Питна гарячка

Фахівці Всесвітньої організації охорони здоров’я недавно опитали 200 тисяч учнів 5—10 класів щодо вживання ними алкоголю і зробили дуже невтішний висновок. Україна у списку з чотирьох десятків країн посіла... перше місце і з величезним відривом випереджає Ізраїль, що потрапив на другу позицію цього ганебного рейтингу. Тобто у нас регулярно заглядають у чарку 40 відсотків дітей, в Ізраїлі — 28. Росія, де пиятика вважається частиною національної традиції, до речі, посіла аж 15 сходинку. Що далі? Відповідь на це запитання стабільно залишається риторичною, бо бізнесова і, вважай, політична еліта нашої держави давно паразитує на цьому суспільному лиху.

Дивіться у корінь

У кожної хвороби є першопричина, з якої поступово, але невідворотно виростає велика проблема. На думку доктора медичних наук, головного співробітника харківського Інституту неврології, психіатрії і наркології Анатолія Артемчука, схильність до різних форм згубної залежності у дитині може сформуватися ще у момент її зачаття і народження. Тобто той факт, що сьогодні в Україні 90—98 відсотків пологів проходять із тими чи іншими патологіями, безпосередньо впливає на зростання числа небайдужої до чарки молоді. Зв’язок тут простий. Проблемні роди стають причиною того, що діти приходять у цей світ з очевидними ознаками органічного ураження мозку, і вся їхня подальша доля нагадує процес розгортання у часі складної мозкової дизфункції. «Аби добре вчитися, займатися спортом, закохатися, поїхати до Парижа, побудувати будинок, потрібно мати міцний мозок, — каже Анатолій Артемчук. — А там, де він порушений, багато функцій просто не діють».

Результат більш як тривожний. Недавно у Харкові фахівці провели дослідження психологічного стану підлітків та молоді зі складною, девіантною, поведінкою і виявили, що, по–перше, вони не звикли використовувати потенціал власних мозкових клітин на повну потужність через брак відповідної енергії. По–друге, для формування та росту їм не вистачає природних гормонів, тому хлопцеві дуже складно перетворитися на мужчину. І, по–третє, «складні» діти зростають без особистісного стержня. Тобто не можуть відрізнити добро від зла, друга від ворога, не вміють сформувати життєву мету, знайти опору. У них практично нічого не виходить. І оскільки нашим суспільством приймаються винятково успішні люди, чарка нерідко стає чимось на зразок рятівної емоційної соломинки. Від неї дитина переходить на травку, а з травки — на віртуальні ігри, що, в свою чергу, викликають складну комп’ютерну залежність. «Одна патологія перетікає в іншу, — каже Анатолій Артемчук. — Це цілий конгломерат проблем, в основі якого лежить проблема нездорових дітей. Адже для того, щоб бути успішним, треба мати високий заряд здоров’я. А коли його немає, дитина підсвідомо обирає те, що простіше. Навчитися курити, вживати спиртне, лаятися матом насправді дуже просто».

«Усі збирають данину з хворої дитини»

Уже років десять поспіль список найбільших платників податків у Харківській області очолюють тютюнова фабрика «Філіп Моріс» і пивзавод «Рогань». Традиційні для регіону галузі — машинобудування, торгівля, сільське господарство і навіть газовидобувна — не стоять і близько. Минулого року випуск алкоголю і тютюну в регіоні виріс ще на 9 відсотків. Диміти сигареткою, тримаючи в руках пляшку з пивом, — тепер модно, стильно, круто. За даними харківського медичного психолога Євгенії Волинкіної, кожен третій учень початкової(!) школи у місті бодай раз вживав спиртне. Сім відсотків дітей, що потрапляють до лікарень із діагнозом «отруєння», підірвали здоров’я саме міцними напоями.

Заробити таку болячку в ніжному віці неважко — для новачка можуть стати смертельними всього лише чотири ложки випитого алкоголю. З цієї причини в державах, що дбають про дітей, а не про додаткові фінансові бонуси горілчаних баронів, спиртне продається лише громадянам, яким виповнилося 21 рік. У нас же діти через байдужість суспільства до цієї проблеми активно заглядати в чарку починають із 12—14 років. «Сімдесят відсотків наших пацієнтів, — розповідає завідуючий наркологічним відділенням харківської клінічної лікарні №9, кандидат медичних наук Віктор Слюсар, — це люди віком до 30 років. Вони потрапляють до нас у дуже складному стані — хворі печінка, нирки, легені. Трапляються і серйозніші ускладнення — біла гарячка, епілепсія. Як правило, ці пацієнти, незважаючи на молодий вік, мають великий стаж алкоголізації».

Сьогодні на обліку в наркологічних клініках області перебуває трохи більше 2 тисяч залежних від спиртного молодих людей. Реальна статистика ще сумніша — люди в нас мають непереборну звичку звертатися по допомогу вже тоді, коли опиняються на межі глибокої прірви. До того ж Харківщина — не найпроблемніший у цьому сенсі регіон. Середній показник по країні — 7,6 юних алкоголіків на 100 тисяч населення, у Харкові — 4,1.

Лікарі–наркологи кажуть, що непоправної шкоди здоров’ю українській молоді завдають саме пивні компанії. Дитячий організм із різних фізіологічних причин не сприймає міцні горілчані напої. Хлопці, за словами Анатолія Артемчука, «від них просто дуріють». Такий стан мало в кого викликає психологічний комфорт, тому діти автоматично переключаються на більш легкі напої — пиво, джин–тонік, коктейлі. «Пивні компанії, — каже лікар, — давно помітили цю особливість і рекламують свою продукцію переважно для молоді». «Причому дуже агресивно, — додає Віктор Слюсар. — Мовляв, пити пиво — це не тільки не шкідливо, а навпаки — корисно і навіть необхідно. Без цього ти ніколи не досягнеш успіху».

Молоді люди, за словами фахівців, сприймають цей заклик як керівництво до дії. Вони можуть тижнями заощаджувати на пиріжках, сосисках і кіно лише для того, аби підтвердити за пляшкою алкоголю у міській забігайлівці статус спроможної на щось особливе людини. А коли ці ілюзії жорстоко розбиваються об суворі «житейські» реалії, шукають відчуття власного «суперменства» у наркотиках та комп’ютерних іграх. З останніми в нас теж немає жодних проблем. «Приміщення з гральними автоматами розташовані просто біля шкіл, молодіжних центрів, — із сумом констатує цей неприпустимий для цивілізованого суспільства факт Анатолій Артемчук. — Усі збирають данину з хворої дитини!».

А далі — кругова порука. Зараз в Україні виходить у самостійне життя і створює сім’ї перше покоління, виховане у найжорстокіших традиціях алкогольного і тютюнового зомбування. Доля їхніх майбутніх дітей відома наперед, оскільки п’яне зачаття і вагітність, «скрашена» «нешкідливим» пивком, однозначно дають трагічний результат. Анатолій Артемчук каже, що, спостерігаючи за юними алкоголіками (йдеться про 14—15 років), вивів для себе стійку життєву спіраль. Їхні батьки теж бавилися спиртним, мама неодмінно лежала на збереженні і мала затяжні пологи. Дитина з’явилася на світ з обмотаною пуповиною і не одразу закричала. Перші місяці життя немовля несамовито кричить, бо хоче похмелитися. У п’ять — шість років страждає синдромом надмірного збудження, і його фактично не можливо заспокоїти. До дитсадка двері зачинені через дуже слабке здоров’я. А школа і поготів перетворюється на жах, бо ця дитина до роботи за партою зовсім не підготовлена. У неї немає відповідних навичок, психологічного розвитку, впевненості у собі. Словом, у 12 років їй нічого не залишається, як повірити у рекламні байки і спробувати налагодити своє життя за допомогою пляшки з пивом. Причому цей посил завдяки всюдисущим телевізійним роликам встигає відкластися до того часу вже на рівні підсвідомості, й змінити усталену програму мозку, як правило, дуже складно. До криміналу і в’язниці «травматику» залишається зробити лише один крок. А горілчані королі чомусь глибоко переконані у тому, що це ніколи не трапиться з їхніми власними дітьми.

«За маму, за тата, за свято!»

Байдужість нашого суспільства до проблем дитячого алкоголізму фахівці пояснюють ще й укоріненою традицією пияцтва. «Люди чомусь не вірять, що алкоголізм — це захворювання обміну речовин і насамперед тяжкий психічний недуг, — каже лікар–нарколог Михайло Дюженко. — Іноді справа доходить до абсурду. У родині вже може бути залежна людина, скажімо, батько, а дід з бабою наполегливо пропонують онукові перекинути чарчину до свята. Мовляв, трошки не зашкодить. Головне знати міру й тримати себе у рамках». Це ще один самообман. «У випадку з дитиною до завершення процесу її фізичного формування (йдеться про 21 рік), ні про яку культуру випивки не може бути й мови, — стверджує, у свою чергу, Анатолій Артемчук. — Треба говорити про культуру якості життя, про культуру навчання, спорту. Причому на противагу агресивній алкогольній рекламі». Те, що в телевізійному просторі немає альтернативної інформації, вкотре доводить той факт, що наших дітей свідомо позбавляють права вибору. Їхні внутрішні сумніви та вагання, схоже, не припустимі, коли на кону стоять шалені надприбутки.

«Що робити?»— питання, швидше, риторичне. Хоча ідеї на цей рахунок справді є. Харківські лікарі–наркологи, наприклад, пропонують створити на рівні держави центр із регіональними представництвами, який би координував роботу всіх відомств, що опікуються проблемами дитячого алкоголізму. «Потрібний системний аналіз, системний підхід, потрібна структура для планування роботи міністерств та закладів, зацікавлених у подоланні цього лиха, — каже Анатолій Артемчук. — Сьогодні ж лікарі, чиновники, правоохоронці гасять пожежу поодинці, але ніхто не вирішує проблему комплексно». Це свідчить про те, що Україна очолила список держав, які активно споюють своїх дітей, таки не випадково.