«Морський бриз» з бризками слини

15.07.2008
«Морський бриз» з бризками слини

Вітренківські матері душать українських міліціонерів, які заважають їм «задушити» натовських зайд. (Фото Рейтер.)

Учора в Одесі відбулося відкриття уже традиційних спільних українсько–американських морських навчань «Сі Бриз». Започатковані вони були ще з 1997 року, в рамках програми НАТО «Партнерство заради миру», і спокійно відбувалися аж до недавнього часу, відколи в Україні змінилася влада і перспектива вступу країни до Північноатлантичного альянсу стала близька як ніколи, а у проросійських політичних сил, таких як Партія регіонів, КПУ та ПСПУ, «відкрилися очі», й вони раптом «побачили» у навчаннях «Сі Бриз» смертельну загрозу. Тим часом тематика цьогорічних навчань — миротворчі операції і порятунок мирних жителів у гарячих точках.

 

Миротворчий бриз

Загалом у «Морському бризі» візьмуть участь близько тисячі військових з України, США та ще 14 країн — Азербайджану, Грузії, Великобританії, Вірменії, Греції, Туреччини, Данії, Канади, Латвії, Македонії, Німеччини, Норвегії, а також Франції та Румунії, які цього року вперше приєдналися до навчань. Україна задіяла техніку від усіх видів військ, зокрема великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський», корвет «Луцьк», тральщик «Мелітополь» та інші, — батальйон морської піхоти, підрозділ окремого морського інженерного батальйону з технікою, аеромобільну роту, рятувальну парашутно–десантну групу, команду водолазів та аварійно–рятувальну групу, по два літаки Іл–76МД та Бе–12, санітарний Ан–26 «Віта» та транспортний літак Ан–26, вертольоти Мі–8 та Мі–14, близько 16 бронетранспортерів, спеціальні та вантажні автомобілі тощо. Від іноземних армій прибули 7 кораблів класу «есмінець», «фрегат», «ракетний катер», «малий десантний корабель» та «допоміжне судно», три літаки, підрозділи морської піхоти та механізовані підрозділи, загони водолазів, офіцери штабу та ще спостерігачі.

Що ж «вони» роблять «у нас»? Цьогоріч тема маневрів — «Планування та проведення миротворчої операції з евакуації мирного населення», тобто — вивезення людей із зони активних бойових дій. На першому етапі, до офіційного початку навчань, відбулося розгортання сил, найближчими днями пройдуть підготовка кораблів до виходу в море, заняття водолазів на учбових місцях, підготовка морської авіації і берегових сил. Потім відбудеться «активна фаза»: міжнародний контингент висадиться у Криму на мисі Опук. Маневри відбудуться також в Одеській області та на полігоні «Широкий лан» на Миколаївщині. Також військові країн–учасниць навчання повправляються у тактичному маневруванні, пошуках підводного човна, проведуть пошуково–рятувальні заходи, навчання з огляду підозрілого судна, протикорабельної та протиповітряної оборони, поповнення запасів на ходу в морі, виконають практичні артилерійські стрільби. Морські піхотинці висаджуватимуться на непідготовлений берег і створюватимуть «зону безпеки». Тренуватимуться також вертолітники, запланована повітряно–десантна та вогнева підготовка, організація патрулювання, перевезення та комунікації й інші деталі «миротворчості».

Та все ж це деталі, а головне — співпраця, вміння робити це разом. «Це спільні зусилля, аби укріпити безпеку наших народів. Ми хочемо покращити співпрацю між нашими силами в регіоні», — сказав на відкритті навчань командор ВМС США Джон Мур, співкерівник навчань «Сі Бриз–2008» з американського боку. «Це добра нагода приготуватися до участі в міжнародних миротворчих операціях», — вважає віце–адмірал Ігор Тенюх, командувач Військово–морських сил України.

Ложка істерики в діжці гостинності

Цьогорічні навчання «Сі Бриз» можна вважати «посткризо­вими»: якщо минулого року вони ледь не опинилися під загрозою зриву через штучну істерію, розкручену «регіоналами», «вітренківцями» і їм подібними «козаками», то 2008–го влада продемонструвала чітку волю здійснити цей «акт євроатлантичної інтеграції». 11 квітня Верховна Рада прийняла рішення про допуск іноземних військових підрозділів для навчань, а 3 червня Одеський окружний адміністративний суд заборонив публічні акції, в тому числі й протестні, біля місць проведення навчань «Сі Бриз» в Одеській області. Про «правову відповідальність» антинатовців повідомило й обласне СБУ. Наступного дня після рішення суду в наметове містечко «вітренківців»–антинатовців, що в селищі Чорноморське Комінтернівського району Одеси, прийшли судові виконавці у супроводі міліцейського «спецназу» і демонтували «малі архітектурні форми». Наталя Вітренко заявила, що при цьому вони нібито «по–звірячому побили» мешканців містечка, в тому числі дітей і старих, які незрозуміло що мали робити серед протестувальників.

Так чи інакше, під стіни одеського Будинку офіцерів вітренківці привели заледве півсотні чоловік, а також «агітфургончик», з якого трубіло традиційне «Вставай, страна агромная». На літній спеці цей «контингент», який складався, в основному, з бабусь, тримався стійко і вперто викрикував за своїми «масовиками–затійниками» римовані слогани. Коли до приміщення заходили іноземні, особливо американські, офіцери, бабусі хором скандували давно знану англійську фразу «Янкі гоу хоум!», а також нововивчене в свої за шістдесят словосполучення «Фак офф!». Американці реагували спокійно, фотографували червоно–синій маскарад на мобільні телефони. «Ми знаємо, що пан «губернатор» і керівництво міста зробило все можливе, аби убезпечити наш персонал і аби ми могли спокійно працювати», — сказав командор Джон Мур, який під час відкриття навчань раз по раз робив реверанси в бік Одеси й одеситів. «У місті мешкає близько мільйона людей, а там під стінами кричать кілька десятків, причому мені відомо, що це не одесити, а люди, привезені з Луганської та Донецької областей», — сказав «губернатор» Одещини Микола Сердюк і додав, що навчання «Сі Бриз–2008» схвалені Верховною Радою й Кабміном. «Я запевняю: не зважаючи ні на що, всі поставлені завдання будуть виконані на відмінно», — категорично «відрізав» віце–адмірал Тенюх на питання, чи вдасться протестувальникам перешкодити навчанням.

 

Протестанти
«Дуля в карманє!»

Огрядна літня пані з картатою «заробітчанською» торбою тримає за руку одного з міліціонерів, які перегороджують вулицю біля Будинку офіцерів. «Пропустіть, рідненькі, — плаче вона, — я не тутешня, я з Донецька, відстала від своєї групи, загубилася, це ж чуже місто, а вони онде, я їх звідси бачу». Жінка показує на протилежний край вігородженої території, де вимахують червоно–синіми прапорами кілька десятків «вітренківців». «Не можна, — каже міліціянт, — треба обійти з іншого боку, ідіть за молодим чоловіком». Молодим чоловіком виявився кореспондент «УМ», що саме взявся обходити тим же маршрутом. «Як добре, що вас зустріла, — каже жінка, втираючи сльози, — я ж лише відвернулася забрати торбу, а їх уже й немає — аякже, семеро одного не чекають!». Як виявилося, пані Людмила говорила про групу «колег»–вітренківців із Донеччини, яка недавно прибула до відкриття навчань «Сі Бриз» як підкріплення до антинатовського наметового містечка під Одесою. Кожен день їх возять протестувати до різних пов’язаних із навчанням військових і цивільних установ. Керівник групи вранці провів перекличку, централізовано розплатився за проїзд, але далі, видно, не дуже пильнував своєї пастви.

Південна спека. Пані Людмилі важко йти і дихати, піт заливає очі. «Вам хоч добові платять за це?» — питаємо. «А якже, нас і годують тричі на день. Нам ще не менше тижня тут треба сидіти...»

Ми підходимо до юрби у футболках «Блок Наталії Вітренко», що складається з літніх бабусь, петеушного вигляду «легінів», які дружно кричать «Украінская страна посилаєт НАТО на... !». Моя супутниця прощається з нами: «Бог мені вас послав! Я вже так була перелякалася, ви ж знаєте, що то таке — чуже місто!» — каже вона привітно, вдячно посміхаючись. Трохи віддихавшись і подолавши переляк, жінка поверх одягу вбирається у «фірмові» футболку і блайзер та приєднується до скандування, яке диктує в мегафон рудий парубійко: «Агромная дуля в карманє зажата — вот наш атвєт на вступлєніє в НАТО!».

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>