Чому вважають, що декому на роду написано зривати зорі з неба, а хтось приречений на постійне невезіння? Хіба можна вирахувати ймовірність виграшу в лотерею (адже зі школи пам'ятаємо про мізерність такої можливості)? До цієї розвідки мене надихнула історія одного латиноамериканця, який спромігся на всіляких акціях заробити собі пристойну хату і до хати, машину та ще й утримувати при тому немаленьку сімейку. Замислившись над таким способом заробляння, я дійшла висновку, що левова частка різноманітних акцій, лотерей і розіграшів розрахована на молодь. Ту молодь, яка прагне жити розкошуючи, а не гаяти найкращі роки у марудній справі заробляння грошей не просто на хліб, а й на дорогі, але такі потрібні розваги-приємності. Показово, що одна моя знайома завжди мріяла про мішок із зеленими, які б в один прекрасний день упали їй на голову. Отже, цільовий сегмент споживачів рекламних акцій — молодь. Принаймні суджу я так, виходячи з власного досвіду.
Перша lucky story трапилася зі мною у 19-річному віці, коли тільки й думок, що про танцюльки і галасливі компанії. Будучи бідними студентками, ми цікавилися так званими «жіночими днями», що проходять у нічних клубах. Нічого спільного з жіночою фізіологією цей термін не має, просто у встановлені дні — середа чи п'ятниця — вхід дамам до закладу безкоштовний, інколи ще й коктейль презентують. От в одну з таких нічних вилазок мені вручили клаптик паперу з номером, пояснивши, що це лотерея, за якою розігруватиметься приз — 500 гривень. Коли з шапки, де перекидалася сотня таких папірчиків, витягли саме мій номер, мене це так вразило, що з несподіванки я ледве знайшла свою лотерейку. Ото тоді за мною закріпилося реноме везунки.
Наступна історія пов'язана з вікториною, влаштованою однією відомою європейською авіакомпанією. Треба було відповісти на низку питань, що стосувалися авіасфери взагалі, а за правильні відповіді обіцяли: а) оплачені курси англійської мови; б) оплачену поїздку до Лондона. Вау! Вікторини я полюбляю з часів свідомого дитинства, коли у сімейному колі не пропускала жодного «Що? Де? Коли?», «Брейн-рингу» і була незмінною учасницею відповідних шкільних конкурсів. Отож добросовісно занурилася в нетрі інтернету, шукаючи правильні відповіді. Залучивши до справи свого однокурсника, я надіслала з десяток конкурсних анкет, підписаних іменами моїх знайомих. Хай як не мені, то комусь із них пощастить, не пропадати ж моїй праці задарма! От ми всі скопом і вийшли у фінал. Правда, моя старанність була нагороджена набором корисних черепків. На курси відправилася моя подруга, а в Лондон полетів той однокурсник. Хоча я не шкодую, бо фортуна — то ще та кобіта. Зате для людей я стала щасливим талісманом, і згадуватимуть вони мене дійсно незлим тихим словом...
Апогеєм мого везіння став виграш у шоколадній акції турпоїздки в Аргентину.Не вірив ніхто! (І я спочатку також). Підозрювали наявність «потрібної» людини або ще якусь гидоту. Але все було прозоро і чесно, як на виборах у Грузії. Хоча на перемогу я взагалі не сподівалася, бо мріяла не про подорож, а про музичну шарманку. Тепер мої знайомі заповнюють аплікації та скуповують продукти з позначкою «Акція». А один із них, той, що найбільше кричав про «лохотрон» і «своїх», склав із кришечок назву мобільного телефону і почав спілкуватися вільно.
До речі, чи пам'ятаєте рекламу вафельних батончиків, під обгорткою яких треба було знайти зображення мобільного телефону? Хто там, як не молода пара, встановлювала контакт? А радіоролик, що починається словами «Якщо тобі 18...» А пошта щастя, яка приходить дітям і молоді. А... Ну добре, думаю, ви вже зрозуміли, до чого я веду. Суть цієї замітки не в тому, щоб спонукати вас до марнотратства і бездумного скуповування непотрібних речей у непомірних кількостях, а щоб ви повірили, що щастя у будь-який час і у будь-якому віці має усміхнутися саме вам, а не Марусі з сусідньої квартири. Що не варто супити брови і бубоніти про несправедливість у цьому світі, а стати президентом свого життя. Не втрачати свого шансу, хоча й не бути беззастережним йолопом, який вірить у напозір мильні проекти.
Рада ЛУНIНА.
