«Аве Марія», — шепоче святиня

12.02.2004
«Аве Марія», — шепоче святиня

Ліплення зі шпилів щомиті може посипатися додолу. (Фото Євгена КОЛЕСНИКА.)

      ...У цій суперечці замішані римо-католицька громада Києва, музиканти Національного органного залу, столичні чиновники, Президент України Леонід Кучма і навіть сам Папа Римський Іван Павло II. Яблуком розбрату такої неоднорідної аудиторії став костьол святого Миколая. Католики вимагають передати храм під їхню опіку, а керівництво Національного органного залу, яке «мешкає» у тому ж таки костьолі, просить не виштовхувати артистів на вулицю. Принаймні доки для них не знайдуть нового приміщення.

 

Рідня «химерного» будинку

      Два величезні шпилі з хрестоцвітами на верхівках помітно ще на під'їздах до київського залізничного вокзалу, тому храм традиційно викликає інтерес у туристів. Інакшої долі у творіння епатажного архітектора-новатора не могло й бути. Свою руку до будівництва костьолу приклав Владислав Городецький. Той самий, маєток якого — Будинок із химерами — облюбував собі під резиденцію Президент України Леонід Кучма.

      Костьол, як і Будинок із химерами, караїмська кенаса та Національний художній музей, збудовано в притаманному для Городецького поєднанні непоєднуваного на той час — заліза й бетону. Відтворити тонкі риси псевдоготичної споруди за допомогою маловідомого й непопулярного на той час матеріалу — бетону — було вкрай складно. Городецькому вдалося. Втім найбільшою авантюрою зодчого став вибір місця майбутнього храму — заплава річки Либідь з її ненадійними грунтами.  Тоді архітекторові пророкували провал — ніхто не вірив у можливість такого будівництва.

      Та коли після десятиріччя складних робіт, у 1909 році, храм таки освятили, римо-католики Києва святкували свою перемогу, адже грандіозна споруда «виросла» з їхніх пожертв. Утім радіти католикам довелося недовго.

Органний зал на забаганку Щербицького

      З приходом радянської влади костьол закрили, а служіння у ньому поновилися аж через 75 років. Протягом цього часу культова споруда слугувала за склад і архів. У роки Другої світової війни й до кінця сімдесятих нашпигований глушниками костьол «забивав» у ефірі ворожі «хвилі». І лише у вісімдесятих перетворився на Будинок органної та камерної музики.

      Ідея переобладнати костьол під органний зал народилася у генсека Комуністичної партії Української РСР Володимира Щербицького після відвідин Чехословаччини, де на його честь керівництво країни влаштувало грандіозний концерт органної музики. Кажуть, Щербицького це настільки вразило, що, повернувшись в Україну, він заходився шукати підходяще приміщення для органного залу. Найкращим варіантом був Миколаївський костьол.

      Тоді в храмi зробили грандіозний ремонт. Стилізовані меблі для майбутнього залу витесали львівські майстри, паркет привезли з Івано-Франківська, а от витончені вітражі переправляли аж із Литви. Найголовнішу ж окрасу будинку — 55-реєстровий орган за спеціальним замовленням виготовила чеська фірма. Єдине, чого не врахували, — не укріпили фундамент самої споруди, через що сьогодні вся ця краса руйнується.

      Перший концертний сезон розпочався у лютому 1981 року. Відтоді Будинок органної музики встиг перетворитися на справжню Мекку для поціновувачів класичної музики. У стінах костьолу понад 10 років проходить фестиваль органної та камерної музики, на який збираються провідні виконавці з різних країн світу: Едгар Крапп (Німеччина), Жанет Фішел та Колін Ендрю (США), Марія Бієшу (Молдова), Мішель Лєклєрк (Франція).

Хто в костьолі хазяїн?

      Більше десятка років музиканти з прихожанами костьолу жили мирно, а концерти і меси у храмі проводили по черзі.  Ситуація змінилася після розпорядження Президента щодо повернення релігійним громадам їхнього майна і культових споруд. У столиці римо-католики вже повернули собі й відновили костьол Святого Олександра, що знаходиться біля Європейської площі (за радянської влади в ньому був планетарій). І ось тепер борються за храм святого Миколая.

      «У костьолі майже зруйновано фундамент. Тримається він на порожніх бетонних палях, що засипані піском. Коли в цьому районі прокладали метро, тунель довелося «тягнути» якраз під храмом. Палі зрізали, а фундамент почав розходитися», — турбується прихожанка храму Тетяна Палладіна. За її словами, востаннє ремонт костьолу реконструктори робили нашвидкоруч — виконували план до Олімпіади 80-го року. Тому про заміну перекриттів  у баштах навіть не йшлося. Нині у шпилях із хрестоцвітами перегнили дерев'яні стрижні, й мережане оздоблення Городецького стало потенційно небезпечним для перехожих. «Костьол здригається при кожному проходженні електропотяга, а скульптури з його фасаду можуть впасти у будь-яку мить», — нарікає пані Тетяна.

      Не приховують свого обурення й настоятелі костьолу. Кажуть, коли б споруду передали громаді, то гроші для реконструкції храму обов'язково знайшлися б. «Ми попросимо грошей у міжнародних католицьких організацій, після чого відреставруємо пам'ятку так само, як відродили костьол Святого Олександра», — запевнив настоятель Станіслав.

      А що заважає католикам знайти кошти для ремонту своєї святині вже зараз? У подальшому — це був би переконливий аргумент на їхню користь. Не дивно, що й керівництво Національного будинку органної музики в такі обіцянки релігійної общини вірити відмовляється. «У храмі прихожани не забили жодного гвіздка», — обурюється директор Національного будинку органної та камерної музики Тетяна Стахурська. — Віруючі досі не сплатили більше двох тисяч гривень за надані їм комунальні послуги у другому півріччі 2003 року. На їхньому стенді висить заклик до прихожан зібрати ці кошти! Якщо вони не можуть знайти таку суму, щоб розрахуватися зі своїми боргами, то звідки вони візьмуть кошти на реконструкцію?» — дивується Тетяна Миколаївна. І додає, що лише, за попередніми оцінками, генеральна реконструкція храму обійдеться в 20 мільйонів гривень.

Священик із рупором музиці не брат

      Утім громада твердо стоїть на своєму й вимагає повністю передати їй право володіння костелом. Віруючі запевняють, що не можуть вільно молитися, оскільки погодинно діляться територією з музикантами. Останні ж переконують, що пішли на величезні поступки й навіть погодилися влаштовувати концерти, тоді коли вони не заважатимуть прихожанам. «Ми перенесли концерти на вечірній час, хоча це й було незручно, але після цього настоятель просто почав диктувати нам свої умови. Він навіть визначив за нас, яку музику можна виконувати, а яку — ні», — обурюється Тетяна Стахурська.

      Директор стверджує, мовляв, дійшло до того, що якось посеред концерту в залу ввійшли прихожани зі свічками й почали голосно молитися. Втім бувало і гірше: «У січні настоятель перед виступом заслуженого артиста вибіг на сцену з рупором і почав скандувати, вимагаючи повернути костел католикам», — підсумовує Тетяна Стахурська.

      Однак Тетяна Миколаївна все ж таки сподівається знайти спільну мову з прихожанами, інших варіантів у неї нема — поки що. «Не можна зараз просто так взяти і викинути музикантів Будинку органної та камерної музики на вулицю, люди залишаться без роботи», — хвилюється директор.

Доки костел поділять, він трісне навпіл сам?

      Цьогоріч на відбудову пам'ятки держава пообіцяла виділити 3 мільйони гривень, але реконструктори вже зараз скрушно хитають головами — навіть цих грошей буде замало. «Фундамент храму буквально тріщить по швах, я вперше бачу таку запущену ситуацію», — розповів «УМ» науковий керівник проекту реставрації костьолу Олег Граужис. За його словами, починати відновлювати храм треба було «вчора», сьогодні ж костьол перебуває у жахливому стані: дерев'яні основи всіх хрестоцвітів перегнили,  а сам костьол хитається. «Городецький не міг передбачити, що під його будівлею пройде метро», — жартує Олег Олександрович — тепер саме йому доведеться виправити таку «короткозорість» видатного зодчого. Завдання будівельників ускладнює ще одна обставина — минулого літа поряд із храмом почали зводити офісний центр. Олег Граужис каже, що останній будують, порушуючи всі будівельні норми, від чого на костьолі й сусідніх будинках з'явилися тріщини. «Ми поставили риштування, а за тиждень почнемо роботи. Треба  встигнути врятувати храм», — пояснив він. Найбільше ж Олег Олександрович хвилювався, щоб не теплішало: «Тоді вода потрапить у котлован і роботи ускладняться. Найгірше те, що костьол може навіть тріснути навпіл, якщо не провести реконструкцію найближчим часом».

      Зараз  перед костьолом тимчасово спорудили коридор із навісом, що слугує захистом для тих людей, які входять у святиню. На випадок, якщо цементна брила зі шпилів таки зірветься. Тому цілком імовірно, що поки костел поділять, останній виглядатиме вже не так привабливо.

Папа не приїде, Кучма слово не згадає?

      Право визначити, кому розпоряджатися святинею, належало Київській міськадміністрації, оскільки храм перебуває в комунальній власності столиці. Однак КМДА так і не наважилася ступити на бік однієї з ворогуючих сторін і передала питання Міністерству культури. «Київ не може взяти на себе відповідальність і визначити, хто правий у цій суперечливій ситуації — це питання загальнодержавне», — пояснив «УМ» начальник Управління культури і мистецтв Олександр Биструшкін.

      Вирішення цієї заплутаної справи не знайшли поки що й міністерські чиновники. «Ми підтримуємо вимоги релігійної громади, але доки для Будинку органної та камерної музики не знайдено нового приміщення, про передачу всіх прав римо-католикам не може бути мови», — заявив міністр культури Юрій Богуцький.

      Водночас костел римо-католикам обіцяно давно. І не ким-небуть, а самим гарантом. Храм громаді Леонід Данилович пообіцяв передати після приїзду до Києва Папи Римського Івана Павла II. Тоді, як стверджують прихожани Миколаївського, Кучма дав понтифіку слово розв'язати це питання. «Папа Римський особисто розмовляв із Президентом. І він дуже гарно сказав, що цим питанням займаємось і обов'язково вирішимо. Термін от тільки не назвав», — нарікав єпископ Станіслав. Обіцянку Леонід Данилович благополучно виконує... ось уже четвертий рік.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>