«Бідність можна подолати»

11.04.2008
«Бідність можна подолати»

Мухаммед Юнус заявив, що відкритий для співпраці з Україною. (Фото надано Київською школою економіки.)

На візит цієї унікальної людини очікують у цілому світі, а почути поради прагнуть мільйони. На днях до України, за сприяння фонду Віктора Пінчука, вперше завітав всесвітньо відомий банкір, лауреат Нобелівської премії миру 2006 року 48–річний бангладешець Мухаммед Юнус. Цей чоловік, присвятивши життя подоланню бідності, чверть століття тому поставив світ із ніг на голову. На початку 70–х, тоді ще педагог, Мухаммед відкинув усі блискучі економічні вчення і розробив власну теорію «мікрокредитування» — видачі дуже малих, від кількадесят до пару сотень доларів, кредитів біднякам, з якими інші банки просто відмовляються співпрацювати. З нього тоді глузували шановані доктори економічних наук, та Юнус таки зміг довести світові життєвість своєї ідеї, створивши банк для бідних, — Grameen Bank («Селянський банк»). На сьогодні це одна з найбільших фінансових корпорацій у світі, а досвід мікрокредитування реалізується у більш ніж 100 країнах, зокрема й у США.

Та володар 75 престижних нагород, майже 30 почесних докторських ступенів провідних університетів, один із 25 найвпливовіших людей у світовому бізнесі, Мухаммед Юнус, попри славу та мільйони, і досі залишається близьким до простих людей.

 

До України — з родиною

8 квітня в одному з київських фешенебельних готелів доктор Юнус провів лекцію, що зібрала справжній аншлаг. До речі, разом із ним до України завітала і старша дочка, Моніка Юнус, яка також була присутня на лекції. Вона виявилась не менш успішною, адже є однією з кращих молодих оперних співачок США.

— Ми дуже хотіли відвідати Україну, особливо донька, — каже доктор Юнус. — До того ж у мене дружина з українським корінням.

Із Вірою Фуросенко, мамою Моніки, професор Юнус познайомився в США, куди емігрували її батьки. Вони разом навчалися в університеті, а згодом одружились, і кожен почав займатись своєю справою: Мухаммед заснував свій банк, а Віра стала соціальним працівником.

Хай їм грець, економічним теоріям!

Ідея мікрокредитування зародилась в юного бангладешця ще на початку 70–х. Повернувшись після довгої викладацької роботи в США на свою бідну батьківщину, він почав викладати економіку в університеті міста Чітагонг. Та раптом, простуючи вулицею, Юнус поставив усю свою кар’єру, знання та блискучі економічні теорії під сумнів. Він звернув увагу на вбогих селян, котрі страждали від голоду. «Я повернувся зі США успішною людиною, з докторським ступенем і зі всіма амбіціями й уявленнями про краще життя. Та в Бангладеші відчув себе абсолютно безпорадним, бачив, як мої співвітчизники потерпали від голоду і бідності, — розповідає доктор Юнус на лекції. — Я збунтувався проти чудових економічних теорій, адже чому тоді існує голод? І подумав собі: треба вийти до людей і зрозуміти їх, зрозуміти людину поруч зі мною, допомогти хоча б комусь».

Першим клієнтом викладача економіки стала бідна жінка, проста селянка, яка плела стільці з бамбуку.

— Жінка жахливо виглядала — лише шкіра та кістки, прикриті якимось дрантям, — розповідає доктор Юнус. — Розповіла, що не має грошей, аби купувати бамбук, тому позичає у місцевих лихварів під 9 відсотків на тиждень. У результаті у селянки залишався мізерний прибуток — два пенні на день. Я запитав: скільки ж той бамбук коштує? 27 доларів, — відповіла вона мені. І я захотів позичити жінці свої гроші...

Цей випадок справді став легендарним. Позику жінка повернула і надихнула мільйони інших людей не боятись ризикувати. Ризикувати не боявся і сам Мухаммед, який наступного дня подався разом зі своїми студентами шукати таких же жертв нечесної системи позичок.

— Ми зі студентами склали список таких людей. В одному селі їх налічувалось 42, — розповідає пан Юнус. — Найбільше мене здивувало те, що вони разом позичали... 27 доларів! Я не міг повірити, що люди мають стільки страждати за таку дурничку! І ось вам чудовий блискучий економіст і з чудовими ідеями, які невідомо, як застосувати. Це було поруч, але наші підручники про це не говорять!.. Мені відкрилася гірка правда: багатьом із них для здійснення омріяних планів необхідна нікчемно мала сума, менше долара на душу. Це стало для мене шоком!

Виклик усім банкам

Наступним кроком Мухаммеда Юнуса став візит до банку. Він вирішив попросити кредит на дрібні позики біднякам. Банк погодився лише тому, що Мухаммед особисто виступив як поручитель і — найголовніше — вже через досить нетривалий час зумів довести скептично настроєним банкірам, що навіть бідняки можуть бути спроможними повертати кредити. «Я просто давав ці гроші бідним, а люди мене розглядали як чудотворця, — розповідає пан Юнус. — За 27 доларів я став для них янголом. Може, якщо дам ще 27 доларів, стану архангелом? (сміється. — Авт.)».

Вдячні кредитувальники вчасно виплачували кредит, але банкіри все одно «крутили носом».

«Я довго переконував їх, казав, що кредит ці люди виплатять, та мені відповідали: банки не дають гроші бідноті, — розповідає доктор Юнус. — Це тривало місяцями, я був обурений». Та я продовжував цю гру з банками і кожного разу, коли досягав успіху, вони думали, що невдовзі ця схема розпадеться... А ось і ні!.

Відтак у генія з’явилась думка створити перший і єдиний на той час банк для бідних. Та знову перепона — Мухаммеду ніхто не бажав видавати дозволи та ліцензії на створення такої фінансової установи. «Мені казали: «Ви збожеволіли, здуріли! У нас багатії гроші не повертають, навіть з усіма заставами і гарантіями... А ви хочете гроші бідарям позичити просто так?» Три роки пішло, аби постукати в усі двері. І, врешті, у 1976 році ми таки створили свій Grameen bank».

Усе навпаки

... Він став першим і єдиним, який видавав кредити без застави та інших фінансових гарантій, — причому під відсотки в десятки разів менші, ніж у місцевих лихварів у Бангладеш. Середня сума кредиту тут становила 100 доларів, а максимальна — 3000. Завдяки таким умовам понад 5 мільйонів бідних селян почали власну справу. Що цікаво, «селянський банк» заперечував усі правила тодіш­ньої банківської системи. «Звичайні банки дають багатіям пропозиції: «Що більше ви маєте, то більше ви можете дістати». А бідні не мають нічого! Тож ми подумали: застави та інші гарантії нам ні до чого, — розповідає нобелівський лауреат. — Звичайні банки наймають правників, а ми сказали: «Хай їм грець!». Тільки довіра. І як доказ — сьогодні нам повертають 98,99% кредитів і жодного краху».

«Банк для бідних» став унікальним також тим, що працює в режимі кур’єр–служби — діє за принципом: «Люди не мають іти до банку, банк має йти до людей». Тут працює 27 тисяч людей, і вони відвідують кожного клієнта, який бере позику.

Як переконує пан Юнус, секрет такої сумлінної виплати кредиту не в особливостях країни, а в людях. Він певен: ця система може спрацювати всюди. Як доказ, першими мікрокредитування адаптували в Малайзії, Індонезії, Філіппінах, а невдовзі Мухаммеда Юнуса запросили до США. «Біл Клінтон висловив бажання організувати «банк для бідних» і в їхній країні, — пояснює Мухаммед. — Ми про все домовились, адже потреба й справді була. Тоді дружина Хілларі Клінтон стала головою цієї програми».

Бідні жінки — найкращі кредитори

За 30 років він видав бідним кредити на суму більш ніж 5 мільярдів доларів. На сьогодні Grameen bank обслуговує понад 6 мільйонів позичальників. І що цікаво, 97% із них — це жінки. Як виявилось, це ще один протест революціонера Юнуса проти стандартної банківської системи. Чому жінки? Відповідь пана Юнуса була проста:

— Ми зауважили, що гроші жінки використовують набагато корисніше, аніж чоловіки. Якщо жінки заробляють гроші, то завжди турбуються про сім’ю. А чоловіки хочуть насолоджуватись тим, що мають.

Як переконує пан Юнус, через підвищений статус жінки навіть знизився рівень розлучень у Бангладеш. «Раніше грошима в сім’ї володів лише чоловік, правом на землю — теж, і якщо у подружжя виникала сварка, то вона могла легко перейти в розлучення, — розповідає пан Юнус. — Згідно з нашими традиціями, досить було чоловіку тричі повторити «Я розлучаюсь» — і жінка мусила іти геть з дому. Тепер усе інакше, адже чоловік залежить від жінки».

На думку економіста, серце проблеми бідності — у суспільстві, яке не дає таким людям можливості розвиватись. За його словами, бідність створюється не людьми, а системою і нав’язується усім. Юнус впевнений: правила світового бізнесу треба порушувати, адже всі зав­жди розраховують на власний прибуток та подвоєння сум. Потрібно більше думати про людей. «Я працюю з банками, які закриті для двох третин населення і ніколи не відкриють двері цим людям, — каже доктор Юнус. — Та скоро все зміниться, бідність почне зникати, і ми нарешті колись поставимо її в музей. Якщо люди захочуть дізнатись, що таке бідність, вони ходитимуть лише в музей, адже у світі цього вже не буде...».

Нобель зрадів би

Два роки тому цілком несподівано для всіх, та й для самого себе, Мухаммед Юнус отримує найпрестижнішу нагороду — Нобелівську премію миру за внесок у боротьбу з бідністю. На сьогоднішній день — це єдиний випадок, коли Нобелівська премія світу присуджена банкірові за його фінансову діяльність. «Це фантастичні новини для всіх нас, для банку Grameen, Бангладеш і для всіх бідних країн і бідних людей світу», — заявив Юнус після вручення нагороди. Та, схоже, на досягнутому він зупинятись не хоче. Почесна нагорода спонукає його йти назустріч людям із допомогою. Цю допомогу Мухаммед готовий надати і українцям у скруті. «Я до цього готовий, Україна мені не чужа, — зазначив економіст. — Та спершу необхідно все обговорити і домовитись».

 

ДОРЕЧІ

Окрім мікрокредитів, Мухаммед Юнус почав видавати стипендії для школярів і студентів. Зокрема, фінансову підтримку отримує сьогодні 21 тисяча студентів і 6000 успішних школярів. «Таким чином ми намагаємось збудувати нове покоління, що не знатиме бідності, — каже нобелівський лауреат. — Це стосується і житла. В 1994 році ми почали давати позики на житло. Це була позика всього на 300 доларів, і люди ніколи не думали, що в них будуть такі умови для життя».