Наш паровоз уперед летить...

03.06.2008
Наш паровоз уперед летить...

Машиністом стати непросто. Але якщо постаратись...

Одна гривня двадцять копійок — саме стільки коштує проїзд між станціями «Яблунька» та «Вишенька» Київської дитячої залізці. Ціна символічна у порівнянні з дитячими атракціонами, а малюки в захваті, для багатьох це перша поїздка у потязі, тому два з половиною кілометри, які вони проїдуть у вагоні, запам’ятаються надовго.

— Дитяча залізниця — це не просто атракціон, місце розваг, тут роблять свої перші кроки у професію майбутні машиністи, провідники, ревізори, — розповідає начальник Південно–Західної залізниці Олексій Кривопишин. — Учні віком від 10—15 років відвідують гурток «Юний залізничник». Зараз у них розпочалася виробнича практика.

За словами пана Кривопишина, нині велику увагу приділяють техніці безпеки, постійно перевіряють справність вагонів, систему електричної централізації стрілок, автоматичне блокування на перегонах, радіозв’язок. У планах — побудувати у Сирецькому парку депо. Майже 5 мільйонів гривень витрачається для того, щоб функціонувала ця залізниця. Цього року вихованці, а їх — 535, вперше отримали робочу, вихідну, та ще й представницьку форму.

— Мені подобається професія залізничника, бо вона вимагає величезної відповідальності, — запевняє 17–річний Костя Савіцький, студент Київського електромоторного технікуму, колишній вихованець гуртка «Юний залізничник». — Знаю кількох людей, які свого часу потрапили до гуртка, і зараз працюють залізничниками. Моє хобі — дитячі залізниці. Я вже об’їздив їх три — Львівську, Харківську, Запорізьку. Усі вони різні, на жаль, потребують ремонту, але мене це не «гальмує». Я знаю, що вибрав свою професію — «на колесах».

 

ДОВІДКА «УМ»

Київська дитяча залізниця розпочала свою роботу 1953 року. З того часу близько 25 тисяч юних залізничників пройшли тут профорієнтаційне навчання. Працює вона з 11.00 до 15.40, поки що тільки в неділю і святкові дні. А починаючи з 8 червня — ще й у суботу.

Ольга ГЛАДКОВСЬКА
  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>