Буковинська «фабрика смерті»

Буковинська «фабрика смерті»

Матерi несли своїх дiтей. З Бессарабiї в Україну. Щоб урятувати вiд голоду. А за ними стежки двi залишалося. Одна — кривава: вiд сукровиці, що сочилася з опухлих нiг. А друга — тiлами встелена. Мертвими. То впали тi, хто не дiйшов. I потім живi заздритимуть мертвим. Бо й на далекiй Буковинi, куди бессараби йшли по хлiб, також лютував голод.
На полi Слободи Банилiвської — великий хрест. Остання шана для мертвих i пам’ять для живих. Щоб не забули, як комунiсти хлiб на смертях замiшували. I колоски кров’ю дитячою поливали...
Про голодомор на Буковинi та Бессарабiї не знiмають фiльми i рiдко пишуть у газетах. Ще донедавна про це нiхто не говорив уголос. А вiн був. Пiсля вiйни i не повоєнний. Нині iсторики датують цей голодомор 1946—47 роками, але старенькi буковинцi, якi вижили в цiй фабрицi смертi, розповiдають, що голод почався вже весною 45–го й тривав до літа 48–го. Голод зачепив тоді багато областей України. Лише пiсля розпаду СРСР Україна заговорить: «Голодомор на Буковинi та Бессарабiї у 1946—1947 роках було створено штучно. Вiн викликаний колективiзацiєю». Свiдчення тих, хто жив у тих роках, їв траву, щоб вижити, бачив, як худли, потiм опухали i помирали голодною смертю люди, — нинi останнi.

Всі статті рубрики