Індики — не тільки цінне хутро

17.02.2004
Індики — не тільки цінне хутро

      У кожному українцеві сидить селянин, і це його певною мірою рятує від перманентної економічної кризи. Навіть тих городян, що до Кучми у різновидах лопати не розбиралися, а за його правління таку картоплю вирощують, що й ви позаздрили б! Біда — вона, звичайно, навчить, однак для цього треба мати щось не тільки в голові, а й у спинному хребті — безумовний набір землеробських рефлексів.

      Однак картоплею прогодуєш хіба що свою сім'ю. А в епоху товарно-грошових відносин без останньої складової (тобто грошей) не обійтися, і картопля, навіть із власними огірками та цибулею, не врятує. То що ж може врятувати? Судячи зі стрімко зростаючих цін на ринку, у народу попитом користується м'ясо. Однак статистика свідчить, що свиней, як, власне, й корів на Луганщині ріжуть, а нових не заводять.

      Як стверджують знавці селянського побуту, хлібна криза імені Віктора Януковича призвела до такого подорожчання зерна, що заводити поросят стало небезпечно: бо вони й вас з'їдять. Адже паці, як і люди, потребують у раціоні зернову складову, а якщо їжі не вистачає, суто по-людськи — звіріють... У буквальному розумінні цього слова. Однак ми тут про інше: як вижити, коли рідна держава до наших проблем ставиться... Ну, скажемо так, зберігає «ворожий нейтралітет».

      Простіше за все спитати у фахівців, однак вважати державних чиновників фахівцями з приватного виживання не доводиться (див. попередній абзац). Ходити по хатах (добру половину Луганська займає так званий «приватний сектор») надто довго. Але тут мені пощастило. Просто на одному поверсі з кімнатою, де знайшов притулок власкор «УМ», розташована редакція іншої всеукраїнської газети. Ба, навіть міжнародної, оскільки вона розповсюджується ще й у Російській Федерації і, здається, Білорусі. Спеціалізується видання саме на обміні досвідом виживання... Ну, власне кажучи, так питання редакція не ставить, але поради, як вирощувати ті чи ті рослини (або тварин), дає і, що головне, деякі з них перевіряє. На власних співробітниках.

      Точніше, вони самі хапаються за цікаві варіанти — деякі з журналістів давно перетворили власні дачні ділянки на дослідницькі полігони, а тому можуть дати пораду зі знанням справи. От і до мого запитання колеги поставилися геть не теоретично. А відразу почали з'ясовувати, збираюся я вирощувати худобу для себе чи на продаж; де моя садиба розташована —  близько до водойми, до лісу...

      Відразу відмовили від вирощування кабанчика — просто на пальцях показали, як можна пролетіти через високі ціни на зерно. Однак згадали якусь азійську свинку, яку аматори звуть чи то китайською, чи в'єтнамською (хоча насправді вона корейська). Менша за нашу вітчизняну, ця свинючка настільки охайна, що тепер у Європі її використовують як декоративну. І Україну вона «освоює» не з Луганщини, яка до Кореї найближча, а із Заходу. У всякому разі листи про цю диво-свиню до редакції надходили з Волині та з-під Києва. А в нашій області її появи поки що не зафіксували.

      Розповіли й про сріблястих нутрій, які від звичайних своїх одноплемінців вигідно відрізняються тим, що не потребують жодної водойми, а хутро мають красивіше і коштовніше. Десь під Ровеньками на Луганщині є колишній колгосп, в якому, коли стала проблема, чим годувати робітників у їдальні, перейшли на сріблястих нутрій... Тема обіцяє бути цікавою, однак, щоб туди доїхати, треба ще транспорт шукати. А поки що поділюся відомостями про птахівництво.

      Як уже було сказано вище, мої співрозмовники мають, окрім теоретичного, і власний досвід, і це відчувалося навіть з їхніх суперечок. От, наприклад, запропонували мені найпростіше — гусей. Гусак, каже один, узагалі майже не потребує витрат на вирощування. Як травоїдний, він сам себе може прогодувати... Але тут вибухає інший колега: «Та це ж кара Господня! Вони на городі — як татари поводяться, усе вищипають, усе пориють...» Решта знавців погоджується і додає: треба від них сітку ставити. Уже — зайві витрати. А потім:

      — На ринку реалізувати їх практично неможливо.

      — Чому?

      — Вони ж великі, а зараз скрізь повно курячих стегенець. У людей немає зайвих грошей, тому купує господиня два стегенця, і їй досить. А спробуй купити цілу гуску...

      — Де ж вихід?

      — Індики.

      Така заява здивувала, адже навіть мені, городянину, відомо, що індики ще більші за гусей. На одній птахофабриці бачив красеня розміром... з письмовий стіл. Табличка на клітці свідчила, що важить він 25 кілограмів. Однак тут, виявляється, потрібні, окрім суто зоотехнічних, ще й знання психології деяких верств споживачів.  

      — Зараз у отих «нових» — чи то росіян, чи то українців — модно переймати звичаї на Заході. А там, у США, в Англії, є кілька свят, коли стіл прийнято прикрашати смаженою індичкою. Різдво, День подяки, ще якісь. От якщо підгадати під ці свята, за індиками «нові» мало не в чергу шикуються.

      Невже в нас так багато багатих? Утім тут є ще одна, як каже молодь, «фішка». В індика, розповідають мої співрозмовники, «слабкі ноги». Якщо взимку їхній курник не обігрівати як слід і належним чином не підстеляти, у них хворіють лапи, і через це багато «молоді» не доживає до «віку стиглості». Зате коли розрахунок робиться на різдвяно-подякові столи, індичат слід заводити в травні —  тоді проблем з опаленням зовсім не виникає.

      — А як з городами: сітка потрібна?

       Тут фахівці одностайні: індик — птиця делікатна. Він не те що городину не чіпає, а навіть у деяких випадках оббирає з картоплі колорадського жука. Щоправда, серед них помічена нездорова пристрасть до зеленої цибулі. Втім головний індикознавець редакції заспокоїв:

      — У мене вони вільно ходять по подвір'ю, і навіть цибулею не цікавляться. Ну, скажімо, одну грядку можна й обгородити — це ж не все обійстя.

      Підтверджують спостереження журналістів і дані вчених з профільного київського інституту. Виявляється, розведення курей в нинішніх умовах дає рентабельність 35 відсотків, гусей — 80. Індики ж десь посередині — 60 відсотків. Мабуть, тому що їдять зерно, дефіцитний, як на сьогодні, продукт. Однак основний їхній корм усе ж  різнотрав'я. Дуже посередній (невиставковий) самець запросто набирає за такого раціону вагу 10 кілограмів; жертви ж новітньої пристрасті «нових українців» з травня по грудень досягають 4-5 кілограмів.

      — Є в них одна особливість. Якщо їм надати волю, бігають, як кури. Багато кілометрів «намотують». Годуєш-годуєш, дивишся — а він худющий!.. Треба саджати. Посадили — і швидко стає солідним таким.

      За харчовою цінністю м'ясо індиків (як у відомій інтермедії про кроликів — «легкоусвояємоє») займає друге місце серед звичайних домашніх птахів, після курки. Гуска і качка — після нього, а якісь там цісарки чи перепели на наших обійстях ще занадто екзотичні. Колега каже, що пробував робити пельмені — вийшло не гірше, ніж зі свинини. А в порівнянні з дещо сухим курячим «білим» м'ясом жирніша індичина просто смачніша. І, кажуть, у ній набагато менше холестерину, якого смертельно бояться янкі (а за ними й їхні пострадянські послідовники). Це, так би мовити, загальні параметри. А от якщо вирощувати індиків на продаж, то краще білих. У темних після того, як обскубеш, на тілі від чорного пера залишаються неприємні чорні цятки. Потенційного і не дуже досвідченого покупця вони будуть відлякувати.

      Індик — птах поважний. Це не суто візуальні аналогії з пихатими «індиками» поміж людей. Індичка — дуже турботлива мама, причому їй можна підкладати будь-чиї яйця — гусячі, курячі, навіть гидке каченя висидять. І що найбільш дивно, обов'язки квочки може виконувати й татусь-індик. Не те, що метушливі та крикливі півні. І останнє, про що я спитав у фахівця: як індики сприймають власну смерть. Сам знаю: коли ріжуть курку, та обурюється до кінця і пручається навіть після того, як залишиться без голови. Індики в цьому плані — фаталісти. Останні свої хвилини зустрічають так, наче пам'ятають про якусь угоду з людиною: та її годує й обігріває, а навзаєм птах мусить у певний час віддати своє м'ясо. І тому сильний птах іде на «страту» спокійно і з гідністю. Як справжній французький аристократ у революційному Парижі піднімався тринадцятьма сходинками до матінки-гільйотини...

      Ну нічого собі аналогії виникають... на голодний шлунок.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>