Яйце–райце і великодні крашанки

19.04.2008
Яйце–райце і великодні крашанки

Традиція розписувати яйця прийшла ще зі Стародавнього світу.

З дитинства ми знаємо українську казку про золоте яйце, з якого з’явився Всесвіт і все, що живе в ньому: «А яйце з–за пазухи випало та об камінець і розбилося!... Як узяв же тут скот вернути з того яйця — і корови, і вівці, й кози!». Та чи знаємо, коли саме виник цей міф в Україні? Такі визначення, як «сива давнина», «давні часи», нас уже не влаштовують. До того ж міф, скажімо, про початок усього живого з одного цілого починають переповідати, коли в суспільстві вже є відповідне уявлення. Уявлення приводить до виникнення образу–символу, яким є яйце з його сакральним значенням. А потім виникає обряд, у якому й застосовують предмет–символ. Отаким сакральним яйцем є писанки, орнамент яких часто містить дуже стародавні символи. Орнамент сам по собі не може датувати річ, на яку його нанесено. Утім за допомогою археології можна впевнено визначити, коли стародавнє населення України почало використовувати яйце в обрядах.

 

Життя і кров

Археологічні розкопки доводять, що яйце почали використовувати в обрядах у добу бронзи, коли сформувався солярний культ. Тоді ж на теренах України з’явилися кургани–могили. Як свідчать археологічні знахідки, у найбільш розвинених суспільствах доби бронзи, тобто п’ять тисяч років тому (Єгипту, Месопотамії, Середньої та Передньої Азії, Індії), у поховальному обряді зазвичай використовували яйця. Шкаралупа, що складається з кальцію, не руйнується тисячоліттями і на ній добре зберігається фарба з природного барвника. Яйця птахів, переважно страусів, або їх моделі з каменю чи глини знаходять у похованнях давньогрецьких міст–держав: Мікен, Тірінфу, а також Іліона (Трої).

Стародавні люди вважали яйце вмістилищем чудодійної життєвої сили, як кров або її замінник — вохру. Саме тому крашанки й досі фарбують у колір крові. Уявлення про Світове яйце відображено в гімнах Рігведи, створених у другій половині ІІ тис. до Р. Х.

Більшість племен на теренах України за доби бронзи перебували на рівні найбільш розвинених суспільств Старого світу, отож, як і всі, використовували «загальнолюдську символіку». В цьому я переконалася, розкопуючи багато курганів доби бронзи на півдні України та в Криму. Шкаралупу яєць птахів без ознак фарбування знайдено при розкопках курганних поховань так званої катакомбної культури.

Шкаралупу яєць знайдено не тільки в курганах, а й у домівках людей так званої зрубної культури. На одному з поселень (Усове Озеро) в кутку житла на жертовнику з опаленого вогнем піску мешканці оселі залишили дари: три глиняні модельки яєць, по дві пари глиняних мініатюрних фігурок тварин і коліщатка. Тут люди поклонялися сонцю, домашньому вогнищу і предкам.

Починаючи з третьої чверті ІІ тис. до Р. Х., з’являються племена сабатинівської культури, що мали грандіозні селища, кам’яні будинки, розвинене землеробство. Після загибелі Трої у війні 1225 р. до Р. Х. розпочався потужний рух так званих «народів моря» з Балканського півострова до Малої Азії і далі до Єгипту, де з ними вступив у війну фараон Рамзес ІІІ. Є підстави вважати, що серед інших племен у тих походах брали участь і «сабатинівці». Майже на всіх поселеннях «сабатинівці» є модельки яєць. Їх виготовляли з каменю (амфіболіту чи кварцу), глини, тальку, дбайливо обшліфовували. Розмір моделей яєць, мабуть, не мав значення — одні були завбільшки з голубині, інші — як гусячі або лебедині. Модельки не мали ознак фарбування чи орнаменту. Винятком є один кам’яний виріб у вигляді яйця, яким розтирали вохру. На округлому боці вигравірувано три паралельних кути, що нагадують орнамент «сосонка», поширений на тогочасному глиняному посуді. Майже в кожному житлі культові модельки яєць разом з іншими модельками–символами (глиняні палянички, фігурки коней, свиней, баранів) закопували під вогнищем або поблизу нього.

Трипільці — перші, за ними — скіфи

Населення, яке вважають праслов’янами доби пізньої бронзи (ХІІІ — ХІІ ст. до Р. Х.), облицьовувало глиняними «яйцями» найбільш важливі частини свого житла: вогнище й склепіння куполу печі, підлогу, нижню частину стін, лежанки. Скіфи сакральні яйця використовували як у поховальному обряді (про що свідчить шкаралупа, знайдена в курганах), так і в хатніх родинних культах.

Тоді ж виникає новий різновид модельок культових яєць — брязкальця. Їхнє брязкотіння з’єднувало світ живих з іншим світом на кшталт шаманського бубона, храмових дзвонів, а форма яйця підсилювала магію. Одне з яєць–брязкалець знайдено в житлі городища VІІ ст. до Р. Х. біля с. Рудківці, що на Дністрі. Поруч із ним були й інші культові модельки: чотири посудинки й коник. Яйце зав­більшки з куряче складалося з двох порожнистих частин, одна з яких вкладалася в іншу на кшталт японської ляльки, з якої походить сучасна російська матрьошка. В порожнину було вкладено шість маленьких глиняних кульок, котрі брязкотіли при русі. Таку ж магічну звукову функцію впродовж усієї історії скіфів, з кінця VІІ ст. до Р. Х., мали металеві навершя похоронних возів кочівників. Скіфські навершя, що походять від наверш хетів та ассірійців, мають вигляд ажурних бубонців яйцеподібної, кулеподібної, біконічної форми, на яких зображено тварину, птаха, фантастичну істоту. Всередині бубонців — металеві кульки.

Між іншим, скіфи не першими на теренах України застосували культові глиняні брязкальця. Першими були трипільці. Трипільські брязкальця з глиняними кульками всередині мали різноманітну форму — людини, тварини, зерна злаку, проте жодного разу не мали форму яйця.

Чому греки не їли яєць

Оскільки вплив античної культури на формування європейської цивілізації був вирішальним, а Київська Русь хрестилася від греків, ще цікавішою стає роль культових пташиних яєць у житті греків. Коли греки почали з VІІ ст. до Р. Х. селитися на півдні України, то зберігали на новій батьківщині свою культуру, звичаї, обряди. Шкаралупу нефарбованих яєць знайдено в похованнях мешканців усіх античних держав на наших теренах — Боспору, Ольвії, Тіри, Херсонесу. Яйця клали в ритуальний посуд чи просто на дно могил. Як жертвопринесення небіжчикам, харч потойбічної трапези померлих.

У формі яйця греки іноді виготовляли глиняні посудини — урни, в які клали попіл спаленого померлого. На одній із таких розписних урн із Коринфа зображено сцену плачу над небіжчиком. Яйця зображували на кам’яних надгробках. На рельєфній стелі зі Спарти вирізьблено сцену: небіжчик, стоїть із яйцем і куркою в руках, а жінка — з плодом граната й квітами. В Аттиці яйця зображували на маленьких поховальних розписних глечиках — лекіфах, призначених для олії. На одному з них намальовано жінку, яка підносить до рота яйце, стоячи перед поховальною стелою. Це обряд очищення перед смертю. Його пройшов філософ Кініск, який перед смертю з’їв яйце разом з іншими очисними жертвами, про що написав давньогрецький письменник Лукіан.

Не їв яєць за життя відомий письменник Плутарх, який залишив нам біографії визначних діячів: Олександра Македонського, Гая Юлія Цезаря. Люди, що сповідували орфічний культ, не їли яєць. Засновником культу вважають легендарного Орфея, який спускався в підземне царство Аїда, щоб вивести звідти кохану Евридику. Як писав Климент Римлянин, Орфей уявляв Хаос у вигляді плаваючого Світового Яйця. З безформної примітивної речовини, що міститься в ньому, народився Фанес — божественний безтілесний крилатий творець, що сяяв, мов сонце. Орфіки вірили, що, з’ївши яйце, людина руйнує життєву силу, закладену в ньому. На наших теренах одним із найдавніших центрів орфізму була Ольвія, його також сповідували на Боспорі й у Херсонесі.

Брязкальця — не писанки

Археологія поки що не має матеріалів про культові яйця у слов’ян другої половини І тис. Р. Х. У наших предків часів Княжої доби яйця використовували в язичницькому поховальному обряді. Шкаралупу нефарбованих яєць знайдено в похованнях ІХ—Х стст. у курганах. Яйця вважали їжею для небіжчиків (шкаралупу знайдено в могилах). Їх їли і на поминках–«страві», які справляли біля могили після похорону.

З прийняттям християнства в похованнях доби Київської Русі шкаралупа яєць уже не зустрічається. Проте вона є в могилах жінок та дітей ХІІІ—ХІVстст. на Керченському півострові (некрополь Золоте) та Нижній Наддніпрянщині (некрополь Мамай — Сурка), у різноетнічного християнського населення.

На теренах усієї Київської Русі, особливо в Середній Наддніпрянщині, впродовж Х—ХІІ стст. були поширені глиняні брязкальця у вигляді яйця. Як і у трипільських, скіфських, так і у києво–руських брязкальцях у порожнині яйця містилася кулька, а на широкому кінці був отвір для вставної ручки, як у скіфських наверш. Києво–руські брязкальця виготовляли ремісники на продаж і гарно оздоблювали. Поверхню вкривали поливою й розписували круговими смужками або рослинним орнаментом — стилізованим деревом життя. Малювали двома фарбами: жовтою й зеленою або чорною й темно–коричневою. Брязкальця застосовували в різних обрядах — при зустрічі весни, на похоронах. Брязкальця–яйця потрапляли з русичами далеко за межі Київської Русі, у ті країни, що мали з нею різні династичні й торговельні зв’язки: Польщу, Швецію, Чехію, на Сході — золотоординське місто Саркел.

Деякі дослідники вважають, що києво–руські брязкальця у формі яєць — то писанки. Але тут варто уточнити суть культових яєць як символу, що втілює магічну силу. Писанка як оберіг, а не як сувенір — це живе яйце, його магічна сила міститься у життєдайній речовині (жовтку та білку). Розпис шкаралупи лише підсилює її. З такого погляду києво–руські брязкальця — це обереги, магічна сила яких міститься у звуці, в брязкотінні.

Червоний символ воскресіння

То коли ж з’явилися на теренах України справжні писанки, якщо їх не було ні за поганських часів, ні за княжих християнських? У сусідній Польщі писанки були вже в ХІІ столітті. При розкопках археологічних пам’яток Ополе, Вроцлав, Новоград знайдено шкаралупу яєць, розписану стилізованим рослинним орнаментом восковою технікою, яку й нині використовують для розпису писанок. Там–таки знайдено модельки яєць із каменю й глини, у тому числі привезені з Києва. На теренах Польщі культові яйця почали використовувати, як і у нас, у добу бронзи. А звідки Польща взяла писанки в княжу, вже християнську добу? Відповідь треба шукати в історичних реаліях: ми прийняли християнство через Херсонес від Візантії, а Польща — через Моравію від Риму.

Відомо, що саме в Римі великодні яйця почали фарбувати в червоний колір крові. В інших християнських краях довгий час пасхальні яйця не фарбували, бо білий колір шкаралупи символізував чистоту й довершеність. За легендою, коли Марія Магдалина піднесла римському імператору пташине яйце й сказала: «Христос Воскрес!», то на знак істинного чуда воскресіння те яйце стало червоним. За іншою легендою, яку мені розповіла на Першому світовому конгресі писанкарів у Києві американка українського походження Леся Романенко, коли Ісуса схопили, Матір Божа прийшла до Понтія Пилата з проханням віддати Їй Сина. За звичаєм, треба було сплатити викуп. Богородиця принесла у фартушку 12 яєць, бо через бідність не мала інших дарів. Пилат вагався, нарешті відповів: «Ні! Я тобі не віддам Його». З розпачу в Марії опустилися руки, яйця покотилися по бруківці, почервоніли, на них з’явилися подряпини. Матір Божа підібрала їх та віднесла учням Ісуса: «Ось знак Господень, Він воскрес! Так і пташенятко прокльовується зі шкаралупи яйця».

Це лише легенди. Але ж є символи перших чотирьох сторіч християнства. Вони добре відомі за археологічними знахідками. Півень був символом воскресіння Ісуса Христа (Він воскрес, за переказом, після першого співу півня). Зображення риби символізувало Христа, християнина; агнця — Спасителя, світильника — Христа, грона винограду — Христа та кров Христову й святих мучеників, виноградне галуззя — Христа та Церкву, голуба — духа, квітів та пальми — рай, пальмової гілки — вічність, корабля — людське життя, Церкву, якоря — надію, лева — стража, павича — безсмертя. Яйця серед цих символів немає, воно тоді було язичницьким символом. Недарма нині в багатьох християнських енциклопедіях та словниках немає відомостей про яйце як великодній символ.

Страусовий прототип

Якщо міфи про виникнення пасхальних яєць так чи інакше пов’язані з Римом, то в його історії маємо шукати початки розпису культових яєць. Язичницький Рим охоче залучав богів завойованих країн до свого пантеону. Римляни скаржилися, що на Форумі, центральному майдані Риму, ставало тісно рідним богам. До Риму вели всі шляхи, по одному з них «прийшла» писанка. На протилежному від Апеннінського півострова узбережжі Середземного моря, на берегах Північної Африки, існувала могутня Карфагенська держава, заснована вихідцями з Фінікії. Територія її сягала Іспанії, островів Сицилії і Сардинії, а це вже зовсім близько від Риму. Саме в Карфагені та інших містах тієї держави з VІІ ст. до Р. Х. існував звичай розписувати восковою технікою страусині яйця, з яких виготовляли культовий посуд. Їх можна вважати першими писанками. На Сицилії та Сардинії писанки розписували в ІІІ—ІІ стст. до Р. Х. Звідти вони і потрапили до Риму, а згодом набули статусу великодніх атрибутів у багатьох християнських країнах.

Коли ж у нас з’явився звичай фарбувати чи розписувати великодні яйця? Літописи про це мовчать, можна лише припускати, що цей звичай, вірогідно, у ХV столітті ми перейняли від Речі Посполитої або Литви, які прийняли християнство від Риму. У Росії писанки розписують лише на етнічних українських землях (Східна Слобожанщина, Кубань). У ХVІІ — на початку ХVІІІ ст. в Україні, як і в Західній Європі, поширюються дряпанки, крашанки. До створення писанок, які з часом стали сувенірами, залучаються майстри–чоловіки— ювеліри, художники. Писанки, створені жінками й дітьми, в багатьох випадках стають товаром народного промислу. Та все ж у генетичній пам’яті українок залишається їхній первинний сакральний зміст.

Валентина КОРПУСОВА
кандидат історичних наук, археолог

 

ГЛАС НАРОДУ

Отакі ми, «постуни»

Кожен одинадцятий українець дотримується Великого посту

Повністю дотримуються Великого посту 9,2 відсотка українців, а частково (здебільшого в харчуванні) — майже третина громадян, конкретніше — 30,8 відсотка. Такі висновки зробили соціологи з Центру Разумкова.

Згідно з даними проведених Центром опитувань, постують здебільшого люди старшого віку. 16,3 % людей, яким за 60, тримають Великий піст повністю і 38,1% — частково. У групі від 50 до 60 років — відповідно, 10% та 29,2%. Утім і молодь — не безбожники. Серед тих, кому до 30, суворо постують 5,6% і частково — 21,9%. Водночас соціологи помітили, що ця справа має значні регіональні відмінності. До прикладу, на заході країни дотримуються посту 26,2 відсотка респондентів повністю і 51,6 відсотка частково, тоді як у східних областях України — відповідно, 4,8% та 25,4%, а на півдні та в Криму — 3,3% й 26,5%.

Три чверті опитаних (75%) зазначили, що постують за релігійними переконаннями, причому чверть із них чинить так, бо хоче підтримати традиції свого народу. А кожен шостий респондент чесно визнав, що плутає піст із дієтою: 14,8 відсотка респондентів указали в анкетах, що роблять це «тому що корисно для здоров’я».

  • Масниця для миру

    Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>

  • Шик у вовні

    Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>

  • Кобзар Русалім

    Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>

  • Бережіть, берегині!

    Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>

  • Принади архаїчної трапези

    Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>

  • Скарби з бабусиних скринь i душ

    У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ­ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>