Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
Відьма з виставки.
Це п’ята виставка майстрині ляльок Оксани Цюпи і друга, яку приймає на своїй території Фонд Фулбрайта. Американська організація з програми культурного та гуманітарного розвитку так закохалася в Оксаниних тряпчаних чарівниць, що відзняла їх для новорічних листівок, які, враховуючи мережу філій Фонду у світі, розлетілися у понад сто країн. Отож у передноворіччя адресатів у Америці, Казахстані чи десь ген на Філіппінах вітали з поштівок українські містичні ляльки.
Усі ляльки Оксани — українки. Або майже українки. Нинішня виставка, яка називається «З неба, з лісу, з води», в усіх сенсах слова зіткана з прадавніх наших вірувань, уявлень, тотемів. Це здебільшого чарівниці — ворожки, мольфарки, босоркані, відьмачки, Баби–Яги, знахарки. Є з–поміж них зліші і впливовіші, є й добрі, просвітлені й — чомусь здається — безсилі. Наприклад, Доля — дівчина з косами, в які вплетено великі квіти кольору жасмину, що от–от розпуститься. «Її нікому не продам — ми так вирішили з чоловіком», — каже майстриня. Чоловік Оксани Цюпи — письменник Олександр Ірванець, саме він написав, так би мовити, анотації до кожної матерчатої героїні виставки, йому й видніше. Долю Ірванець оснастив підписом: «Вона визначає любов як долю». Таку ляльку й справді гріх продавати.
Кожна лялька — цілісний, привабливий образ, зібраний із клаптиків вовни, шовку, мережива, ниток, намистин, леліток, дзвіночків. Стьожки на подолі відьминої плахти можна розглядати по десять хвилин. Чимало гостей виставки (і чоловіки, й жінки) крадькома зазирали під спідниці лялькам, пришпиленим до стін. Не знаю, чи уздріли там якусь таїну, бо сама я не зазирала, а вдивлялася в обличчя. Виготовлені зі світлих чоловічих шкарпеток, усі вони мають різні вирази і, що дивовижно, дають доволі точний вік ляльки: враз розумієш, що ось перед тобою — стара мудра баба, ось та лялька — ще зовсім юнка, а знахарка — жіночка середнього віку. І всі воні позначені якоюсь внутрішньою містикою.
«Я вважаю, що кожна українська жінка — трохи відьма, — пояснює Оксана Цюпа. — Відьма — від слова «відати». Кожна має якісь важливі, глибинні знання, винесені з колективного підсвідомого свого роду із давніх–давен. Усі ми знаємо щось більше, ніж те, що знаємо»...
Виставка триватиме до 14 квітня. Київ, вул. Грушевського, 4, приміщення Інституту літератури, Фонд Фулбрайта.
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>