко не тільки виніс догану Романенкові, а й навіть відсторонив його від виконання обов’язків.

Другий герой нашої публікації — Іван Балабан — є ще колоритнішою персоною. Він «засвітився», зокрема, на будівництві по вулиці Щербакова, 53 (мікрорайон Нивки). У сутичці з мешканцями прилеглих будинків, яким гуркіт будмайданчика не давав розслабитися ні вдень, ні вночі, пан Балабан нібито намагався застосувати ніж, який у нього швидко відібрали. Відомо, що після інциденту бізнесмен давав пояснення міліції, яка того разу вчасно прибула на виклик.

 

Історія з географією

Сирецький гай — це залишок колишніх великих листяних лісів, що займали територію Києва. Розташований у районі Сирця, історичної місцевості у Шевченківському районі, яка отримала назву від ріки Сирець — ріка бере початок поблизу станції метро «Святошин» і впадає в Дніпро за два км від київської гавані.

Лісопарк було створено на базі існуючих природних насаджень у 1952 році. Територія, де розміщено парк, має пересічений рельєф, налічує чимало ярів. Через парк протікає Сирець, є багато джерел та кілька мальовничих озер. Особливо цінними в парку є унікальні вікові дубові насадження. У південно–східній частині гаю, крім дубів, ростуть вікові сосни і липи. За десятиліття існування парку тут було висаджено багато інших видів і форм дерев: ялина звичайна, береза, клен, граб, гіркокаштан звичайний, горіх, вільха, верба, тополя, ялівець, ліщина тощо. Узлісся парку обсаджені декоративними квітучими чагарниками. (Коментар від «УМ»: кореспонденти газети на власні очі переконалися — нині узлісся парку «обсаджені» будівельною технікою, а хомо сапієнс звичайний активно викорчовує і гіркокаштани, і клени з грабами).

 

А ТИМ ЧАСОМ...

Мешканців Сирця вельми турбує ще одне будівництво, заплановане, щоправда, десь на 2020 рік. Мова про продовження траси тролейбуса №5 (який зараз має кінцеву зупинку на Білицькій)... вглиб Сирецького гаю. Кому потрібен тролейбус у лісі — загадка природи. Очевидно, мова про те, аби інвестор будівництва вклав гроші й у ще одну–дві висотки на території заповідника, підозрюють городяни. Адміністрація Подільського району обіцяє провести громадські слухання з цього питання, пише мешканцям Євген Романенко. А про дату та місце проведення останніх він пропонує дізнатись з «оголошень на прибудинкових територіях».

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>