Чорна крейда на білій дошці

Коли всі діти двору збираються до школи — хтось у перший клас, а хтось у десятий, у дев’ятирічного Женьки настають важкі дні. Річ у тім, що Женька дуже погано бачить і носить товстелезні окуляри у масивній оправі. І тому, за вердиктом лікарів, він мусить учитися не в десятирічці свого мікрорайону, а у далекому інтернаті з казенною назвою «для слабозорих дітей». Це значить, що мешкатиме він у загальній спальні на двадцять ліжок, а батьків не бачитиме довгих п’ять днів.

Проте лікарі вже давно довели — діти з вадами здоров’я почуваються значно краще і демонструють динаміку до одужання, коли перебувають не серед собі подібних, а навчаються, проводять вільний час зі здоровими ровесниками. На Заході метод інклюзивного навчання практикують уже давно, а від послуг спеціалізованих інтернатів там відмовилися. Україна, на жаль, перебуває ще в полоні старих нормативів та навіть громадської думки. Не один і не два рази траплялися випадки, коли батьки здорових дітей категорично заперечували, аби в їхньому класі з’являлися школярі, хворі на церебральний параліч. І тоді шкільне керівництво було змушене відступити.

«Головне те, що обмежується можливість спілкування дітей з іншими людьми, вони стають відірваними від подій нормального життя, — каже заступник директора Хмельницької школи №15 Ніна Кривоший. — Але найгірше, що діти починають змалечку усвідомлювати: вони гірші за інших, здорових ровесників». У цьому навчальному закладі вирішили піти на експеримент — посадили разом за парти школярів із вадами зору та дітей, які бачать на сто відсотків. Для цього закупили спеціальне обладнання, специфічні звукові комп’ютерні програми, а також адаптували загальну шкільну програму. Дошки у школі не звичайного коричневого чи чорного кольору, а контрастні — білі, на яких пишуть чорним маркером. Є також спеціальні настільні лупи, за допомогою яких діти можуть не просто читати завдання, а й, наприклад, займатися творчістю. Окрім того, вчителі пройшли спеціальну підготовку, що надасть можливість отримати знання слабозорим дітям. А оскільки державного фінансування для такої справи передбачено не було, гроші дирекція школи почала шукати самотужки. І отримала допомогу від Українського фонду соціальних інвестицій.

Потім, коли отримали перші результати, підключилася міська влада. Батьки міста виявили бажання, аби проект з інтегрування дітей із вадами зору в суспільство не зупинили, а й далі розвивали. Із міського бюджету виділили двадцять відсотків необхідних коштів, закупили обладнання для кабінету реабілітації, ввели посаду медсестри­оптомеристки та соціального педагогапсихолога.

Торік у групах інтегрованого навчання за інклюзивною системою було 16 дітей. Зараз вони вже завершили навчання у першому класі. Рівень знань, що діти з вадами зору отримали за рік, — нічим не поступається загальношкільному. Є навіть неочікувані результати — одній із учениць школи вже не потрібні були окуляри, а в трьох дітей значно покращився зір.

Здорові школярі до появи сусідів з числа тих, що погано бачать, поставилися набагато толерантніше, ніж дорослі. І це, на думку педагогів, чи не найголовніше досягнення для їхнього виховання: учні вчаться співпереживати чужим бідам і з розумінням ставитися до людей із вадами. У тому числі — фізичними.

...Сама ідея інклюзії у хмельничан з’явилася ще у 2004 році. Тоді група викладачів Хмельницького інституту соціальних технологій запропонувала на базі свого навчального закладу впровадити модель інклюзивного навчання. Така ідея була зумовлена, поперше, через специфіку самого закладу, який одним із перших наголосив: ми готові надати можливість молодим людям з інвалідністю отримати вищу освіту. З іншого боку, серед студентів провели опитування й отримали доволі очікувані результати — рівень пристосування цих людей до навчання у ВНЗ дуже низький. Пояснити таку ситуацію неважко: особливих умов навчання — безбар’єрності середовища, відсутності спеціального обладнання та умов у пересічному українському місті не знайдеш. Український фонд соціальних інвестицій чи не першим підтримав ідею впровадження інклюзивної моделі навчання в інституті, надавши для ВНЗ грант у розмірі 375 тисяч гривень. За сприяння донорів викладачі отримали нагоду ознайомитися з провідним міжнародним досвідом у галузі соціального захисту дітей та молоді з особливими проблемами. Відбулося кілька навчальних поїздок до Швеції та Німеччини. Тепер варто лише очікувати на результати зі знаком «плюс».

Валентина РУДЕНКО