«Бермудський трикутник» по–китайськи

27.03.2008

Серед родичів багато чоловіків самі є моряками. Їх одразу видно за поставою і по тому, як мужньо вони тримаються. Їх обставини аварії трохи дивують. Олександр Анатолійович — капітан корабля, колись сам працював на кораблі того самого класу, що й «Нафтогаз–67». На затонулому судні в пана Олександра працював племінник, матрос І класу Дмитро Акуленко. Дмитро якраз одружився перед цим фатальним рейсом, у Євпаторії на нього чекає молода дружина. «В тумані завжди великий ризик, але на обох кораблях є апаратура, вони бачать, що зближаються, тож відповідно мають зманеврувати, — каже пан Олександр. — Я як капітан не маю права засуджувати іншого капітана, в усьому має розібратися слідство. Але така аварія може трапитися швидше внаслідок «форс–мажору», коли вимикаються двигуни або виявляється ще якась несправність».

Платня наших моряків не гідна ризику, на який вони наражаються. «За всіма міжнародними нормами, платня має бути вища. Ми поступово йдемо до цього. Але поки що той, хто хоче гідно заробляти, змушений іти під чужі прапори», — каже Олександр Анатолійович.

Співробітники центру намагаються заспокоювати людей, проте й самі не мають повної інформації. Як тільки з’являється нова інформація, вони виходять на зв’язок із членами української комісії в Гонконгу, «моніторять» інтернет і дивляться теленовини. Вони збирають відомості про особливі прикмети членів екіпажу «Нафтогазу–67»: татуювання, шрами, прикраси та інші ознаки, за якими можна опізнати людей. Учора, до речі, два підняті рятувальниками тіла вже опізнали: першими страшну звістку про смерть отримали родичі Олександра Піскунова, який працював мотористом, і Олександра Кардаша, матроса.

Наразі з питання компенсацій родинам, які таки втратили годувальників, ще не визначалися, проте керівництво компанії «Чорноморнафтогаз» висловило готовність надати все необхідне забезпечення для рідних команди «Нафтогазу–67», а їхнім дітям надавати тривалу допомогу аж до оплати їх­ньої вищої освіти. Свою допомогу запропонувала також і міськдержадміністрація Чорноморського.

Самі родичі зараз не хочуть говорити про гроші. Єдине, чого вони вимагають, — це докладна інформація про те, що діється на іншому кінці світу, де шукають українських моряків, усе ще надіючись побачити їх живими.

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>