Вітер свободи

05.07.2008
Вітер свободи

Члени страйкового комітету четвертого табору Мирон Мелень і Євген Грицяк.

Кінофільм Михайла Ткачука я б назвав «Таємниця Норильського повстання». Бо «загадка» — то більше в стилі раціоналістичному. А в таємниці є щось від духу нашої історії. Справді, уявімо тільки: зона вічного холоду, в якому завмирає душа. В зоні напівживі «раби ВКП(б)» з травмованою в полоні пам’яттю і без просвітку надії. Зона — то тільки один з острівків імперії рабства — острівець архіпелагу ГУЛАГ. Його можна — за велінням Кремля — залити кулеметним вогнем і поскидати розстріляних в провалля — без усякого сліду. Маленькі експерименти, ніби репетиції того пекла, проводяться серед білого дня.

Каторжани норильської зони якось відчули подих весни і тихо затягнули свою давню рідну пісню... З вишок вмить зреагував кулемет, і на снігу вже лежали в крові ті, що потрапили під вогонь. Пісня була українська... Сімдесят відсотків в’язнів на Воркуті, Колимі, в Караганді, Магадані, Норильську — то були учасники національного руху з України. Литовці, естонці, латвійці, грузини, євреї, вірмени — як тоді співали по радіо — «дети разных народов» — усі там були представлені своїми в’язнями. А з повстанського моря України загрібали найбільше: молода Україна, що не була скошена війною, була репресована «визволителями» і взята під конвой.

Але от що прикметно: від голоду 1947 року умирали сотні тисяч, ніхто їх не рахував, не поминав. У неволі умирали сотні тисяч, і їх слід замітало снігом. А запам’яталися і були відзначені кулеметом ті, що заспівали пісню. «Запевалы» — мовою конвою.

Власне та іскра і засвітила в пригаслих очах дух волі. Усі національні громади в таборі почали гуртуватися, радитися, домовлятися. Міжнаціональні взаємини ожили. Природні змовники — українці і литовці. Росіяни вагалися, бо носили в собі бар’єр «единой неделимой». А загалом усіх єднали ідеали волі і почуття гідності. Характерна прикмета вільних і гідних — відсутність міжетнічної ворожнечі. Вільні люди не знають ксенофобії і національних упереджень. Один із учасників свідчить, що в таборах він не зустрічав українців–антисемітів. Давно відомо, що міжнаціональна солідарність множить сили повстанців. Цей досвід був і в УПА. І то єднає більше, ніж, скажімо, війна, де всі формально «за Родіну, за Сталіна», а тихенько кожен шепоче ім’я своєї матері — і «каждый думал о своем». В норильському таборі естонці внесли свою винахідливість в поширенні інформації за зону, литовці застосували азбуку Морзе, а над лаконічним текстом відозв думав весь таборний інтернаціонал.

Найбільшими «головорізами» для начальства були бандерівці, і не тому, що вони складали більшість, а що мали вишкіл організаційний і військовий. Не випадково відверто виступає і бере на себе відповідальність за повсталу зону молодий фронтовик, потім засуджений як член ОУН — Євген Грицяк. Очевидно, тільки на такій абсолютній рішучості — «Свобода або смерть!» і може триматися диво повстання у зоні вмирання.

Промінь волі десь колись засвітився кожному, що проходить крізь віки. Здавалося б, що спільного між піснею «Гей, на горі», Волинню 1942, що відразу повстає проти двох вождів, що претендували на панування над світом, між шістдесятниками, що виступили проти імперії брехні, між «Солідарністю», «Саюдіс» і «Рухом», які співали в унісон свої пісні про волю, і нарешті — українським Майданом і грузинською революцією Троянд... А спільні передусім висота, з якої вперта реальність здається минущою, а сила танків — хвилинною. Під Ковель у 1941–му большевики кинули до 8 тис. танків, і німці їх захопили, як дитячі іграшки... А от моральна сила під гаслом: «Воля народам — воля людині» — то сила справжня і тривка. Вона й зогрівала в зонах умирання тих молодих дівчат і хлопців, які створили неможливе: повстання в пащі дракона. І він їх не зумів проковтнути.

Дивне враження справляють сьогодні учасники повстання — старенькі люди, досі молоді і незламні духом. І печать довголітньої каторги змила з їхніх облич хвиля свободи — вони ясніють, усі ті діти різних народів. І донині дають вони нащадкам урок солідарності вільних і урок чесної боротьби, яка перемагає насильство і зло. Хто пам’ятає нині тих грізних начальників, що мали необмежену владу в зоні беззаконня? Вони канули в безодню, і тільки в спогадах приречених каторжан часом оживають їхні імена. А ті приречені, що пройшли суворі випробування змалку, а потім каторжні роки неволі, з ясними обличчями і незлобивим серцем наче покликані самим Богом свідчити про таємницю свободи, дарованої людині, і про честь її захищати. Вони передають естафету свободи наступним поколінням.

Євген СВЕРСТЮК
доктор філософії

 

ДОВІДКА «УМ»

Днями у Львові відбулись урочисті збори з нагоди 55–річниці Норильського повстання. Пам’ять про повстанців Норильська в ці місяці вшановується також у Литві та інших європейських країнах.

У радянських концтаборах регулярно спалахували заворушення, однак Норильське повстання в травні–серпні 1953 року стало найбільшим і найорганізованішим із них — у ньому взяло участь приблизно 40 000 політв’язнів — українців, литовців і грузинів. Повстання очолили українці — вояки УПА та члени ОУН (які складали до 70 відсотків — більшість ув’язнених у концтаборі). Страйк тривав 69 днів. Повстанці домоглися низки поступок та послаблень у режимі їхнього утримання в таборах, зокрема, після Нориського повстання було скасовано номери на одежі політв’язнів.

Норильська група концентраційних таборів СРСР розташовувалася в Таймирському (тепер Долгано–Ненецькому) окрузі Красноярського краю Росії. Усі промислові підприємства цього округу підпорядковувалися Норильському управлінню таборів, яких було близько 40. Лише в районі міста Норильськ загальна кількість ув’язнених становила не менше, ніж 50 тисяч осіб. В’язні працювали на руднику, вугільних шахтах, цегельному та мідному заводах, хлоро–кобальтовому заводі №25, деревообробному комбінаті (ДОК), а також зводили місто Норильськ.

Загалом з 1946 по 1957 рік у радянських концтаборах відбулося 47 повстань, провідна роль у них належала українцям.

DVD з серіалом «Загадка Норильського повстання» можна придбати у офіційного дистриб’ютера на території України — студія «Заповіт» (03151, Україна, м. Київ, вул. Новгородська 3, оф. 22). Тел +38 (044) 249 08 31, моб. 8–050–4430695, 8–050–7453986)

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>