Плюс-мінус 4105

      Навряд чи пересічному українцю до снаги було розібратися в суті чергового повороту політреформи 3 лютого. У здогадах губляться навіть обізнані люди й безпосередні учасники дійства. Позавчорашній бліц із голосуванням нового ситуативного складу парламентської більшості (плюс до Компартії ще й Соцпартія) майже всі депутати, журналісти, політологи тощо витлумачують передусім із погляду фракційно-виборчих пертурбацій: чи справді соціаліст Мороз «кинув» «нашоукраїнця» Ющенка; чи розкололася «трійка»; хто кого перехитрив — Мороз Медведчука чи Медведчук із кількома членами СПУ Мороза; що далі робитиме і чому пручатиметься «Наша Україна», якщо пункт Конституції про всенародне обрання Президента залишатиметься в силі... Й у вирі цих міжособистісних розборок майже не говорять про суть злощасного законопроекту 4105. Як саме він у разі схвалення Конституційним Судом та в останньому читанні, постатейно, Верховною Радою змінюватиме реалії політичного життя? Який розклад сил та владних важелів ми отримаємо в «сухому залишку»?

      Наразі доводиться констатувати, що й опір, з одного боку, й тупе проштовхування політреформи — з іншого — мають дуже прості пояснення. Здається, мав рацію облитий водою й відшмаганий квітами спікер Литвин, коли в позавчорашніх коментарях після так званої позачергової сесії сказав, що головна проблема української політики й політиків — відсутність елементарної довіри один до одного, небажання йти назустріч іншій стороні з твердим переконанням, що у візаві або дуля в кишені, або камінь за пазухою. Це, на жаль, сумні реалії. Той же Віктор Ющенко усвідомлює, що в цій реформі не може не бути заритий собака і не для того яйцеголові хлопці Медведчука все це «затівали», аби в «час Ч» відмовитися від головного пункту — про спосіб обрання Президента, який, власне, і давав пряму відповідь на питання про схему збереження при владі Кучми і компанії. «Наша Україна» має підстави, щоб причепитися до багатьох порушень юридичної процедури в проштовхуванні політреформи, але на неї, що помічає такі «дрібниці», дивляться принаймні, як на дивачку. Адже з подібними претензіями в нас уже давно не рахуються: лікар сказав — у морг, значить, у морг, а на яких підставах, за якими документами, чому в морг — ще живого — то пусте...

      Водночас, що б там не казали в «Епіцентрі» про непослідовність Ющенка, «НУ» разом зі своїм лідером у питанні політичної реформи займає абсолютно однозначну й послідовну позицію: ввечері стільці — зранку гроші. Ініціатива тут явно не належить «Нашій Україні», і вона лише оцінює викрутаси залаштункових організаторів усіх цих вистав із багаторазовими змінами суті пропонованих змін Конституції (пригадайте перший варіант, озвучений Кучмою, де наголошувалося на потребі одночасності виборів Президента і парламенту тощо). Оцінює по-своєму, але має власну думку, і, що головне, не недооцінює «антикризових» здібностей пана Медведчука. А запитайте натомість першого зустрічного депутата-«більшовика» про суть того, за що він проголосував уранці 3 лютого? Навряд чи він вам відповість щось зрозуміле й членороздільне, окрім звичних мантр про потребу політреформи як такої, адже зміна системи влади — вимога часу тощо. Подібне можна почути на форумах-«одобрямсах» в областях, які збирають за рознарядкою, роздають делегатам-маріонеткам різні в залежності від політичного випадку слова, але залишаючи при цьому ключове — «схвалюю». Утім навіть більшовики з урахуванням їхнього «безмовного» статусу мали б хоч трохи усвідомлювати сенс і вагу того, за що вони то тиснуть 304 кнопки, то здіймають догори трохи менше рук. Вони ж — депутати народу, а не біомаса. Але наразі виходить так, що безіменна залякана масовка, яка нишком, за вказівкою облдержадміністраторів збирається по будинках культури й каже: «не читала, але схвалюю», має таких самих сірих і безхребетних представників у парламенті.

      Натомість замість таких «рабів німих» чітко й нахабно говорить В'ячеслав Піховшек — «тіпа» журналіст, у якому ще не помер член партійного списку волковської партії «Демсоюз». «Про технологічні помилки («нашоукраїнців». — Авт.) і говорити не варто. Якщо ставитися до «НУ» як до нормальних людей, то вони повинні бути готові до будь-якого повороту. (...) Є дедлайн — 1 травня. До цього моменту Бобік має здохнути або не здохнути. Або щось зробиться, або не зробиться ні чорта. Я належу до тих, хто не тільки прогнозує, а й щось пропонує. Тому я пропоную протискати реформу силою, руками чи ногами», — це зі Славкового коментаря слідами вівторкових подій у ВР для сайту «Телекритика». Ось так майже цілком повноважний речник Банкової викриває всю суть перипетій із законопроектом 4105. Головна ідея — мочи козлів усіма підручними засобами, бо вони козли, а наші вовки й ведмеді — це наші люди.

      До речі, цікаво, що в тому ж опитуванні «Телекритики» трохи нижче каже головний редактор інформаційно-політичної служби іншого есдеківського телеканалу — «Інтер» — Олексій Мустафін: «Майбутнє реформи все ще виглядає туманним. Бо ситуація дуже непевна. І є загроза, що в жовтні 2004 року ми отримаємо при владі «українського Лукашенка», єдиною відмінністю якого від білоруського «прототипа» буде те, що його прийматимуть у Європі». Олексій також спрямовує вістря критики в бік Ющенка, який «себе вже відчуває майбутнім Президентом — з кучминими повноваженнями». Ага, і тим самим також визнає: все через те, що Ющенко — персональний ворог нинішньої влади, в нього можуть бути значні повноваження (в такому випадку, читаємо між рядків, усі есдеки полетять під три чорти), а те, що такий «лукашенківський» обсяг влади має зараз Кучма, то фігня. Адже «це наш сучий син», він хороший...

      Олександра Мороза, котрий дав владі «золоту акцію» при переголосовуванні на позачерговій 10-хвилинній сесії першого читання змін до Конституції, в безхребетності не запідозриш. Утім низка випадків позитивної участі його фракції в подібних «смалених» голосуваннях наштовхує на думки про тенденцію. Цього разу сивий і нібито мудрий лідер СПУ фактично пояснює все тим, що якраз є нагода перемогти владу у її ж грі її ж методами — хитрістю та лукавством, і все для того, аби реалізувати свою споконвічну мрію про зміну системи владних важелів. Мабуть, Морозові приємно, що, зігравши своєю «золотою акцією, саме він (а не Ющенко) нібито повернув народові можливість обирати Президента.

      Тим часом неучасть трьох далеко не дурних депутатів-соціалістів у голосуванні 3 лютого свідчить про те, що не так усе просто з чистотою позиції СПУ. Юрій Луценко вже видав заяву про своє небажання легітимізувати «парнокопитне» голосування 24 грудня. На запитання «УМ», «якби Луценко й цього разу зламав систему «Рада», чи голосувала б СПУ за політреформу руками», лідер фракції відповів: «Звичайно, ні». Що, втім, суть не дуже міняє — у Мороза немає зрозумілих пояснень щодо його участі у юридичному «відмиванні» кучмістського голосування 24 грудня. І пізно ввечері у вівторок у присмерку кулуарів ВР він продовжував переконувати журналістів у своїй правоті, закидаючи, що тепер слово за Конституційним Судом — головне, що він підтвердить вилучення із законопроекту 4105 згадку про статтю 103, тобто скаже «так» саме всенародному обранню Президента. А якщо ні? Олександр Олександрович говорить, ніби «нашоукраїнці» так захвилювалися через те, що мали в голові один варіант політреформи (тобто її неможливості), а виходить не по-їхньому. Зате — по-Морозовому. Саме власний сценарій він виметикував після понеділкового візиту на чай до Віктора Медведчука.

      Гм... Невже Віктор Володимирович відмовився від усіх своїх хитромудрих та зловісних задумів і дозволив перейняти важелі Олександрові Олександровичу? Мороз гадає, що один-єдиний сценарій «наших» не проходить, а пройде другий — його. Та, мабуть, не можна не погодитись, що в «кризового менеджера» Медведчука, ініціатора всієї цієї гри під назвою «Збережемо владу», тих сценаріїв — понад десяток. І, певно, деякі з них таки передбачали прихилення в потрібний момент на свій бік Мороза як апологета власної політреформи. Поматросив — кинув. А неприємний осад щодо Сан Санича залишиться, хоча, звісно, від передвиборчої співпраці в рамках трійки «НУ» — СПУ — БЮТі йому нікуди не дітися. Виконати ще один сценарій влади і висунутися поряд із Ющенком другим опозиційним кандидатом було б уже занадто...

      «А за що тепер опозиційна «трійка» виступатиме на розрекламованих вуличних акціях, якщо вибори Президента й без того будуть всенародними?» — звернулася «УМ» до Олександра Мороза. Його відповідь була однозначною: «Ми цього добилися, і ми молодці. А виступати — знайдеться за що. Кучма нам придумає. Он, скажімо, «Сільські вісті» прикривають... Та чи мало причин?»

      Та давайте повернемося до наших баранів та до того, що варто таки щось зрозуміти в тумані нового витка політреформи по суті. Уже без особливих надій апелюючи до чергового факту брудних порушень процедури голосування та скликання «більшовиками» та соціалістами позачергової сесії (це справді має робитися не за одну ніч, і підписи бажано було б показати, а не приховувати), «нашоукраїнці» не посипають собі голову попелом. «Звичайно, ми на цьому етапі не будемо блокувати роботу Верховної Ради, і в цьому можна було пересвідчитися на вечірньому засіданні вівторка — «НУ» брала участь у «звичайних» голосуваннях, — каже депутат із фракції «НУ» Роман Зварич. — Намагатимемося далі виходити на якийсь компромісний варіант співпраці, аби вийти з цієї халепи, в яку нас комуністи з більшістю загнали. Насамперед будемо очікуватимемо рішення Конституційного Суду щодо легітимності так званого прийнятого рішення від 24 грудня, і від цього буде залежати наша подальша тактика». Авжеж, може виявитися так, що доля політичної реформи повністю буде в руках Конституційного Суду. «І якщо він вирішить: усе, що відбулося минулого вівторка, — нелегітимне, ми опинимося у значно глибшій кризі, ніж були».

      Панові Роману — далеко не останньому в парламенті юристу — також не зовсім зрозуміло, чому більшість пішла на такі поступки, якщо для неї питання про обрання Президента було фактично головним. Чи немає тут підводних течій, які пізніше ще вийдуть на поверхню, він зовсім не впевнений і каже: «Власне, ми цього побоюємося. Якщо законність усієї процедури — під великим знаком питання, то невідомо, чи матиме те, що відбулося у вівторок, очікуваний простий результат». Як уже зазначалося в учорашньому номері «УМ», вівторкові папери з проголосованою постановою можна буде взагалі «спустити в унітаз» і знову перейти до вигіднішого владі варіанта. А поки що в очах Ради Європи Банкова трохи виправилася, якусь карту з рук опозиції вибила, засвідчила хиткість СПУ, показала казковий результат у понад 300 голосів «за»...

      — Ви не згодні з тим, що «Наша Україна» боролася не за якісь там юридичні похибки у законопроекті 4105, і навіть не проти незаконних дій «більшовиків», а за те, щоб зберегти повноваження для Президента, яким буде Ющенко?

      — Це дурниці, — відповідає Зварич на усталений висновок ЗМІ. — Я вам нагадаю, що якраз на цій сесії, тобто вже на минулій, саме «Наша Україна» висунула ініціативу провести широкомасштабну політреформу. Ми навіть запропонували політичну угоду, де такі речі, як повноваження Кабінету Міністрів, Президента тощо, були чітко визначені, а також цілу низку законопроектів (здається, близько 50), які необхідно було прийняти. Зокрема, до речі, і законопроект про порядок внесення змін до Конституції. Такий закон дуже потрібен, і ми наполягаємо на тому, щоб він був прийнятий, адже за останній місяць усі пересвідчилися, що чітко виписаної процедури немає. А без неї ми будемо постійно ламати списи, і це тільки викликатиме чергові кризові ситуації.

      — Але, якщо Конституційний Суд визнає легітимними обидва голосування — і 24 грудня, і 3 лютого, й політична реформа таки буде впроваджена, в якій ситуації опиниться Україна? Поясніть, якими будуть наслідки ухвалення цих змін до Конституції, адже розібратися в перипетіях цього всього дуже складно.

      Розібратися складно навіть Зваричу, при тому, що він не лише законодавець із солідним стажем, а й кваліфікований юрист. Хоча він пробує пояснити:

      — Політреформу треба оцінювати з точки зору збалансування системи влади, удосконалення принципу стримувань та противаг. Насправді ж саме те, що записано в Конституції зараз, цей баланс досить вдало створює. І якщо вже реформою його задумали змінити, то варто було б замислитися над тим, чи адекватно ми компенсуємо цей крен. Для прикладу: ми нібито забираємо у Президента повноваження, які стосуються Кабміну, а натомість даємо йому додаткові повноваження, які стосуються його ставлення до Верховної Ради. Матриця стримувань і противаг суттєво змінюється, і наразі дуже складно сказати, якими можуть бути наслідки. Але в чому я можу запевнити вас уже зараз, то це в тому, що Президент так чи інакше залишається потужною фігурою, значно зростає роль Кабінету Міністрів, зате повноваження парламенту, як це не дивно звучить, навпаки, послаблюються. Адже повноваження Кабміну щодо парламентської більшості юридично  не виписані, хоча в даному владному трикутнику це питання якраз є визначальним.

      За новим законопроектом Україна матиме інакшу систему співвідношення окремих органів влади. І це, між іншим, теж серйозна проблема, оскільки зараз бюрократичний апарат держави працює за однією схемою, а потім йому буквально за одну ніч доведеться переорієнтуватися на іншу. Виникне хаос, бо неможливо передбачити всі деталі. Тому ми пропонували, аби остаточні зміни до Конституції, які стосуються співвідношень між органами влади, набирали чинності тільки з 2006 року.

      — Ви кажете, що органам влади всіх рівнів доведеться переорієнтуватися буквально за одну ніч. Коли ці зміни взагалі вступають у дію? Ще до президентських виборів чи вже після, чи взагалі одразу після пiдписання відповідного закону?

      — Це питання теж стоїть. Проблема в тому, що законопроект не дає відповіді! Повторюю: питання дуже сире, неготове, тож цілком природно, що ніхто не може в ньому нормально розібратися. Я думаю, що єдиний вихід — це потім, коли пил парламентських баталій трохи осяде, при постатейному розгляді законопроекту 4105 скрупульозно розглянути кожен пункт і заповнити ці пробіли.

      — А якщо постатейного голосування не буде і закон врешті-решт приймуть таким самим чином, як це було і 24 грудня, і нинішнього вівторка?

      — Можливо й таке, бо від них можна чекати всього. Те, що відбулося сьогодні, взагалі суперечить логіці, яка закладена у 13-му розділі Конституції, де виписані загальні рамки процедури внесення змін до Основного закону. А ця логіка, згідно з Конституцією, сповільнює процес — навмисне, аби законодавець добре в усьому розібрався, і все-таки замислився над тим, що ж він робить. А нинiшні події — позачергова сесія, сумбурне голосування, похапцем ухвалений документ — усе це тепер дає можливість фактично протягом одного дня міняти Конституцію. Зранку скликають позачергову сесію, попередньо схвалюють законопроект, а ввечері вже приймають його остаточно на черговій сесії. Це просто нонсенс. І одна з головних причин нашого обурення всім цим «процесом».

      — Але ж головне, що вибори Президента тепер будуть всенародними...

      — Я б не був у цьому так певен. Річ у тому, що сьогоднішнім голосуванням вони внесли зміни до тієї постанови, яку нібито проголосували 24 грудня. Тобто тоді голосували не сам законопроект 4105, а постанову Верховної Ради (4105-п) про попереднє схвалення цього законопроекту. Якби все робилося по-правильному і «більшовики» справді хотіли піти на поступки, вилучити 103-тю статтю й залишити всенародний спосіб обрання Президента, то внесли б нову постанову під цілком іншим номером, у якій Верховній Раді були б запропоновані поправки до законопроекту 4105. Цього зроблено не було. А вносити постановою зміни до постанови, яка, у свою чергу, вносить зміни до законопроекту...

      — Тобто недарма соціалістів звинувачують у тому, що вони допомогли Медведчукові з компанією легітимізувати голосування 24 грудня? Адже, якщо цим голосуванням «правили» те голосування, а не сам законопроект, значить, фракція СПУ своєю участю в ньому, по суті, визнала правильність ухвалення проекту 4105.

      — Тут немає навіть питань. Вони разом із більшістю й комуністами зробили проміжний крок, який з юридичної точки зору абсолютно зайвий. Утім, не лише з юридичної — кожен, хто бодай трохи займався законотворчою роботою, це добре розуміє. Між іншим, ми написали проект постанови, яка насправді була потрібна для того, аби внести зміни до окремих частин законопроекту 4105. Ця постанова юридично бездоганна, можете мені повірити. Це я її писав (сміється), але фракція її так і не внесла, з огляду на останні події...